«Мені і вдень, і вночі сниться ота благодать над Дніпром…»

 Березень 9, 2017

5490_p_20_img_0001Українська земля дала світові багато знаних поетів і письменників, художників і музикантів, учених та артистів. Але постать Тараса Шевченка найвизначніша: ім’я геніального поета, який любив Україну та свій народ, відоме далеко за її межами. Цитати його творів, листів, які ми пропонуємо нашим читачам напередодні 202-ї річниці з дня народження Кобзаря, немов свідки його непростого життя

«З того часу починається довга низка найсумніших, найбільш безрадісних моїх споминів. Незабаром умирає мати, батько жениться з молодою вдовою та бере з нею троє дітей замість посагу. Хто бачив хоч здалека мачуху й так званих зведенят, той, значить, бачив пекло в найогидливішому його тріумфі. Не минало години без сліз… мачуха особливо ненавиділа мене. Батько поїхав за чимсь до Києва, у дорозі занедужав та, повернувшись додому, незабаром і помер». Це фрагмент із повісті «Княгиня». У ньому — вся правда про дитинство Тараса Шевченка, яке минуло в злиднях та поневіряннях.

5490_p_20_img_0002Доля відміряла Тарасові всього 47 років життя. 15-річним хлопчиною разом із прислугою поміщика Енгельгардта він покинув рідну землю, вирушивши до міста Вільно (нині Вільнюс). Отож, як підрахували його біографи, на батьківщині він провів усього 18 років. Саме на цьому фактові деякі російські «шевченкознавці» й спекулюють, стверджуючи, що «Росія стала для малороса Тараса ріднішою за Україну». Не сперечатимемося зі «знавцями» поетового життя, а лише нагадаємо те, що він писав своїм друзям в Україні: «Пропадаю у цьому проклятущому Пітері, щоб він замерз навіки.

Сновигаю по чортовому болотові та згадую нашу Україну. Ох, якби-то мені можна було приїхать до Солов’я, весело б було, та не знаю, спіткали мене прокляті кацапи так, що не знаю, як і випручаться».

А ось цитата з листа до Андрія Козачковського — київського його товариша: «Боже мій, Господи єдиний! Чи гляну я на ті гори коли-небудь хоч одним оком? Ні! Ніколи я їх не побачу! А хоч і побачу, то, може, з того світу, або на цім присняться коли-небудь».

У травні 1859-го, після 12 років розлуки з Україною, він звернувся в правління Академії мистецтв стосовно дозволу виїхати на батьківщину й отримав його. На рідній землі він побував у Кирилівці, побачився з рідними. А ще написав чимало поезій та малюнків. Під час зустрічей зі своїми земляками висловлював наміри повернутися на батьківщину. Але невдовзі його заарештували й після допитів зобов’язали повернутися в Петербург.

Однак мрія оселитися у власній хаті в Україні не покидала його. Улітку 1860 року він написав своєму товаришеві, який мешкав на Київщині: «Посилаю тобі план хати, коли що найдеш не так, то поправ і напиши мені, а тим часом окопуй леваду і купуй ліс сосновий; на одвірки тілько, та на двері купи дубового та ясенового, та на поміст липи. Якщо дуже треба буде грошей, напиши — я добуду і пришлю.

На надвірну комору при случаї дубового лісу купи: нехай собі лежить, то висихає, поки що буде».

Дізнавшись, що виникли проблеми, підганяв свого друга:

«Заткни пельку отому клятому землемірові та роби швидше з тим сердешним ґрунтом. Та що зробиш, зараз же і напиши мені, щоб я знав що з собою робити: чи їхати мені весною у Канів, чи ні? Як треба буде грошей, то напиши… Та й рушимо тихесенько в далеку дорогу…»

Злиденне дитинство, переслідування царського режиму, солдатська муштра й заслання підірвали здоров’я поета. У січні 1861 року він признавався: «Погано я зустрів оцей новий поганий рік. Другий тиждень не виходжу з хати; чхаю, кашляю, аж обісіло». А за тиждень укотре скаржився: «Так мені погано, що я ледве перо в руках держу, і кат його батька знає, коли воно полегшає».

Ударили на сполох і друзі поета, занепокоєні станом його здоров’я. Наприклад, російський поет і публіцист Жемчужников, який дуже поважав Тараса Григоровича, звернувся до перекладача творів Шевченка Павла Ковалевського: «Посуньте швидше раду літфонду на допомогу бідному Шевченкові. У нього водянка в грудях… медична допомога паралізується невлаштованістю життя й відсутністю будь-якого догляду за ним. Живе він у кімнаті, розділеній антресолями на два яруси, спить у верхньому, де вікно нарівні з підлогою, а працює в нижньому, де холодно».

Тарас Григорович передчував свою смерть. 14 лютого 1861 року він написав рядки, наче прощався із життям:

Чи не покинуть нам, небого,

Моя сусідонько убога,

Вірші нікчемні віршувать

Та заходиться риштувать

Вози в далекую дорогу,

На той світ, друже мій, до Бога,

Почимчикуєм спочивать

10 березня 1861 року о 5-й годині 30 хвилин ранку Шевченко помер. Йому було тільки 47 років. Прощальні промови над його домовиною виголошували українською, російською та польською мовами. Поховали поета спочатку на Смоленському кладовищі в Петербурзі. Але згодом останній свій спочинок поет знайшов усе-таки на рідній землі — на Чернечій горі, неподалік від Канева.

Сергій ЗЯТЬЄВ

 

Маловідомі факти із життя геніального поета

  • 1861 року Шевченко своїм коштом видав тиражем 10 тисяч примірників складену раніше брошуру, за якою українці могли вивчати основи грамоти в безкоштовних недільних школах. Це був «Буквар», який вважають основою літературної української мови.
  • Найвідомішою книжкою Шевченка є «Кобзар», якій присвячено цілий музей у Черкасах.
  • Зібрані в «Кобзарі» вірші перекладено більш як 100 мовами світу.
  • У розмовах із друзями-однодумцями Шевченко висував ідеї автономного статусу України та інших слов’янських держав, а столицею багатонаціональної держави бачив Київ.
  • Улюбленим напоєм Тараса Шевченка був чай, а улюбленою їжею — український борщ, «затертий пшонцем і затовчений старим салом», вареники із сиром із грубої гречаної муки й такі самі галушки. Небайдужим також був і до рибних страв.
  • Тарас Шевченко був відомим модником, полюбляв дорогий одяг і дуже легко витрачав на нього гроші.
  • У свій день народження поет попросив свого друга Григорія Честахівського, щоб після смерті його поховали в Каневі. Останнє бажання поета було виконано через два роки.
  • Тарасові Шевченку встановлено 1384 пам’ятники по всьому світу. Зокрема, у Білорусі, Польщі, Молдові, Азербайджані, Казахстані, Франції, Італії, Канаді, США, Бразилії, на острові Мальта та в багатьох інших країнах.
  • 1964 року, коли відзначали 150-річний ювілей Великого Кобзаря, 196 населених пунктів СРСР мали ім’я Шевченка. Сьогодні в Україні 164 населені пункти названо на честь Тараса Шевченка. У Казахстані його ім’я має місто Форт-Шевченко, з 1964 по 1991 рік місто Актау мало назву Шевченко. Також назву Шевченко мають три села, чотири селища й вісім хуторів у Адигеї, Башкортостані, Краснодарському краї та восьми областях Російської Федерації, а також село у Рибницькому районі в Молдові (Придністров’я).
  • Поезію Тараса Шевченка перекладено понад ста мовами світу. З-поміж них — японською, корейською, арабською й міжнародною мовою есперанто. Найбільше перекладів було здійснено російською, німецькою, польською, а також англійською мовами.

Схожi записи: