Авдіївка: життя під обстрілами

 Березень 15, 2017

5491_p_04_img_0002 (2)Сім російських танкових снарядів влучили в оселі мешканців цього міста

Не встигли жителі Авдіївки оговтатися від нещодавніх нищівних обстрілів, як російсько-окупаційні війська знову підступно вдарили по житлових районах міста. Сім танкових снарядів улетіли в помешкання мирних містян на початку тижня. Основну частину смертоносних «подарунків» прийняла на себе так звана «дев’ятина». Як стверджують місцеві, саме цей дев’ятиповерховий будинок прикриває місто від обстрілів найманців

Тутешні люди вже давно звикли до цілодобових завивань мін і кулеметних черг. Така постійна атмосфера притупляє в них відчуття небезпеки. Увечері, коли лунає артилерійська або мінометна канонада, вулицями спокійно прогулюються мами з колясками, а школярі безтурботно бавляться на подвір’ях багатоповерхівок.

Місцева влада продовжує робити все можливе для нормального функціонування міста. Останніми днями лише для засклення вибитих унаслідок вибухів вікон було використано понад 300 кв. метрів скла.

Водночас російські окупанти навмисно луплять по лініях електропередач, щоб місто знову залишилось без електроживлення. Останнього разу внаслідок ворожого обстрілу було пошкоджено три прольоти лінії електропередач. Як розповіли електромонтери, з усіх ліній ЛЕП, по яких надходила електроенергія в місто, на сьогодні залишилася тільки одна. Для відновлення решти ліній треба здійснювати щоденні роботи впродовж кількох місяців, але, на жаль, це неможливо.

Під час перебоїв з електроенергією залишилася без електрики й Донецька фільтрувальна станція, проте воду встигли закачати в резервуари. Цього вистачає, щоб хоч якось забезпечити місто водою. Але до людей, які мешкають на верхніх поверхах, вода не доходить. Страждають через брак води й жителі старої Авдіївки, які компенсують його водою з криниць.

Зусилля місцевої влади, військових дають змогу стабільно працювати навчальним закладам міста. Сьогодні в середніх школах відбуваються навчання понад тисячі школярів. Активно проходить підготовка випускників до складання зовнішнього незалежного оцінювання.

Не зупиняє свою роботу й міська лікарня. Перебої з постачанням електроенергії компенсують електрогенератори. Хворим місцевим мешканцям допомагають й військові лікарі. За потреби здійснюють і хірургічні втручання. У критичних випадках налагоджено й евакуацію поранених та хворих у військовий госпіталь у місті Покровську.

Градус напруження зашкалює й на наших позиціях поблизу Авдіївки, окупанти продовжують їх обстрілювати, використовуючи весь наявний арсенал зброї та перетворюючи промислову зону на суцільні руїни.

Треба вже забути про «ополченцев», розповідає боєць із позивним «Пожар»:

— Ми щодня відчуваємо на собі роботу їхньої артилерії та впевнено можемо сказати, що працюють професіонали, а місцевих вони використовують тільки в перших рядах як піхоту.

Укотре переконатися, що «освободители Донбасса» є професійними російськими військовими, змогли й військовослужбовці одного з підрозділів окремої механізованої бригади з Білої Церкви. Їхня пильність та влучний постріл дев’ятнадцятирічного бійця Сашка не дозволили ворогові облаштувати нову снайперську позицію.

— Під час першого ж огляду тіла й спорядження стало зрозумілим, що це професіонал, — розповів командир підрозділу з позивним «Хан». — При ньому було високоякісне, дороге спорядження, особлива карточка вогню тощо.

Якщо снайперську зброю можна віднести до дозволеної відповідно до Мінських домовленостей, то танки — аж ніяк. Як розповідають бійці на передовій, танки виходять на наші позиції практично впритул на відстань від 500 до 800 м, вистрілюють боєкомплект і повертаються. Якщо російським посіпакам здається цього замало, то вони випускають кілька снарядів і по місту. Тоді російське й підконтрольне «ДНР» телебачення починає кричати про «черговий обстріл українськими військовими мирних жителів Авдіївки». На превеликий жаль, українські канали тут не транслюються, і для багатьох авдіївців така брехня здається правдою.

Під щоденними обстрілами бійці білоцерківської окремої механізованої бригади продовжують утримувати свої позиції, не даючи ворогові зробити ані кроку вперед. Вони вірять в Україну, у свої сили й пам’ятають про полеглих побратимів.

Аркадій РАДКІВСЬКИЙ

Трьохізбенка: ілюзія перемир’я

5491_p_04_img_0001(1)У центрі прифронтового селища Трьохізбенка, що на Луганщині, спокійно ходять люди, працюють вуличні продавці й поблискують на сонці великі вікна будинку культури. Нібито мирна картина… Та раптом десь у напрямку сусіднього Кримського вибухнув артилерійський снаряд, і всі одночасно повернулися в той бік. «Це не до нас», — каже один із чоловіків і разом з односельцями продовжує свої справи

Ще до початку бойових дій на Донбасі жителі Трьохізбенки вважали, що їм дуже пощастило з малою батьківщиною. Родюча земля, яку підживлює Сіверський Донець, давала добрі врожаї й непоганий прибуток. Поруч райцентр Слов’яносербськ. У селищі працювали школа й дитсадок. Та з приходом окупантів у травні 2014-го переважна більшість місцевих жителів добровільно прийшла в клуб на так званий «референдум». Із того часу тут відбуваються безперервні бої, затримки із постачанням продуктів. Річка-годувальниця стала лінією розмежування.

Українські воїни, які тут служать, розповідають, що за три роки прагнення місцевих кардинально змінилися: вони вже не хочуть «русского мира», бо від родичів з окупованої території начувані, яке свавілля там нині панує.

— У Трьохізбенці повністю зруйновано шість будинків, зазнали значних пошкоджень двадцять помешкань. Фасад місцевої школи, розташованої за селищем, доводилося двічі ремонтувати й міняти вікна. Також сепари з кавказьким акцентом, який добре чути по рації, постійно використовують куполи православної церкви для тренувальних стрільб із 12,7-міліметрових снайперських гвинтівок. Ось таке в нас перемир’я, — каже командир механізованого підрозділу з позивним «Монгол».

До речі, ще на початку 2016 року під час засідання в Мінську тристоронньої контактної групи активно обговорювали можливе відкриття в цьому регіоні нового пункту в’їзду-виїзду й відбудову зруйнованого мосту через Сіверський Донець. Але ватажків окупованого Слов’яносербська це неабияк злякало.

— У чоловіка моєї сестри, яка живе за річкою, п’яні бандити з автоматами нещодавно відібрали старенькі «Жигулі», — розповідає місцева жителька нашим військовим. — Через день родичі знайшли свою машину на околиці селища повністю розбиту та розкрадену. А яка в Слов’яносербську була гарна районна поліклініка з фаховими медиками! Від неї залишився травмпункт, і то такий, що обслуговує тільки їхніх поранених солдатів. Хлопці, що ж далі буде? Коли настане мир?

— Біля Трьохізбенки я з вересня 2016-го. За цей час лише три доби тут було спокійно: на Покрову та під час новорічних свят. А 23 лютого з того боку по нас із великих калібрів улаштували тригодинну стрілянину, — розповідає військовослужбовець Владислав.

За словами наших воїнів, окупанти зовсім не рахуються зі своїми втратами в живій силі й техніці.

— Узимку я спостерігав: після того як у сепарів згоріли бліндаж, БМП й легковик, вони просто закинули своїх убитих у воронки й засипали їх піском. Хіба ж це люди? Пошкоджену техніку вони відвезли подалі вбік, а натомість поставили новенький бронетранспортер, — каже коректувальник артилерійського вогню Максим.

Через брак правдивої інформації люди переказують одне одному «страшилки» у виконанні рупора Кремля Кисельова. Тож в селищі відчувається певне напруження стосовно військовослужбовців ЗС України.

Отже, у наших воїнів та місцевої влади ще багато спільної роботи як на передовій, так і в тилу.

Дмитро ГОРБУНОВ

Схожi записи: