Олена Теліга — символ гідності та честі

 Березень 18, 2017

5491_p_22_img_0002В історії України жінки завжди відігравали надзвичайно велику роль. Княгиня Ольга — перша християнка, одна з найвизначніших діячів Київської Русі, видатні літераторки Леся Українка, Ольга Кобилянська, Марко Вовчок, Ліна Костенко, всесвітньовідома співачка Соломія Крушельницька, актриса Марія Заньковецька, художниця Тетяна Яблонська, зрештою, снайпер часів Другої світової війни Герой Радянського Союзу Людмила Павличенко — усі вони й багато інших своїм життям прославили українську націю. Незалежність України відкрила нам ім’я ще однієї героїні — видатної поетеси, патріотки своєї держави Олени Теліги

Олена Теліга (дівоче прізвище Шовгенова) народилася 21 липня 1906 року в місті Ільїнську, що під Москвою, в інтелігентній родині. Мати майбутньої поетеси Уляна Степанівна була родом із Поділля із сім’ї православного священика, батько Іван Опанасович був відомим гідротехніком-практиком.

Коли Олені виповнилося п’ять років, Шовгенови з трьома дітьми (дочкою й двома старшими братами Андрієм та Сергієм) 1911 року переїхали в Санкт-Петербург, а 1918-го перебралися в Київ, де Іван Опанасович почав працювати професором Київського політехнічного інституту на гідротехнічному та меліоративному відділенні інженерного факультету.

5491_p_22_img_0001(1)У Києві Шовгенових застала українська революція. Вперше у ХХ столітті постала Українська держава. Сім’я приєдналася до активного українства. Батько став міністром уряду Української Народної Республіки (УНР). Старший брат Сергій — вояком армії УНР. Після поразки УНР батько й старший брат змушені були податися в еміграцію.

У липні 1922 року Олена з матір’ю та братом Андрієм теж вирушили в еміграцію до Чехословаччини, де Іван Опанасович уже був першим ректором Української Подебрадської господарської академії. Закінчивши курси в Подебрадах, Олена стала студенткою історико-літературного відділу Українського вищого педагогічного інституту імені Миколи Драгоманова в Празі. Поринувши в бурхливе студентське життя, дівчина брала активну участь у літературних вечорах і диспутах, спілкувалася з Наталією Лівицькою-Холодною, Євгеном Маланюком, Юрієм Дараганом, Олегом Ольжичем, Леонідом Мосендзом. Але з невідомих причин вона з однокурсниками так і не отримали диплома.

На одній із літературних вечірок Олена познайомилася з Михайлом Телігою, високим вродливим юнаком, який походив із Кубані й був старшиною армії УНР. Їхнє знайомство переросло в кохання, і невдовзі вони побралися.

Не треба слів

 

«Не треба слів. Хай буде тільки діло.

Його роби — спокійний і суворий,

Душі не плутай у горіння тіла,

Сховай свій біль. Стримай раптовий порив».

 

Але для мене — у святім союзі

Душа і тіло, щастя з гострим болем.

Мій біль бринить. Зате, коли сміюся,

І сміх мій рветься джерелом на волю.

 

Не лічу слів. Даю без міри ніжність.

А може, в цьому й є моя сміливість:

Палити серце — в хуртовині сніжній,

Купати душу — у холодній зливі.

 

Вітрами й сонцем Бог мій шлях намітив,

Та там, де треба, я тверда й сувора:

О краю мій, моїх ясних привітів

Не діставав від мене жодний ворог.

Навчаючись у Празі, Олена Теліга розпочала свою літературну діяльність. Її вірші з’являлися на сторінках «Літературно-наукового вісника» та інших часописів.

Подружжя переїхало у Варшаву. Тоді ж настали злидні й нестатки. У деяких джерелах є відомості, що поетесі доводилося працювати з музичними номерами в нічних кабаре або навіть манекенницею, аж поки не вдалося влаштуватися вчителькою початкових класів. У ці роки вона активно друкувала у «Віснику» й інших журналах не тільки свої вірші, а й прозу та публіцистику. Так 1933 року з’явився фрагмент оповідання «Або-або», в основу якого було покладено її враження від пережитого в Києві за часів радянської влади. Олена відгукувалась на появу творів інших письменників, намагалася по-своєму інтерпретувати актуальні, на її думку, теми та образи.

У грудні 1939 року Теліги переїхали в Краків, де Олена зустріла свого давнього знайомого Олега Ольжича — відомого поета й вченого, громадського та політичного діяча, одного з керівників націоналістичного руху. Розмова з ним стала визначальною в її подальшій долі, бо саме відтоді вона взялася до активної роботи в ОУН.

У Кракові Теліга очолила мистецьке товариство «Зарево», яке шукало нові шляхи для українського мистецтва, гуртувало навколо себе творчу молодь, вирішувало чимало практичних питань, пов’язаних із функціонуванням українських культурних і наукових установ.

Хоч і бурхливим було життя Олени в Польщі, у її душі постійно жило якесь нездоланне тяжіння до Києва, і вже в липні 1941 року в складі однієї з похідних груп вона разом із письменником Уласом Самчуком перейшла Сян і вирушила до Львова, а 22 жовтня прибула в окупований фашистами Київ. Так здійснилась її мрія.

«Проїздила знайомим Святошином, — писала поетеса, — але… не було знайомих облич; усі обличчя сумні й замкнуті, замість радісної батьківщини — почорнілі й похилені Караваєвські дачі, як символ загальної опущености. Обшарпана Політехніка, неплеканий парк, де проходили дитячі забави. Усе не так… Усе нове…»

Не шкодуючи сили, Олена Теліга й сотні інших її побратимів узялися за налагодження громадського, політичного й культурного життя в Києві. Згодом вона організувала Спілку українських письменників, відкрила пункт харчування для своїх соратників. А щоб ширше реалізувати свої завдання, Олена Теліга почала редагувати літературний тижневик «Литаври».

Газета торкалася різноманітних питань і мала яскраве антиімперське забарвлення. Деякі автори приносили статті, у яких славили фюрера та його «новий порядок». Олена Теліга відмовлялася їх друкувати навіть попри те, що це дуже часто ставало приводом для доносів у гестапо.

Соратники неодноразово робили спроби переконати Телігу в необхідності якнайскоріше залишити Київ. Вона категорично відмовлялася. Фатального 9 лютого 1942 року Олена Теліга пішла в Спілку українських письменників, де вже чатували гестапівці. За годину туди прийшов її чоловік Михайло.

Поетесу та інших націоналістів було розстріляно у 20-х числах лютого (вважають, що 22-го) у «Бабиному Яру». Розповідають, що в камері, де перебувала Олена Теліга перед розстрілом, знайшли напис, зроблений її рукою: «Тут сиділа і звідти йде на розстріл Олена Теліга».

Зверху було викарбувано стилізований під меч тризуб.

За свої 35 років поетеса не встигла видати жодної власної книжки, усі вони вийшли посмертно: «Душа на сторожі» (1946), «Прапори духу» (1947), «На чужині» (1947), збірка «Олена Теліга» (1977). Більша частина її віршів загубилася.

25 лютого 2017 року на території Національного історико-меморіального заповідника «Бабин Яр» у Києві визначній діячці національно-визвольного руху поетесі Олені Телізі було відкрито пам’ятник.

Олександр ТЕРЕВЕРКО

Схожi записи: