«Після удару об трамплін я знепритомнів, і мене діставали з дна басейну»

 Лютий 26, 2017

5488_p_22_img_0001Сьогоднішнім гостем «Народної армії» є бронзовий призер Олімпійських ігор, багаторазовий чемпіон Європи зі стрибків у воду сержант Ілля Кваша

Ілля Кваша вважається кращим українським стрибуном у воду за всю історію незалежної України. Про шлях до своєї мрії, спортивні досягнення та невдачі армієць розповів нашому кореспонденту.

Ви — сержант Збройних Сил України. Скільки часу виступаєте за армійський клуб?

— В армії я вже другий рік та виступаю за ЦСК ЗС України. На сьогодні так склалося, що саме армійські спортсмени є найсильнішими серед представників силових структур. Для прикладу можна навести статистику нагород на Олімпійських іграх 2016 року. Зокрема 6 з 11 медалей вибороли спортсмени Збройних Сил. Для мене є честю виступати за цей потужний спортивний клуб, в якому створюють відповідні умови для тренувань та допомагають у вирішенні проблемних питань.

— Ілля, з чого почалися ваші заняття спортом?

— У Миколаєві, звідки я родом, заняття спортом були дуже популярні серед моїх однолітків. Пам’ятаю, як у початкових класах на урок фізкультури завітав тренер зі стрибків у воду. Тоді відібрали кількох хлопчиків, яким вручили запрошення в секцію. А от мене спочатку не хотіли брати, адже мав проблеми із гнучкістю та координацією. Але мені дуже хотілося бути в цій секції, тож я отримав випробувальний термін. Напевно, то був саме випадок, коли перемогло палке бажання.

5488_p_22_img_0002— Якими були ваші перші змагання?

— Після двох місяців тренувань нашу команду виставили виступити на дитячих змаганнях місцевого рівня, які я програв і дуже з цього засмутився. Але після року тренувань я зійшов на вищий щабель п’єдесталу всеукраїнських змагань.

— Що відчуваєте, коли стоїте на трампліні?

— Найважче в цю мить перемогти самого себе, адже стрибун насамперед веде боротьбу не стільки із суперниками, скільки внутрішню — з власною невпевненістю. Тож головне — зосередитися на виконанні «чистого» стрибка. Загалом стрибати нестрашно. Страшно, коли закінчується сезон і доводиться йти у відпустку, а потім повертатися і знову звикати до трампліна. Чим складніший стрибок, чим більше обертів, тим більше сумнівів. Проте головне — відкинути зайві думки та максимально технічно його виконати. Суддями оцінюється як якість виконання акробатичних елементів у польотній фазі, так і чистота входження у воду.

— Чи доводилося отримувати травми?

— За статистикою, травмування у стрибунів у воду становить майже 67%. У нас досить часто травмується хребет, плечовий відділ, суглоби та кисті рук. На частку важких травм з переломами кісток доводиться майже 10%. Також можна отримати розтягнення м’язів. У моєму спортивному житті травми здебільшого були дрібні. Проте 2011 року отримав дуже серйозну травму — вдарився головою об трамплін. Тоді виконував 3,5 обертання назад з передньої стійки і «дістав» дошку. Я знепритомнів і мене діставали з дна басейну. Не пам’ятаю, що зі мною робили, — був у шоковому стані. Після такого люди найчастіше закінчують виступати. Але попереду був Лондон-2012, і я не хотів втратити шанс. Зі мною працював психолог. Знадобилося два місяці, щоб прийти в норму і подолати страх.

— До яких найближчих змагань ви готуєтесь?

— У березні ми летимо на перший етап світової серії до Китаю, де змагатимуться найсильніші спортсмени планети. А вже у квітні в нас буде Кубок України, який стане відбірним на чемпіонат Європи.

— Які особливості вашої підготовки до них?

— У мене два тренування на день, з ранку і після обіду — в середньому по три години. Великий обсяг роботи ми виконуємо в різних приміщеннях басейну ЦСК, і це не тільки стрибки у воду. Це також тренування в акробатичному залі, батутна підготовка, хореографія, тренажерний зал, «сухі» трампліни тощо. Окрім цього, тренуємось на базі олімпійської підготовки в Києві. Перший мій тренер — наставниця Тетяна Мар’янко, другий — особистий, представник армійського клубу Геннадій Ніколайчук.

— Що ви вважаєте найголовнішим у своїй кар’єрі?

— Найяскравішим моментом для мене стали Олімпійські ігри-2008 у Пекіні, де я виграв медаль, до якої йшов усе життя. А переломних етапів було декілька: у 15 та 18 років, під час «перехідного» віку. Тоді, як мені здавалося, зустрів кохання, тож тренування якось відійшли на другий план. Почав їх пропускати. Та вже після третього прогулу відбулася серйозна розмова спочатку з батьками, а потім з тренерами. Мене почали контролювати, що й дало належні результати. Після 3–4 місяців тренувань виграв свій перший чемпіонат Європи.

— Про що ви мрієте?

— У мене є одна олімпійська медаль, тож не можу зупинятися на досягнутому і хочу здобути наступну.

Бесіду вела Катерина КЛИМЧЕНКО

Схожi записи: