Гуртуймося

 Березень 11, 2017

5490_p_09_img_0001На думку багатьох ветеранів АТО, хлопці після повернення з війни мають стояти пліч-о-пліч, об’єднуватися в громадські організації. Так легше буде долати бюрократичні перепони, добиваючись соціальних пільг,  які гарантує їм держава

Улітку 2014 року ротна тактична група Олексія Сквордякова (нині — голови Запорізького центру допомоги учасникам АТО) тримала оборону під самим російським кордоном у Краснодонському районі на Луганщині. Кілька тижнів по сім-вісім годин на добу їх крили «Градами» з території Росії, атакували штурмові групи бойовиків. Десантники зазнавали втрат, тому командування бригади ухвалило рішення відвести групу на інші позиції

Для відходу було визначено маршрут, яким до того встигли скористатися невеличкі підрозділи інших бригад. Але останньої миті в командира роти Вадима Зеленського спрацювала інтуїція. Прорахувавши варіанти розвитку подій, він рушив із підлеглими іншим шляхом.

Офіцер як у воду дивився: щойно колона українського підрозділу почала рухатися, як з території РФ по всій лінії раніше визначеного маршруту почали бити «Гради» й ствольна артилерія, і це тривало вісім годин! Навіть у радіусі кількох кілометрів від дороги, що кипіла розривами, рота раз по раз наривалась на ворожі заслони. Підрозділ то ухилявся від них, то, за обставинами, приймав бій.

Урешті-решт РТГ вийшла на інші позиції й знову зайняла оборону під кордоном. Але з оточення вийти не вдалося. Ситуація не додавала оптимізму: на три придані роті танки залишилося всього п’ять снарядів, у бійців — максимум по два магазини з патронами, провіанту — нуль. Згодом Зеленський отримав по радіо звістку: їм літаком із повітря скинуть вантаж боєзапасу та провіанту. Однак… Невдовзі вся рота в безсилій люті спостерігала, як із-за кордону в літак одна за одною влучали російські зенітні ракети, як намагався врятуватися екіпаж…

Із Олексієм зустрічаємось на велелюдному майдані: тут сьогодні акція. Пробираємося крізь натовп поліцейських і вдягнених у «піксель» збуджених чоловіків та в затишному кафе замовляємо каву.

Олексій зневажливо киває головою у бік «пікселів» по той бік скла:

— Як вам це блазнювання? Гадаєте, вони тут стоять за ідею? Я за освітою психолог і маю, як ви розумієте, чималий досвід спілкування з фронтовиками. Повірте, частина з них може тільки відчиняти двері в наш центр мало не ногами та з порога заявляти: «Ану, хутко дайте мені все належне за законом, бо я, знаєте, герой!» А потім виявляється, що чимало з них на фронті «тримали оборону» в глибокому тилу. Насправді ж ті, котрі нюхали порох і бачили кров, такими політичними чварами гидують.

До речі, годину тому мені телефонували побратими з нашого центру. Повідомили, що вранці в Київ на майдан одна з політичних течій Запоріжжя направила мітингувати три автобуси проплачених ветеранів АТО. Добиватися справедливості за гроші — це ж проституція совісті. Ми з колегами-атовцями таких миттю ставимо на місце…

Розповідаючи про роботу запорізького центру, Олексій бідкається: попри безпрецедентну для більшості регіонів країни підтримку губернатора області й мера Запоріжжя, центр працює менше як на половину своїх реальних можливостей саме через неорганізованість і роз`єднаність фронтовиків.

— Узагалі регіон має стандартний набір ветеранських проблем за напрямками земля — робота — житло — соціальна адаптація — медична та психологічна реабілітація, — каже Олексій. — Наприклад, на гідну роботу не можуть улаштуватися навіть здорові хлопці, не кажучи вже про інвалідів війни. До того ж роботодавці нерідко дивляться на атовців із підозрою, а президентський закон про п`ятивідсоткову квоту робочих місць для учасників бойових дій на підприємствах із кількістю 50 і більше працівників зазвичай не працює. Їхні керівники готові жертвувати економічними перевагами, гарантованими цим законом у разі працевлаштування фронтовиків. Бо атовці «незручні»: вимагають законності й справедливості, гідну зарплатню «без конвертів», сталого робочого дня та соціальних пільг.

У багатьох хлопців є велике бажання створити щось власне, зайнятися бізнесом. У центрах зайнятості ветеранам АТО пропонують варіант отримання допомоги на відкриття справи. Деякі користуються нею.

— Звісно, ми намагаємося співпрацювати з роботодавцями, — розповідає далі Олексій, — скажімо, із запорізьким заводом «Контур», який радо бере на роботу атовців. Там працевлаштовано 15 наших ветеранів, для них відведено ще вісім вакансій. Добре взаємодіємо з Держслужбою охорони, яка також залюбки працевлаштовує наших хлопців. Але такі приклади поодинокі. А тепер уявіть, якби майже 9 тис. атовців області згуртувалися в єдину чітко структуровану організацію, то ми могли б здійснювати єдину політику в усіх районах та на найбільших підприємствах, у співпраці з владою аж до сільради включно примусили б недобросовісних роботодавців поважати закон. Те саме стосується вирішення питань землевідведення, надання пільг, отримання безплатних ліків тощо. Треба розуміти, що громадський контроль — це надзвичайно потужний фактор…

За минулий рік Олексій зі своїм побратимом і другом із миколаївської аеромобільної бригади Сергієм Шаповаловим, також координатором центру, прийняли тисячі дзвінків від атовців. Іще півтори тисячі побратимів прийшли до них на особистий прийом зі своїми проблемами. Розв’язуючи їх, колишні десантники переконували хлопців створювати осередки учасників бойових дій на місцях та об`єднуватися за районним і міським принципами формування. Та в підсумку…

— Я розумію, що кожен із нас має свої проблеми, у самого троє дітей, — каже Сквордяков. — Але мені гірко через те, що в 50 створених в області громадських організаціях більше як половина атовців або фейкові, або майже неприховано працюють на політичні та бізнесові структури. Ненажерливі ділки нас часто використовують. Мені боляче, коли мій учорашній брат-десантник, який півроку прикривав у боях мою спину й навіть чорта не боявся, тепер як прислуга в «депутата-гаманця». Невже важко зрозуміти, що проблеми ветеранів АТО складно буде розв’язувати, доки ми не станемо пліч-о-пліч, так, як стояли на фронті?

Віктор ШЕВЧЕНКО

Довідка «НА»

2016 року спільними зусиллями запоріжців і Фонду оборони області згідно з Указом Президента України «Про шефську допомогу військовим частинам Збройних Сил України, Національної гвардії України та Державної прикордонної служби України» було зібрано понад 11 млн грн для допомоги фронту.

Також з ініціативи Державної адміністрації області й Центру допомоги учасникам АТО проведено другий щорічний телемарафон на підтримку ветеранів АТО. До його скарбнички протягом доби від людей і підприємств надійшло 940 тис. грн. Окрім того, керівник регіону урочисто передав туди сертифікат на 100 тис. грн від облдержадміністрації.

2017 року облдержадміністрація спільно з обласною та міською радами запланували ввести в експлуатацію житло для військовослужбовців та їхніх родин на 49 млн грн і закінчити реалізацію проекту створення обласного центру реабілітації учасників бойових дій.

В області діє програма «Сільське подвір’я». Хлопцям, яким не вдається реалізувати себе у великому місті, допомагають отримати житло в селі й надають стартовий капітал на відкриття власного фермерського господарства. Цією програмою за останні три місяці зацікавилося 15 атовців.

Запорізька область посідає перше місце в Україні у відведенні земельних ділянок учасникам АТО. Уже понад 2 тис. фронтовиків одержали по 2 га землі для особистого селянського господарства.

Схожi записи: