«Поки живе мова, житиме й народ як нація…»

 Лютий 20, 2017

5487_p_22_img_0001Історія українсько-російських відносин — це історія поневірянь  та утисків не лише українського народу, а і його мови

У сучасній Росії існує думка, що завдяки саме росіянам «українці зберегли свою культуру й мову — основні чинники, які вказують на національну належність людини». Так, зберегли. Але не завдяки, а всупереч. Адже є сотні неспростовних прикладів того, як Москва намагалась позбавити українців їхньої рідної мови. Наведемо лише деякі з них. 1626 року російський цар заборонив друкувати українською мовою акафіст митрополита Йосипа Краківського, а Синод наказав Київському митрополитові зібрати з усіх церков України книги старого українського друку. Наступного, 1627 року цар Михайло за поданням московського патріарха Філарета наказав спалити всі примірники «Учительного Євангелія», надруковані в Україні та українською мовою.

Загалом російський царат видав понад 60 указів, які переслідували українську мову.

Радянська влада теж не вирізнялася толерантним ставленням до неї. Наприклад, 1932 року було ліквідовано всі літературні організації, а на їхньому місці постала Спілка письменників України, яку легше було контролювати, не допускаючи серед її членів вільнодумства. Та цього компартійним ватажкам видалося замало, і буквально через кілька років було розстріляно 34 літераторів, яких звинуватили в підготовці терористичних актів.

Після проголошення незалежності України ситуація почала змінюватися. Побільшало українськомовних шкіл, виші перейшли, принаймні офіційно, на державну мову тощо. За інформацією Центру ім. Разумкова, минулого року понад 70% громадян України вважали знання української мови обов’язковим. Але не все так гладенько.

Наприклад, не виконуються належним чином положення Конституції України, які зобов’язують чиновників не лише володіти державною мовою, а й застосовувати її як мову офіційного спілкування. Якщо на початку 90-х кількість українськомовних видань зростала, то останнім часом намітилася протилежна тенденція: більшає російськомовних. За висновками агенції «Простір свободи», сьогодні наклад газет, які видають російською мовою, становить 66%, а журналів — понад 85%.

Викликає занепокоєння й знання української мови серед юні. Як засвідчили результати ЗНО, проведеного в Закарпатській області, з тестовими завданнями не впоралося понад 28% випускників, у Чернівецькій — майже 21%. Навіть сьогодні, на 26-му році незалежності, можна почути твердження окремих політиків про потребу надати російській мові статус державної. Водночас вони забувають, що в абсолютній більшості європейських країн державною мовою є мова тієї нації, яка не лише історично сформувалась та існує на їхніх територіях, а й становить більшість населення. Наприклад, така ситуація створилася в найрозвиненіших і демократичних країнах Європи: у Великобританії, Німеччині, Італії, Франції, Португалії, а також у державах Центральної й Східної Європи, прибалтійських і скандинавських державах.

Прикладом того, як потрібно захищати свою мову, може бути Франція — провідна країна Європейського Союзу. У законі, який регламентує використання французької, сказано: «Французька мова є основоположним елементом ідентичності й національного надбання Франції. Французька мова є мовою викладання, трудових відносин, торгівлі й державної служби». Згідно з чинним законодавством країни, написи або оголошення мають бути французькою, а якщо їх зроблено з порушеннями й попередження не дало результату, то порушника позбавляють права користуватися майном. Усі договори теж укладають державною мовою, й вони «не повинні містити іноземних висловлювань і термінів, якщо є відповідні французькі висловлювання й терміни».

 

Нещодавно в Україні ухвалено Стратегію національно-патріотичного виховання дітей і молоді. Одним з основних її напрямків є «підвищення ролі української мови як національної цінності». Тепер справа за реалізацією цієї вимоги.

До недавнього часу теле- й радіоефір було заповнено російськими шансоном і попсою. Зате почути українських виконавців було проблематично. Але парламент врешті-решт ухвалив Закон «Про внесення змін до деяких законів України щодо частки музичних творів державною мовою в програмах телерадіоорганізацій». Відтепер телерадіоорганізації, здійснюючи радіомовлення, зобов’язані забезпечувати не менш як 60% від добового обсягу ведення передач, серед яких інформаційно-аналітичні та розважальні, державною мовою.

Сьогодні у Верховній Раді України є кілька законопроектів про державну мову. В одному з них, під № 5670, зазначено, що спроби запровадження багатомовності в Україні є діями, які «провокують мовний розкол країни, міжетнічне протистояння і ворожнечу». У законопроекті наведено перелік людей, які мають вільно володіти українською мовою, — керівники країни, депутати рад усіх рівнів, держслужбовці, судді, адвокати, нотаріуси, медпрацівники, керівники навчальних закладів тощо. Згідно із законопроектом, перевірку рівня володіння державною мовою проводитиме Центр української мови.

Телебачення й радіо мають здійснювати мовлення державною мовою. Тривалість іноземних телерадіопрограм і передач не може перевищувати 10% від усього мовлення за добу для загальнонаціональних мовників; 20% — для регіональних і місцевих мовників; 60% — для суб’єктів державного іномовлення України.

Окрім того, усі періодичні ЗМІ країни повинні мати українську версію, тираж якої — не менше як 50% від сукупного накладу всіх мовних версій друкованого видання. Відзначено, що в окремих випадках ЗМІ можна видавати офіційними мовами Європейського Союзу. А книжкові видання українською мовою мають становити не менше ніж 50% від усіх назв книжкових видань у кожній книгарні чи іншому закладі, де їх поширюють.

Автори законопроекту пропонують штрафувати порушників закону. Якщо йдеться про роботу офіційних органів та бюджетних організацій, то сума штрафу становитиме від 200 до 400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (3400–6800 грн), для порушників у сфері освіти, науки та культури — від 200 до 300 (3400 — 5100 грн), для ЗМІ — від 400 до 500 (6800 — 8500 грн). А ще цей законопроект передбачає кримінальну відповідальність за публічне приниження української мови або неповагу до неї.

 

Промовисті факти

На думку багатьох мовознавців, початки української мови слід шукати ще в праслов’янській мовній єдності: саме з неї приблизно в ІV-VІ ст. почала виокремлюватися українська мова

Носіями цих ознак були племена полян, древлян, уличів, сіверян, про що йдеться й у «Повісті минулих літ».

— Знаковою для історії нашої мови є «Енеїда» Івана Котляревського, написана 1798 року, — вважає Віктор Моісеєнко — український діалектолог, історик мови. — Адже цей твір базується на живій мові, якою на той час спілкувалися українці.

Учені, дослідники цього питання, кажуть, що на її формування мали вплив й інші народи. Не слід забувати й про те, що наша мова збагачувалася за рахунок церковнослов’янської, грецької, латинської, німецької, італійської, польської, чеської лексики.

Українська мова найбільше споріднена з білоруською, сербською, болгарською, польською, словенською та чеською мовами. Багато хто вважає, що українська найбільше споріднена з російською мовою. Але це не так. Ще Іван Огієнко писав, що «українець, який ніколи не чув російської мови, скоріше зрозуміє сербина, аніж росіянина…»

Українська мова дуже співуча, недаремно її називають солов’їною. А ще вона багата на синоніми. Наприклад, до слова «говорити» можна підібрати 40–50 синонімів, а до слова «їсти» — понад 60…

Словник української мови містить 134 тис. слів літературної мови. До повного правописного словника увійшли понад 200 тис. слів. Але, на думку багатьох мовознавців, якщо взяти до уваги всі діалектні, розмовні, нормативні й ненормовані форми, то ця цифра значно зросте.

Сергій ЗЯТЬЄВ

Схожi записи: