Учасники війни в Афганістані: «Були ми там, куди нас кликав час»

 Лютий 15, 2017

5487_p_18_img_0001Ці рядки належать учасникові бойових дій в Афганістані Георгію Даценку. Гадаю, що під цими словами можуть підписатися всі ті військовослужбовці, які брали участь у різні роки в бойових діях на території понад 20 країн світу. 15 лютого вони відзначили День ушанування учасників бойових дій на території інших держав

Воїни-інтернаціоналісти — так уперше назвали тих радянських добровольців, які з 1936 року брали участь у громадянській війні в Іспанії. Серед них — військовий льотчик лейтенант Карпо Ковтун. Він свого часу закінчив Ворошиловградську школу пілотів, служив у Київському військовому окрузі.

В Іспанії Карпо Ковтун воював під псевдонімами Ян Ковальський, Костя, захищав небо над Мадридом. Того дня він вилетів на виконання бойового завдання. Несподівано з’явилося десять ворожих літаків. Не зважаючи на таку перевагу повітряного противника, лейтенант Ковтун кинувся в атаку і збив п’ятий фашистський літак за місяць боїв в іспанському небі. Коли його машина загорілася від влучання снаряда, вистрибнув із літака. Але стався трагічний збіг обставин: перед вильотом на бойове завдання він не застібнув карабін парашута й фактично випав із нього й загинув. 31 грудня 1936 року українця посмертно було удостоєно звання Героя Радянського Союзу. А всього за участь у громадянській війні в Іспанії удостоїли такого високого звання 49 радянських військовослужбовців. Варто зазначити, що майже кожен шостий українець з-поміж тих, хто воював в Іспанії, загинув на тій війні.

Угорщина

Восени 1956 року в Угорщині відбулася Угорська революція, а за радянським визначенням — «фашистський путч». Тож найвище московське керівництво вирішило придушити силою зброї антиурядове повстання й спланувало операцію під назвою «Вихор». Виконувати її доручили маршалу Радянського Союзу Георгію Жукову, якого за результатами її проведення було нагороджено четвертою Зіркою Героя. У воєнному конфлікті на території Угорщини взяли участь 31550 військовослужбовців особового складу, 1130 танків і САУ, 380 бронетранспортерів. Утрати серед радянських військовослужбовців становили 669 убитими, 1540 пораненими й понад 50 безвісти зниклими.

Куба

Черговим випробуванням для понад 43 тисяч радянських військовослужбовців стала участь у військово-стратегічній операції «Анадир» восени 1962 року. Кожен третій із них був представником України. Про операцію розповів мені учасник тих подій на Кубі генерал-полковник у відставці Михайло Лопатін, який нині очолює Українську спілку воїнів-інтернаціоналістів — «кубинців». Щоб протидіяти планам США щодо Куби, у СРСР розробили операцію «Анадир», відповідно до якої було передбачено відправити на острів групу радянських військ. На її озброєнні були, крім усього іншого, 24 пускові установки ракетних військ стратегічного призначення з ядерними боєголовками. Кульмінацією Кубинської кризи стало 27 жовтня 1962-го, коли ракетники дивізіону майора І. Гергенова збили над територією Куби американський літак-розвідник У-2. У зв’язку з його знищенням американське керівництво висловило ультиматум радянському уряду: якщо терміново не буде виведено з Куби радянські ядерні ракети, то Америка 29–30 жовтня розпочне бойові дії. Уже 28 жовтня по радіо було повідомлено про виведення радянських ракет із території Куби. Так завершилася Карибська криза, під час якої світ перебував за крок до нової світової війни. А що стосується учасників тих подій, то постановою уряду лише в лютому 1994 року їм надали статус учасників бойових дій. На меморіальному кладовищі під Гаваною поховано 59 радянських воїнів, решту загиблих поховали на їхній батьківщині.

Чехословаччина

Понад 100 радянських воїнів загинули в серпні 1968 року під час так званого інтернаціонального походу в Чехословаччину. Я був його учасником і добре пам’ятаю, як на кожному кроці місцеві жителі називали нас окупантами. Був свідком того, як на початку 1969 року країною прокотилася хвиля акцій протесту проти перебування в ній радянських військ. А все розпочалося з акту самоспалення студента Яна Палаха на Вацлавській площі Праги. Після цього на вулицях столиці з’явилися барикади, радянські гарнізони було заблоковано. Під час придушення повстання були людські жертви, збитки в інфраструктурі міста становили мільйони чехословацьких крон.

Виступили проти радянської окупації Чехословаччини й солідарні з її патріотами українці. Наприклад, 5 листопада 1968 року на знак протесту проти окупації її радянськими військами Василь Макуха здійснив акт самоспалення в Києві. Охоплений полум’ям, він біг людним Хрещатиком, вигукуючи: «Геть з окупованої Чехословаччини!» Нещодавно в столиці України відкрили пам’ятну дошку на честь цього героя.

Дві війни «афганців»

СРСР вів війну в Афганістані з 1979-го по 1989 рік. На тій війні побували понад 160 тисяч представників України. З них 3360 загинули, 8000 зазнали поранення, 4687 стали інвалідами, 11 — Героями Радянського Союзу.

Для багатьох воїнів-»афганців» та війна не закінчилася 1989 року. Нові випробування випали на їхню долю у зв’язку з війною на Сході Україні. А перед цим кілька сотень учасників бойових дій узяли участь у Революції гідності на майдані Незалежності. Восьму «афганську» сотню Майдану очолив старший сержант запасу Олег Міхнюк. А коли на Донбасі виникла загроза цілісності України, Олег Іванович добровольцем пішов на війну. В одному з боїв 20 серпня 2014 року він прикрив собою бійців від мінометного вогню бойовиків і загинув. Президент України Петро Порошенко 2015 року присвоїв цьому воїнові-«афганцю» звання Героя України посмертно. Вручаючи нагороду вдові Олега Івановича, глава держави поділився спогадами про зустріч з ним на Майдані під час Революції гідності. Зокрема він сказав: «Коли хтось утрачав надію, емоційно висловлювався, кричав, Олег Іванович мудрістю, твердістю, силою авторитету забезпечував організацію й координацію наших дій». А Ірина Володимирівна, розповідаючи про останню зустріч із чоловіком, пригадала: «Олег пообіцяв повернутися з війни героєм…» Та це звання він отримав уже посмертно.

Понад тисячу воїнів-«афганців» після того, як почалася війна на Сході України, добровільно приєдналися до лав захисників Вітчизни. За словами радника глави держави, народного депутата України, голови Всеукраїнської асоціації ветеранів Афганістану Сергія Куницина, понад 150 воїнів-«афганців» із початку АТО загинули смертю героя.

1989 року, коли наші бійці виходили з Афганістану, радянські люди зустрічали їх із квітами. Не як переможців у тій для них чужій війні, але й не як переможених. Нині, коли воїни-«афганці» боронять рідну землю, вони неодмінно повернуться з війни на Сході України переможцями!

Володимир ЧІКАЛІН

Схожi записи: