Юрій Клименко: «Хто сказав, що молодь Луганщини не служить у ЗСУ?»

 Січень 30, 2017

5484_p_07_img_0001У ці січневі дні минає 1000 днів відтоді, як жителі Донбасу змушені жити на вітрах неоголошеної війни, під обстрілами ворога, який вирішив, що має право топтати українську землю, топтати гідність і незалежність тих, котрі на ній народилися й хочуть, щоб вона квітла. Про те, як пережила цей буремний період Луганщина, про еволюцію ставлення її жителів до українського війська та про економічне й соціальне відновлення краю читайте в ексклюзивному інтерв’ю, яке дав нашій газеті заступник керівника Луганської обласної військово-цивільної адміністрації з питань безпеки та правопорядку Юрій Клименко

 

«Спочатку місцеві навіть боялися відправляти дітей на безкоштовний відпочинок на Захід України та в Європу. Нині в багатьох уже очі розплющилися на правду. І тут важко переоцінити внесок наших військових…»

— Юрію Юрійовичу, які події за період воєнних дій найбільше врізалися в пам’ять? Що видалось найважчим?

— У нас що не день, то подія, адже значна частина області — у районі АТО. Найважчим із завдань, які стоять перед нами, вважаю відновлення інфраструктури та житла, які зруйновано внаслідок бойових дій. Поступово, крок за кроком, ми цю проблему розв’язуємо. Зокрема одна з недавніх вагомих подій — відновлення лінії електропередач «Платина — Камишна» у Станично-Луганському районі. Для нас ця ділянка важлива тому, що цілий район став енергетично незалежним. До цього, бути українським громадянам зі світлом чи без нього, вирішували по той бік Сіверського Дінця (так іще за часів колишнього Союзу було спроектовано енергосистему. — Авт.).

Що найбільше запам’яталося? Літо 2015 року. Активні бойові дії. Обстріли не лише позицій ЗС України, а й населених пунктів. У цих умовах з ініціативи тодішнього губернатора Луганщини Геннадія Москаля було розпочало акцію з вивезення місцевих дітей на оздоровлення в центральні й західні області України та країни Європи. Але навіть попри ці абсолютно добрі наміри, ми зіткнулися з несподіваною перешкодою — небажанням батьків відпускати своїх дітей за межі Луганської області. Проросійські й сепаратистські ЗМІ залякували, що на Заході бандерівці розберуть підлітків на органи та продадуть за кордон. Інформаційна агресія, яка триває дотепер, зробила свою справу. Доводилося спілкуватися з усіма: батьками, директорами шкіл, учителями. Ми переконували, що «ЛНРівське» телебачення поширює абсолютну брехню, що діти будуть під наглядом та в цілковитій безпеці. Пригадую, як у селі Кримське (нині Новоайдарського району), що розташоване за якусь сотню метрів від лінії розмежування, також виникла ця проблема. Батьки не погоджувались, навіть попри те, що з їхніми дітьми як гарант їхала й директор школи, авторитетна в селі жінка. Мені особисто довелось дуже довго розмовляти з однією селянкою. Запитав, чому в неї таке ставлення до Західної України та де вона бувала взагалі. З’ясувалося, що за межі Луганської області вона не виїжджала. Згодом ми провели соцопитування й виявили, що кількість жителів Луганщини, які не перетинали її меж, становить близько 75 відсотків! Зрештою тамтешніх дітей відпустили. Ми вивозили їх на броньованих КрАЗах, пофарбованих у білий колір, із червоними хрестами. Уже на виїзді із села почули вибухи. Почався черговий мінометний обстріл. Увагу бойовиків привернули КрАЗи та чималий військовий супровід. А те, що на автомобілях червоні хрести, терористи традиційно не помітили…

— Як відновлюється Луганщина?

— Відремонтовано близько 1700 об’єктів житлового фонду, 10 магістральних мереж, відновлено 13 медичних закладів, 46 закладів освіти, а також чимало об’єктів дорожньо-транспортної інфраструктури й промисловості, закладів культури та спорту. На це витрачено 236 млн грн із держбюджету, 83,7 млн міжнародної гуманітарної допомоги та 27,9 млн з обласного бюджету. У цій роботі я маю відзначити велику роль наших військовослужбовців, які активно допомагали в Станиці Луганській, Щасті, Попасній, Кримському, Новозванівці, Троїцькому та багатьох інших населених пунктах. Українські солдати ремонтували школи, дитячі садки, надавали гуманітарну допомогу найнужденнішим. Найбільш вдячні нашим захисникам за розмінування території вздовж ліній електро- та газопостачання, водогонів, які було пошкоджено внаслідок ворожих обстрілів. Військові інженери працювали з ризиком для життя, прочищаючи дорогу цивільним ремонтним бригадам. Цей внесок тим більше актуальний, бо, як я вже частково зазначав, Луганщина розташована на енергетичному острові.

 

«На Луганщині встановлять потужну телевежу, яка дасть змогу транслювати українське телебачення аж до кордону з РФ»

— Одна з головних причин розпалювання ворожнечі на Донбасі — інформаційні маніпуляції, російська пропаганда, яка, не гребуючи жодними сумнівними засобами, бореться за людську свідомість. Що вже зроблено в області для утвердження українського національного інформаційного простору?

— Так, інформаційна агресія з боку Російської Федерації дуже інтенсивна, особливо в прифронтовій зоні. Населення отримує неправдиву інформацію й не має змоги долучатися до українського контенту, адже телевежа та основні передавачі захоплено, і їх використовують в інтересах агресора.

Однак ми не сидимо склавши руки. Нині на території Луганщини налагоджено трансляцію «Громадського радіо», львівського радіо «Галичина», обласного радіо «Пульс». Наново сформовано та функціонує обласне телебачення ЛОТ. Нещодавно вийшов друком перший випуск газети «Луганщина.ua». Однак найбільший прорив заплановано на червень цього року. На території Новоайдарського району за рахунок міжнародного партнера заплановано встановлення потужної телевежі. Нині ми активно працюємо над цим проектом. Згідно з технічним завданням, трансляція українських телеканалів стане реальною не тільки в прифронтовій зоні, а й на всій окупованій території аж до українсько-російського кордону.

— Чи змінилося ставлення краян до українських військовослужбовців за час АТО? Чи багато жителів Луганщини служать у Збройних Силах України?

— У нас люди навчились поважати й любити людей у військовій формі, адже саме луганці відчули, що це таке, коли є військові професіонали, які прагнуть захистити їх, запровадити законність і правопорядок. Ставлення змінилося докорінно. Згадаймо, ще якихось три роки тому місцеве населення, підбурюване російськими провокаторами, блокувало автотраси й залізницю, аби завадити діям українських військових частин. Нині на Луганщині діє волонтерський рух, який підтримує захисників України на передовій, його представники відвідують поранених у лікарнях і госпіталях.

Свого часу активно експлуатували інформаційний тренд про те, що молодь Луганщини не поспішає на службу в Збройних Силах України. Хто це сказав? Факти засвідчують абсолютно протилежне. Наші хлопці відгукнулися і на мобілізацію, і на заклик іти на військову службу за контрактом. За даними обласного військкомату, станом на 22 грудня 2016 року в Збройних Силах України та інших військових формуваннях служить 540 військовослужбовців строкової служби й 3620 військовослужбовців за контрактом — уродженців Луганщини. А за весь період АТО з області було мобілізовано 6920 жителів.

— Коли стався теракт у Сватовому, ви керували цивільною складовою штабу з ліквідації його наслідків. Тоді військові та цивільні показали чітку й професійну співпрацю. Яка доля арсеналу нині?

— Унаслідок потужного вибуху на арсеналі загинуло троє військовослужбовців і цивільна жінка, зазнали руйнувань багато житлових будинків, магазинів та інших об’єктів. Штаб створили через півтори години після того, як сталася надзвичайна подія. Передусім ми взялися за евакуацію інтернату для дітей із вадами та будинку людей похилого віку. Вивозили їх у Старобільський і Троїцький райони. Було опрацьовано схему відповідальності щодо обстеження території: радіус 600 м від епіцентру, де вибухонебезпечних предметів було найбільше, закріпили за військовими інженерами, а 3 км навкруги — за підрозділами ДСНС. Спільними зусиллями біду подолали. Нині у Сватовому немає складу боєприпасів: його перенесено в безпечніше місце.

 

«Тут люди радіють навіть холодильнику який працює»

— Хоча відбувається АТО, рідні по різні боки Сіверського Дінця прагнуть спілкуватися. У цьому важливе значення відіграють контрольні пункти в’їзду-виїзду (КПВВ). Скільки їх функціонує на Луганщині? Які складнощі виникають у їхній роботі та які перспективи збільшення кількості КПВВ?

— 27 жовтня 2015 року відкрито КПВВ біля зруйнованого мосту в Станиці Луганській, який можна долати тільки пішки. Його розраховано на 2,5 тис. осіб за робочу зміну, однак сьогодні ним, як єдиним на Луганщині, користується значно більше людей, що, безумовно, створює черги та незручності. Зусиллями нашої адміністрації тут на «нулі» облаштовано палатку обігріву для родин із дітьми та людей похилого віку. Їх пригощають гарячим чаєм та печивом. Водночас ми зверталися з проханням щодо організації нових КПВВ до РНБОУ, депутатського корпусу, Міністерства з питань окупованих територій. У січні 2016 року постійний представник ОБСЄ в Києві заявив про те, що існує домовленість про відкриття КПВВ у Золотому. Луганська обладміністрація виконала взяті на себе зобов’язання та побудувала там сучасний пункт пропуску, який відповідає всім міжнародним стандартам. Але, хоч як прикро, досі його не введено в експлуатацію через блокування терористами. І це в той час, як Луганщині конче необхідний хоча б один автомобільний КПВВ. Більшість тих, хто перетинає лінію розмежування, — це люди похилого віку, що йдуть по пенсії та продукти харчування. На жаль, звернення до ОБСЄ, Міжнародного комітету Червоного Хреста та ООН поки що результатів у цьому питанні не дали. А ще ми наполягаємо на відкритті додаткових КПВВ в Трьохізбенці та Новотошківці. В останньому населеному пункті ще й планували логістичний центр, де жителі окупованих територій могли б купувати українські товари без оформлення перепусток.

— А із чим вступила в 2017 рік Луганщина?

— Наші люди невибагливі. Уміють радіти, здавалось би, звичайним речам, які в інших частинах України сприймають як норму й зазвичай не помічають. Ось відновили в черговому селі електропостачання. І діти, і дорослі бігають із двору в двір, умикають холодильник, радіо, світильники. Усе працює! Тішаться. Пригадую, як ми відкрили залізничну колію зі Станиці Луганської до Троїцького району. Ділянка приблизно у 200 км — невелика, однак жителі раділи їй неймовірно. У маршрутці, аби подолати цю відстань, треба заплатити 150 грн, а дизель-потягом — усього 20. Для дітей і людей похилого віку взагалі безкоштовно. Дрібниця, скажете, але ж дрібниці й становлять наше життя…

Бесіду вів Руслан ТКАЧУК

Схожi записи: