Світовий досвід деокупації втрачених територій. Уроки для України

 Лютий 3, 2017

5485_p_20_img_0001У подоланні наслідків збройної агресії Росії проти України важливе значення для нашої держави має досвід деокупації низки країн, які свого часу було розділено, окуповано або які втратили національні території з тих чи інших причин

Прикладів деокупації втрачених територій чимало. Це і Хорватія, і Грузія, і Молдова тощо. Але сьогодні розглянемо досвід повернення втрачених територій на прикладі Німеччини

Свого часу за результатами Другої світової війни та згідно з рішенням Потсдамської конференції (17.07–02.08.1945) її було поділено на чотири окупаційні зони: СРСР, США, Великої Британії та Франції. Водночас Східна Пруссія відходила Радянському Союзові (на сьогодні — Калінінградська область РФ), а Ельзас і Лотарингія поверталися до Франції.

Наприкінці 1946-го окупаційні зони США, Великої Британії та Франції було об’єднано в єдине ціле, що стало основою для створення 1949 року Федеративної Республіки Німеччини (ФРН). Того ж року під патронажем СРСР засновано Німецьку Демократичну Республіку (НДР).

Унаслідок входження в різні військово-політичні системи (Заходу та Радянського Союзу) ФРН та НДР фактично опинилися на головній лінії протистояння між НАТО та Організацією Варшавського договору (ОВД). Водночас керівництво ФРН не відмовилося від возз’єднання країни, що було визначено стратегічною метою Федеративної Республіки Німеччини й задекларовано в її Конституції. Для досягнення цієї мети було передбачено застосувати винятково мирні методи повернення НДР до складу єдиної німецької держави.

Уже перші роки існування ФРН та НДР показали суттєві переваги західної політико-економічної моделі над радянсько-соціалістичним способом існування. Свідченням цього стала суттєва перевага ефективності економіки, а отже, і рівня життя у ФРН над економікою та рівнем життя у НДР. Зазначені розбіжності набули особливо явного характеру з ускладненням економічної ситуації у СРСР на початку 1980-х, що значно послабило можливості Москви підтримувати її партнерів по соціалістичному табору.

Переваги соціальних стандартів у ФРН, а також демократичний характер політичного устрою Західної Німеччини зумовили високий рівень її привабливості для більшості громадян НДР, незважаючи на всі ідеологічні зусилля комуністичного керівництва країни. До того ж чинний на той час режим Німецької Демократичної Республіки блокував будь-які можливості зближення обох німецьких держав, не кажучи вже про їхнє об’єднання.

Експертна думка

Іван Січень, експерт Незалежного аналітичного центру геополітичних досліджень «Борисфен Інтел»:

— Реальне повернення до складу України анексованого Росією українського Криму та окупованих територій Донбасу стане можливим лише в разі радикального послаблення режиму В. Путіна, що не дасть йому змогу продовжувати нинішню агресивну політику. Зазначене визначає принципову важливість збереження міжнародних політико-економічних санкцій проти Росії до досягнення їх цілей.

Як зазначають фахівці Незалежного аналітичного центру геополітичних досліджень «Борисфен Інтел», ситуація набула принципових змін із початком «перебудови» в Радянському Союзі та з подальшим його розпадом. Генеральний секретар ЦК КПРС М. Горбачов відмовився від політики жорсткої конфронтації із Заходом і допустив об’єднання Німеччини в обмін на фінансову допомогу з боку ФРН. Уперше згадане питання обговорювали в жовтні 1988 року в Москві. У червні 1989 року було ухвалено спільну заяву, яка закріпила принципове рішення стосовно можливості включення Німецької Демократичної Республіки до складу Федеративної Республіки Німеччини.

На цьому тлі деморалізація комуністичного режиму НДР спричинила послаблення його влади й зростання політичної активності прозахідних демократичних сил. Наймасштабніша акція з участю понад 1 млн осіб відбулася на початку листопада 1989 року під гаслами відкриття кордонів та об’єднання НДР із ФРН.

Проте реальне об’єднання обох німецьких держав стало можливим тільки після парламентських виборів у НДР у березні 1990 року. У серпні того ж року парламент НДР ухвалив рішення про приєднання країни до ФРН. Одразу після цього було підписано договір про об’єднання обох Німеччин. У вересні 1990-го договір ратифікували парламенти ФРН та НДР. Документ передбачав уключення із жовтня 1990 року до складу Федеративної Республіки Німеччини п’яти відновлених східнонімецьких земель, у т. ч. Бранденбургу, Мекленбург-Передньої Померанії, Саксонії, Саксонії-Анхальт, Тюрінгії й території Східного Берліна.

Водночас практична реалізація договору вимагала його узгодження з країнами — переможцями в Другій світовій війні. До того ж, якщо тодішній президент США Дж. Буш-старший підтримував об’єднання обох німецьких держав, то прем’єр-міністр Великої Британії М. Тетчер і президент Франції Ф. Міттеран мали значну занепокоєність щодо перспектив відродження Німеччини як провідної європейської держави. Незважаючи на це, сторони все ж таки дійшли згоди, що дало змогу узгодити Договір про остаточне врегулювання стосовно Німеччини. Документ підписали 12 вересня 1990 року в Москві глави зовнішньополітичних відомств ФРН, НДР, СРСР, США, Франції та Великої Британії. Однією з його складових стало зобов’язання ФРН щодо підписання угоди з Польщею про визначення кордону між обома країнами.

3 жовтня 1990 року НДР офіційно перестала існувати, а її державні інституції було ліквідовано або інтегровано у відповідні структури ФРН. Зокрема, до складу збройних сил і поліції ФРН увійшли військові та поліцейські частини Східної Німеччини. Водночас органи державної безпеки колишньої НДР (т. зв. Штазі) було розформовано повністю.

Крім того, об’єднання обох німецьких держав створило передумови для виведення радянських військ із території колишньої НДР, що поклало край окупації Німеччини Радянським Союзом.

Підготував Вадим КОВАЛЬОВ

 

Представлено план заходів щодо непідконтрольних територій

Відновлення єдності та територіальної цілісності України — довгий і непростий шлях, який базуватиметься на так званій м’якій силі держави та народній дипломатії.

Про це зауважив Міністр з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України Вадим Черниш під час зустрічі з послами та представниками 13 посольств, Координатором системи ООН, Офісу Ради Європи в Україні, йдеться на сайті міністерства. Зокрема Вадим Черниш представив іноземним партнерам план заходів, спрямованих на реалізацію деяких засад державної внутрішньої політики щодо окремих районів Донецької та Луганської областей. При цьому було підтверджено, що Україна не відмовляється від своїх громадян, які проживають на непідконтрольних територіях, і буде робити все можливе для їхньої реінтеграції.

«План заходів є надзвичайно важливим документом, який підтверджує готовність держави розвивати зв’язки між цивільними громадянами України «від людини до людини», допомагати здобувати освіту дітям, полегшувати умови перетину лінії зіткнення, покращувати соціальний захист і доступ до медичних, юридичних, психологічних послуг на територіях поряд із лінією зіткнення», — зазначив Вадим Черниш.

Схожi записи: