«Коли були активні військові дії, ми дуже боялися приїзду журналістів «Лайфньюз», «Звезда», «Россия 24», бо там, де вони з’являлися, була смерть»

 Березень 16, 2017

5491_p_06_img_0001Жителі окупованих і прифронтових територій поступово усвідомлюють брехливість проросійських ЗМІ

— Наші шахти віддадуть западенцям, — лунало в березні 2014 року від прибічників «самостійності Донбасу». — До нас їдуть бандерівці, щоб убивати російськомовних. Донбас годує Україну, бо працює, а Україна ледарює…

З’явились навіть білборди «Ми працюємо — вони скачуть», які наводили містян на думку про важливість робітничого класу Донбасу.

Потім були «розіп’яті хлопчики», «епілептичні пенсіонерки, зґвалтовані бійцями ЗСУ» та інші фейки, спрямовані на залякування жителів Донбасу. За час війни інформаційний спрут повністю охопив окуповані території. Це друковані засоби масової інформації, радіо, телебачення. Великий обсяг інформації, розрахований на створення негативного образу України як країни взагалі. І це не лише стосується побуту, цінової або соціальної політики. Насамперед ішлося про українських військовослужбовців. «Карателі», «укрофашисти», «зомбі, яких не можна вбити» — саме таке про солдатів ЗСУ кричать проросійські зомбоінформатори. Навіть постійне порушення Мінських угод проросійські ЗМІ покладають саме на бійців АТО.

До певного часу це дратувало та шокувало. Але ті люди, які мають змогу приїхати до родичів в Україну або перетинають лінію розмежування, щоб добратися до пошти, банку, лікарень, мають змогу на власні очі переконатися, що наполегливо створюваний проросійськими телеканалами образ «укрокарателя» не відповідає дійсності. Уже люди на не підконтрольних Україні територіях пишуть у соцмережах, що їх вражає рівень культури, поміркованості та співчуття, які демонструють українські військові. «Ми стояли на блокпосту «ЛНР», щоб потрапити до Станиці Луганської, — пише жінка з міста Ровеньки. — Мати старенька, їй стало погано. «Захисники» з «армії «ЛНР» брутально поводяться, їм байдуже до наших сліз і біди. На блокпостах немає ліків, навіть відмовили у воді. Добралися до «карателів». Отримали допомогу. Прийшла дівчина, військовий лікар, оглянула, поміряла тиск, дала пігулки. Нас не попередили, що в «ЛНР» карантин. Тобто «ЛНР» не дозволяє з України везти м’ясо та сало. А ми купили. Бо сало в «ЛНР» коштує 350 рублів за кілограм, а пенсія матері — 1750 рублів. В Україні дешевше, і пенсія більша. Військові з «ЛНР» почали нас ображати, що ми, мовляв, торгаші, не нажеремося, і змусили викинути три кілограми сала. Ми плакали».

Люди читають проросійські газети й дивляться сепаратистські телеканали, де постійно повідомляють, як українські війська обстрілюють Авдіївку, Горлівку, Станицю Луганську… А з вікон своїх квартир вони бачать зовсім інше. Ось іще одна цитата: «Коли були активні військові дії, ми дуже боялися приїзду ЗМІ РФ, таких як «Лайфньюз», «Звезда», «Россия 24», бо там, де вони з’являлись, була смерть». Однак інформація робила свою справу. Люди кричали: «По нам стреляет Украина», бо це показували по телебаченню. І тільки зараз почали з’являтися в соцмережах пости, де жителі Донбасу розповідають правду: «У кінці вулиці Ковпака стояли три машини російських знімальних груп. Із терикону шахти імені Свердлова почали стріляти зенітки. Спочатку черги в поле лягали за вулицею, а потім влучили в крайні хати. Тільки-но це сталося, настала тиша, а машини, що ховалися за рогом, приїхали знімати, ще не прилягла курява від зруйнованої цегли». Тепер, згадуючи це, містяни запитують: як російські журналісти, змогли знайти на околиці міста маленьку вулицю, щоб прибути на місце обстрілу менше ніж через дві хвилини?»

Інформаційну складову війни російські окупанти використовують на повну: на міжнародній арені, у середині самої Росії та на окупованих територіях. Цю шовіністичну й криваву пропаганду спрямовано на розпалення ненависті між людьми. Багато тих, що приїхали «захищати» Донбас із Російської Федерації, кажуть, що повірили у «фашистів», чекали зустріти німецькомовних, як у кіно. Багато хто досі сидить на проросійській пропаганді. Як вплинуть солодко-отруйні «інформаційні цукерки» на подальше життя й психіку людей, які тривалий час їх «споживають»? Це питання, мабуть, до психологів. Водночас чимало людей уже навчилися критично порівнювати телекартинку з реальністю й поступово усвідомлюють брехливість проросійських ЗМІ.

Олена СТЕПОВА

Схожi записи: