Ім’я Корольова стало відоме людству з некролога

 Січень 12, 2017

5482_p_01_img_0006Сьогодні виповнюється 110 років від дня народження видатного конструктора космічних кораблів Сергія Корольова

ХХ століття ввійшло в історію людства як початок космічної ери. І саме Сергій Корольов, який розпочав конструювати й розробляти ракетно-космічну техніку, став одним із найвидатніших учених тієї епохи. Він був першим у світі, кому вдалося подолати, здавалося б, непохитну міць земного тяжіння і вивести на орбіту сконструйований ним багатотонний космічний корабель. Досягнення Корольова у космічній галузі порівнюють із заслугами Ейнштейна у фізиці чи Коперника в астрономії

Майбутній космічний геній народився 12 січня 1907 року в Житомирі. Його батько був учителем словесності в міській гімназії, а мати лише мріяла про отримання професії. Спільне життя батьків не склалося і тривало лише три роки. Маленький Сергій виховувався в дідуся й бабусі в Ніжині, де вперше побачив політ героя того часу — одеського аеропланериста Сергія Уточкіна. На відміну від багатьох своїх ровесників, він не просто мріяв літати: дослідити Всесвіт — такою була його потаємна юнацька мрія.

Ще в Одесі, куди переїхала мати з вітчимом, Корольов захопився планеризмом. 1923 року він став членом щойно створеного Товариства авіації та повітроплавання України і Криму. Навчаючись в будпрофшколі, активно займався в одному з планерних гуртків, самостійно поповнював знання з історії авіації. Це допомогло йому під час вступу на авіаційний факультет Київського політехнічного інституту. Щоб не зводити кінці з кінцями, Сергій іще й працював. «Прокидаюсь о п’ятій ранку, — писав він матері в Одесу. — Біжу до редакції, забираю газети, а потім розношу їх на Соломинку. Так заробляю вісім карбованців. Навіть планую зняти куток у кімнаті». На одному з побудованих в інституті планерів КПІР-3 Корольов навіть кілька разів літав.

Після двох років навчання в КПІ Сергій Корольов поїхав до Москви і вступив до МВТУ на вечірню групу з авіамеханіки. 1929 року відбулась його довгоочікувана зустріч із Ціолковським. «Костянтин Едуардович вразив своєю вірою в можливість космоплавання, — згадував кілька років потому Корольов. — Я покидав його з однією думкою — будувати ракети й літати на них. Сенсом мого життя стало єдине — пробитися до зірок». Лише одного він не міг передбачити: наскільки тернистим і небезпечним буде цей шлях.

У 1933 році вчорашній студент став заступником начальника Реактивного науково-дослідного інституту з наукової роботи. 26-річному Корольову присвоїли посадове звання дивізійного інженера (прирівнювалось до генерал-лейтенанта технічних військ). Наприкінці 30-х років минулого століття увага багатьох учених зосереджувалась на питаннях оборони. Доводилося відкладати чимало наукових проектів. Корольов мріяв про роботу над ракетопланом, та його задуму не судилось бути здійсненим.

Хвиля репресій прокотилася й по Реактивному науково-дослідному інституту. Начальника установи Івана Клейменова та його першого заступника Георгія Лангемака, основного розробника твердопаливних реактивних снарядів, було засуджено і розстріляно як учасників троцькістської організації. У 1938-му заарештували розробника рідинних ракетних двигунів Валентина Глушка, а слідом за ним і Корольова було засуджено на 10 років із конфіскацією особистого майна.

Для майбутнього підкорювача космосу розпочалась подорож тюрмами: з Бутирської — у внутрішню на Луб’янці, знову — в «Бутирку», потім у пересильну Новочеркаську, звідти по етапу до Владивостока й далі через Магадан на Колиму — на золотовидобувну копальню «Мальдяк».

Політичні, «вороги народу», жили разом із карними злочинцями, які перекладали на них найважчу роботу, знущалися, відбирали жалюгідну пайку й часто били. 1939-го Корольов важко захворів і, вже не спроможний працювати, згасав у холодному наметі. Спасіння прийшло несподівано. До колонії потрапив директор авіазаводу Михайло Усачов, якого звинувачували у виготовленні бракованого літака, через що загинув Валерій Чкалов. Кремезний за статурою Усачов, який до того був знайомий з Корольовим, швидко скинув диктатуру злочинців, навів порядок у колонії і встановив жорсткий контроль за тим, щоб Сергія Павловича посилено годували. Фактично Усачов урятував Корольову життя.

Наприкінці 1939 року Сергія Павловича затребували до Москви для перегляду справи. Чотиримісячна каторга вченого на копальні закінчилася завдяки героїчній боротьбі його матері, Марії Миколаївни, яка з перших днів арешту сина направляла листи у всілякі інстанції. Спочатку Корольова перекинули на будівництво залізниці в районі Печори, а потім в особливе технічне бюро НКВС, де головним конструктором був не менш відомий Туполєв. Такі підприємства, де працювали засуджені, називались «шарагами».

Згодом на його прохання Сергія Павловича перевели до казанського бюро НКВС, у якому розроблялися рідинні ракетні двигуни. Там Корольов особисто брав участь у ризикованих випробувальних польотах на літаку Пе-2 з рідинним ракетним двигуном. Згодом у небі війни з’явився перший Ту-2 з реактивним двигуном, у розробці якого брав участь і Сергій Павлович. Лише в липні 1944-го його було звільнено.

Сьогодні неважко уявити, наскільки змінився б хід війни, якби реактивні літаки, артилерійські реактивні установки були запущені у виробництво до початку нацистської навали. Безперечно, тюремні роки Корольова пригальмували й розвиток космічної галузі, проте ані приниження, ані відверті знущання не зламали Сергія Павловича.

З початком створення ракетобудівної промисловості Корольова було призначено головним конструктором балістичних ракет далекої дії головного науково-технічного інституту.

Один із біографів конструктора так оповідає епізод доповіді Корольова Сталіну про результати роботи над ракетою далекої дії: «Перед входом до кабінету Сталіна його попередили, щоб він не ставив ніяких запитань. Невеличку папку з аркушами конспекту взяти з собою не дозволили. Відповідаючи на вітання, Сталін руки не подав. Важко навіть було зрозуміти, чи схвалює він те, про що доповів йому Корольов».

Але та зустріч все ж зіграла позитивну роль. Того ж 1947 року на полігоні Капустин Яр відбувся старт першої балістичної ракети А-4, зібраної та відкоригованої під керівництвом Корольова.

«Ракета — це оборона й наука» — із таким гаслом прийшов Сергій Павлович у ракетну галузь і поступово втілював його в життя. З народженням міжконтинентальної ракети, відпрацюванням її систем та двигунів він пов’язував свої давні наукові мрії. За кресленнями бачив уже супутники, політ людини на орбіту Землі, старт до Місяця, Венери, Марсу.

Запуск 4 жовтня 1957 року першого штучного супутника Землі перетворився на світову сенсацію. Відомий німецький вчений, батько-теоретик космонавтики Герман Оберт написав Корольову листа: «Ви втілили в життя мрію, яка жила у нашій свідомості багато років… Людство вдячне Вам». Звісно, адресат того листа не прочитав. Видатному Оберту було офіційно відмовлено в зустрічі з геніальним творцем першого супутника. Втім, Герман Оберт усе-таки був упевнений, що Корольов отримає Нобелівську премію. Відомо, що і цього не сталося. За однією з версій, на запит Нобелівського комітету з приводу даних головного конструктора космічного апарата тодішній Генеральний Секретар Комуністичної Партії Микита Хрущов відповів, що творець нової техніки — радянський народ.

Потім були ще супутники, польоти тварин, запуск автоматичних станцій класу «Луна» і нарешті створення космічного корабля «Восток».

12 квітня 1961 року, за спогадами колег Корольова, головний конструктор виглядав зовні незворушним, хіба що більше, ніж зазвичай, був зосереджений. На стартовому майданчику космодрому Байконур стояла готова до старту його ракета. З автобуса, що під’їхав, вийшов Юрій Гагарін, доповів голові державної комісії про готовність до польоту і попрямував до ракети.

Політ тривав 108 хвилин і обійшовся без надзвичайностей. Перші кроки Гагаріна по Землі після польоту сповістили про початок нової ери. Світова слава звалилася на першого космонавта, і він за кілька годин став улюбленцем всієї планети. А Сергій Павлович, який крок за кроком вперто йшов до своєї перемоги, так і залишився до кінця своїх днів нікому не відомим головним конструктором.

Ім’я Корольова було засекреченим. Свої наукові роботи та статті в пресі він підписував псевдонімом «професор К. Сергєєв». Роки ув’язнення, роки напруженої роботи на межі людських можливостей підірвали здоров’я Сергія Павловича, на яке він ніколи не жалівся. Він не любив лікуватися.

Після польоту Гагаріна президент США Джон Кеннеді запропонував радянському керівництву разом здійснити політ на Місяць. «Чому перший політ людини на Місяць повинен бути справою міждержавної конкуренції, — говорив Кеннеді. — Навіщо дублювати зусилля та витрати?» Корольов переконував керівництво країни погодитися з американцями, але Хрущов відрізав: «Я Місяць капіталістам не віддам».

Випередити американців не вдалося, натомість був створений пілотований корабель «Союз». У подальшому ці кораблі стали найнадійнішою системою пілотованих польотів. На них уперше було вирішено проблеми автоматичного наближення та стикування космічних апаратів, яким Корольов приділяв багато уваги в останній рік свого життя.

На виході Олексія Леонова в космічний простір 18 березня 1965 року радянська першість в освоєнні космосу завершилася. Випадково чи ні, Сергій Корольов пішов із життя менше ніж за рік. Він помер на третій день після свого 59-го дня народження — не зміг перенести операцію з видалення злоякісної пухлини.

На знак визнання заслуг Сергія Корольова на його батьківщині, в Житомирі, встановлено пам’ятник. У лівій руці Сергія Павловича — макет штучного супутника Землі, що відкрив шлях людству в космос. 8 грудня 1999 року і’мя Корольова було присвоєно Житомирському військовому інституту.

Олександр ТЕРЕВЕРКО

Схожi записи: