У Кремлі знову засвербіли «братські почуття». Цього разу до Білорусі

 Лютий 16, 2017

5487_p_07_img_0001У сусідній країні відбуваються не зовсім приємні для України події

Федеральна служба безпеки Росії з 11 лютого нинішнього року запровадила режим прикордонної зони вздовж кордону з Білоруссю. Відповідні накази щодо трьох прикордонних регіонів були підписані главою ФСБ РФ Олександром Бортниковим та розміщені на офіційному інтернет-порталі правової інформації цього відомства. Межі прикордонної зони були встановлені вздовж кордону з Білоруссю у Брянській, Смоленській та Псковській областях.

Своєю чергою Президент Білорусі Олександр Лукашенко у своїй «Великій розмові» (мається на увазі нещодавня інтерактивна «пряма лінія» з народом, яку транслювало білоруське телебачення, висловив різке невдоволення цим фактом. На думку білоруського лідера, створення таких прикордонних зон неприпустиме, у РФ і Білорусі й без цього достатньо проблем.

— Це, вважаю, суто політичний випад. Не можна цього робити, — зазначив білоруський керівник.

До того ж у зв’язку з відновленням прикордонних зон Лукашенко звинуватив Росію в порушенні міжнародних домовленостей. Білоруський керманич у своїй промові висловив ще кілька досить серйозних претензій до нинішнього кремлівського режиму, який офіційно вважається союзником Білорусі. Наприклад, у сфері постачання з Росії в Білорусь нафти та газу або білоруських товарів на російський ринок. Пан Лукашенко навіть пообіцяв звернутися до суду з низки проблемних питань у цих сферах.

Як з’ясувалося, і у воєнно-політичній сфері між двома «майже братськими» країнами також не все гаразд. Так, російські плани щодо створення у Білорусі бази ударних літаків тактичної авіації або розміщення оперативно-тактичних ракет типу «Іскандер-М», на думку Олександра Лукашенка, викликають «певне занепокоєння» і навіть місцями «неприйняття».

Тож немає сумніву, що останнім часом протиріччя та «непорозуміння» між двома найбільш союзними державами, що колись входили до СРСР, набули комплексного характеру. А тріщина у відносинах між нібито «братськими» країнами у межах союзної держави ширшає і місцями набуває загрозливих розмірів.

Дуже прикметним є те, що у відповідь на ці демарші «бацьки» офіційний Кремль не поспішає відповідати керівництву Білорусі якимись відвертими погрозами, як він це часто робив по відношенню до керівництва нашої країни. Хоча, звісно, останні заяви пана Лукашенка явно викликали в Москві погано приховане роздратування. Поки що звідти замість агресивного гарчання, як це відбувається по відношенню до України, на адресу Білорусі чутно лише примирливі й доволі обережні коментарі. Путінському режиму явно не хочеться передчасно загострювати «білоруське питання». Так, у Кремлі заяви про порушення будь-яких договорів з Білоруссю назвали «… дещо некоректними», додавши, що «…спірні питання, також і комерційні, Москва і Мінськ повинні вирішувати спокійно, шляхом ділових переговорів».

Це, звісно, лише слова, але як це виглядає на практиці на погляд нинішнього російського керівництва? Треба визнати, виглядає це, м’яко кажучи, дещо двозначно. Адже реальні справи російського правлячого режиму свідчать, що вирішувати «спірні питання», причому не тільки з Україною, а й з іще більш «братською» Білоруссю він схильний не тільки за столом перемовин. Поки між російським режимом і білоруським керівництвом протягом минулого року виникали «певні суперечки» в публічній площині, він, не надто афішуючи ці дії, суттєво збільшив своє військове угруповання не тільки біля кордону з Україною, а й з Білоруссю.

За даними російських ЗМІ, у селище Клинці Брянської області (за 40 км від білоруського кордону) протягом літа минулого року було перекинуто з Єкатеринбурга 28-му окрему мотострілецьку бригаду (омсбр) і низку окремих частин та підрозділів (загалом — близько 7.5 тисячі військовослужбовців). Окрім того, в районі Єльні (Смоленська область) розпочалося розгортання 144-ї мотострілецької дивізії (мсд), яка до літа нинішнього року відповідно до планів російського ГШ має налічувати більше 6 тисяч військовослужбовців. У цю дивізію імовірно увійдуть три мотострілецькі полки, один танковий, самохідний артилерійський і зенітно-ракетний полки, а також підрозділи забезпечення. Загалом дивізія буде налічувати не менше 12.5 тисячі військовослужбовців. Зважаючи на те, що військовики 28-ї омсбр, на базі якої і відбувається формування дивізії, мають певний бойовий досвід (брали участь у бойових діях на Сході України та в Сирії), а сама дивізія увійде до складу 1-ї танкової армій (разом із двома елітними з’єднаннями російського війська — Таманською мотострілецькою та Кантемирівською танковою дивізіями) цілком можливо стверджувати, що саме 144-та мсд на кінець свого формування набуде значного ударного потенціалу.

До речі:

Збройні Сили Республіки Білорусь становлять:

— Сухопутні війська;

— ВПС та ППО;

— Сили спеціальних операцій;

— Транспортні війська.

Загалом це близько 65–66 тисяч осіб, з яких принаймні 49 тисяч — військовослужбовці.

Мають на озброєнні 615 танків, 896 БМП, 206 БТР, 468 артилерійських систем та мінометів, 242 РСЗВ, 236 ПТРК, 12 тактичних ракетних комплексів типу «Точка-У», 54 бойових та транспортних літаків і 32 вертольоти (данні на березень 2016 року).

За рівнем оснащення та озброєння, укомплектування особовим складом усі Збройні сили Республіки Білорусь співставні та цілком порівняні з однією сучасною загальновійськовою армією Збройних сил РФ.

Вся ця гра у нарощування військових м’язів поблизу білоруських кордонів видається Кремлем такою собі «відповіддю на агресивні дії НАТО у Європі» (мається на увазі збільшення військової присутності Альянсу на його східних кордонах). Але будемо реалістами — перш ніж повномасштабно зчепитися з НАТО, до нього треба ще добратися. А робити це для росіян, найбільш зручно та звично саме через Білорусь.

На наш погляд, відволікання агресора на ще одну «ціль», звичайно, може у короткостроковій перспективі дещо полегшити ситуацію в Україні, але у стратегічному, геополітичному відношенні путінські ігрища в Білорусі можуть доволі серйозно ускладнити становище нашої країни. Якщо сумнозвісний «русский мир» прийде в Гомель, Мозир, Пінськ або Брест, не кажучи вже про Мінськ, воєнно-політичне становище України, безсумнівно, значно погіршиться. Інакше таку гіпотетичну ситуацію, коли Україна опиниться у напівоточенні (з півночі, сходу та півдня) агресора, назвати важко…

Але сьогодні важко спрогнозувати, чим закінчиться розв’язання нинішніх російсько-білоруських протиріч. Поки Олександру Лукашенку як загальнонародному білоруському лідеру вдається балансувати між значними загрозами, одночасно не забруднившись прямою участю у кремлівських агресивних авантюрах в Україні й будучи офіційним союзником Росії. Але безкінечно так тривати не може. Зрештою доведеться робити вибір, причому не тільки у нафтогазовій сфері. Коли Кремлю стане зовсім сутужно внаслідок агресивної політики «вставання з колін» по відношенню до своїх сусідів, а цей час вже не за горами, пану Лукашенку доведеться практичними справами доводити Кремлю свою союзність або підтверджувати власні слова про те, що він «…не міняє незалежність своєї країни на нафту та газ…»

Костянтин МАШОВЕЦЬ

Схожi записи: