«Берегиня в погонах» на сторінках «НА»

 Березень 26, 2017

Всеармійський конкурс «Берегиня в погонах» серед жінок-військовослужбовців медичної служби переконливо довів, що наші чарівні лікарі та медсестри не лише спеціалісти своєї справи, але й прекрасно малюють, співають, вишивають нитками та бісером, танцюють, пишуть вірші, займаються спортом і беруть активну участь у роботі громадських організацій.

Від мультиплікації до хірургії

5492_p_19_img_0001(1)Дівчинці Аллі дуже подобалось малювати. Батькам навіть важко було вберегти вдома чистий аркуш паперу, тому цілком обґрунтованим було їхнє бажання віддати доньку до художньої школи. Але керівництво закладу зустріло їх словами, схожими на вирок: «Вам іще рано, приходьте років через два». Наступного дня мама Алли прийшла з мішком малюнків доньки, і адміністрація школи капітулювала.

— У художній школі я відчувала себе в своїй стихії, — говорить Алла Попкова, — там і народилася мрія стати в майбутньому художником-мультиплікатором. На аматорському рівні навіть взяла участь у створенні кількох мультфільмів.

5492_p_19_img_0002Але хвороба улюбленого дідуся, у якого трапився повторний інфаркт, змінила роками випещені плани. Доки дідусь лікувався, Алла гортала сторінки медичної енциклопедії, вивчаючи страшну хворобу, і шукала шляхи допомоги. Разом із художньою літературою брала в бібліотеці книжки з медицини. Хтось із знайомих, помітивши це, запитав: «То, може, ти лікарем будеш?» «А чому б і ні?» — відповіла дівчина і ще глибше занурилась у книжки про першу медичну допомогу, лікарську діяльність Миколи Пирогова.

— 2006 року вступала одразу до двох вишів — до Вінницького медичного університету і Київського національного університету імені Карпенка-Карого на режисуру анімаційних фільмів, — каже Алла Попкова, — але перевагу віддала медичному. Вважаю, що художником можна бути й без диплома.

Після закінчення медуніверситету Алла випадково побачила в коридорі вишу оголошення про набір на навчання до Української військово-медичної академії. Подала документи і вступила.

— На другому курсі проходила практику в лікарні швидкої допомоги. На все життя запам’ятала, як ми в лютому 2014 року рятували поранених активістів, яких привозили з Майдану. Я прийшла в лікарню на чергування 18 лютого, а закінчилося воно в мене 21.

У Житомирському військовому госпіталі, куди після навчання в академії Алла отримала направлення, навантаження було не менше, ніж в лікарні швидкої допомоги: поранені поступали щодня. А згодом старшому ординатору хірургічного відділення Попковій прийшов час їхати в мобільний госпіталь у район АТО.

— Було безліч оперативних втручань, безсонних ночей, але найбільше мене здивував один важко поранений боєць, — пригадує Алла Попкова. — Під час спілкування з ним я дізналася, що, рятуючись від артилерійського обстрілу, він намагався заповзти під танк, але не встиг прибрати ногу, і її вибухом відірвало. Він згадав, що хтось йому казав, нібито відірвану ногу можна пришити. Виповз з-під танка, знайшов відірвану кінцівку й поповз назустріч медикам. Спокійна розповідь бійця та відсутність у нього будь-якої паніки мене дуже вразили. На сьогодні цей боєць пройшов реабілітацію, йому виготовили протез, і він повертається до активного життя. З такими людьми нас не подолають!

Навіть у польовому госпіталі Алла не полишала свого улюбленого заняття — малювала. Ось тільки тема війни й горя в її творчості відсутня.

— Я хочу, щоб мої малюнки і картини приносили радість, — говорить військовий хірург Алла Попкова.

 

Волонтер з Майдану

5492_p_19_img_0004(2)Учасниця конкурсу слухачка Української військово-медичної академії старший лейтенант медичної служби Ольга Малюженок під час Революції гідності була активним волонтером-медиком.

— Ми надавали допомогу пораненим активістам на другому поверсі Київської міської державної адміністрації, — розповідає Ольга. — Тоді ж, під час бурхливих подій, почала працювати в Міжнародному благодійному фонді «Реабілітаційний центр «Шпиталь Майдану».

Ольга й сьогодні не полишає роботу в фонді, органічно поєднуючи її з навчанням на II курсі Української військово-медичної академії. Разом зі своїми колегами вона допомагає будинкам для дітей-сиріт, біженцям, опікується вагітними жінками, які переселилися зі Сходу країни.

Незабаром у рамках програми «Діти героїв» Ольга Малюженок супроводжуватиме дітей, чиї батьки загинули або отримали важкі поранення в районі АТО, на реабілітацію до Польщі.

— Доки у нас є люди, яким потрібна допомога, я буду працювати волонтером, — говорить Ольга. — У цій роботі мало романтичного, але коли я бачу, що від моєї та моїх колег роботи комусь стає легше й у когось з`являється надія на краще, то розумію, що можу бути корисною для своєї країни.

 

Медсестра, яка захоплюється дзюдо

5492_p_19_img_0003У спортивному залі, де конкурсанткам належало продемонструвати свої фізичні здібності, не було рівних старшій операційній медсестрі з Національного військово-медичного клінічного центру солдату Наталії Лєбєдєвій-Черненко. За одну хвилину вона віджалась 63 (!) рази. Погодьтеся, що такий показник не кожному чоловіку під силу. Причому техніка виконання вправи у Наталії була бездоганною.

Секрет такого феноменального результату пояснюється давньою дружбою зі спортом.

— Моє дитинство під час військової служби батька пройшло в невеличкому містечку Надвірна, що на Івано-Франківщині, — розповідає Наталія. — У ньому проживає дивовижна людина — заслужений тренер України Євген Боднарук, нині головний тренер збірної країни з самбо, який багатьом юнакам та дівчатам проклав дорогу в великий спорт. Ось у секцію дзюдо дитячої спортивної школи до Євгена Миколайовича й віддали мене батьки.

Наталія прийшла до секції восьмирічною дівчинкою, а в 12 років 2005-го разом зі своїми однолітками вже представляла Україну на кадетських Олімпійських іграх у Лондоні.

— Дійшла до фіналу, де поступилася господарці змагань, — пригадує Наталія. — Через два роки подібні ігри були вже в Португалії, і я знову виборола срібну медаль, програвши в фінальному поєдинку німкені.

Після закінчення медичного коледжу прихильниця дзюдо працювала у відділенні проктології маніпуляційною сестрою, а, народивши дитину і вийшовши з декретної відпустки, перейшла в операційну, одягнула військовий однострій. Та дзюдо не полишила.

— Нам із чоловіком (він, до речі, майстер спорту з дзюдо) підростає зміна: наш синочок Олег уже кілька років займається сімейним видом спорту, — посміхається Наталія. — На турнірі «Київська весна» виборов друге місце. Доганяє мене за зростом і вагою. Нерідко прямо вдома влаштовуємо спаринги.

А ще Наталію запрошують у ролі судді на юніорські змагання. Окрім того, вона залюбки щотижня займається в тренажерному залі, відвідує басейн.

— У нашому відділенні буває по 10–12 операцій на день. — Такі навантаження переносяться набагато легше, якщо маєш хорошу фізичну підготовку, — зізнається Наталія Лєбєдєва-Черненко. Тому зі спортом розлучатися не збираюсь.

Матеріали сторінки підготував Олександр ТЕРЕВЕРКО

Схожi записи: