Протягом 2016 року українські війська в АТО успішно вели активну позиційну оборону

 Січень 12, 2017

5482_p_04_img_0001У грудні минулого року голова «ДНР» пан Захарченко, перебуваючи в студії телеканалу «Царьград», зробив досить гучну заяву щодо чергових своїх військово-політичних планів і задумок:

«Я зараз не кажу — Київ. Насправді потрібно брати навіть не Берлін. Потрібно його пройти й взяти Британію всю як таку. Якщо ми її візьмемо (Британію), то, за всіма там нашими прогнозами, настане золотий вік Росії. Ми повернемо під контроль ту територію, яку втратила Російська імперія, плюс заберемо своє, що повинні були отримати, ще починаючи з Кримської війни».

Усе зло долі російської, як стверджує Захарченко, — від англосаксів, і саме тому очолювана ним «донецька народна республіка» разом із такою самою «луганською народною республікою» за всебічної підтримки Російської Федерації, на його думку, мають завоювати майже всю Європу. Не менше й не більше…

Той факт, що ватажки проросійських окупаційних режимів, які зараз діють на окупованих теренах Донецької та Луганської областей України, продовжують регулярно погрожувати «дійти до Києва та Львова», а відтепер уже готові «брати» Берлін та Лондон (не здивуюсь, якщо якоїсь миті в цьому сенсі з вуст Захарченка чи Плотницького прозвучать: Нью-Йорк, Париж або Токіо), — не викликає здивування. Вони мають саме таке завдання — погрожувати й залякувати.

Однак у реальності завжди треба пам’ятати: доки між Лондоном та окупованими проросійськими анклавами стоять Авдіївка, Маріуполь і Світлодарська дуга, а точніше — позиції українського війська, розташовані в цих районах, панові Захарченку не бачити Лондона як своїх вух, а королева Британії може спати спокійно.

Принаймні події 2016 року в районі АТО свідчать про те, що всі ці «геополітичні побажання» та залякування ватажків окупаційних режимів на Донбасі мають такий самий стосунок до реальності, як до міжзоряних перельотів самого Захарченка. Тобто мають виключно фантастичний характер…

Основними гарячими ділянками на Сході України 2016 року були Авдіївська промислова зона, Маріупольський (приморський) напрямок і так звана Світлодарська дуга, утворена ще 2015-го після відходу частин і підрозділів Збройних Сил України з району Дебальцевого. На двох ділянках в районі селищ Петрівське та Золоте завдяки розведенню сторін (на 1.5 км з кожного боку. — Авт.) вдалося забезпечити відносне затишшя.

Загалом протягом усього минулого року бойові дії між протиборчими сторонами відбувались у формі позиційної боротьби. Періоди затишшя змінювалися періодами загострення та зростання інтенсивності бойових зіткнень. Упродовж 2016-го сторони активно застосовували тактичні прийоми так званої війни малих груп — активні дії диверсійно-розвідувальних груп (рейди, раптові атаки та обстріли передових позицій противника, диверсії в ближній тактичній зоні, мінування тощо), вогневі нальоти, обмежені наступальні дії малих піхотних груп за вогневої підтримки окремих артилерійсько-мінометних підрозділів і невеликої кількості бронетехніки.

Також обидві сторони активно нарощували власні бойові спроможності за рахунок створення тактичних та оперативно-тактичних резервів у зоні конфлікту, здійснювали військово-професійну підготовку особового складу й доукомплектування частин і підрозділів.

Широкого поширення набула в зоні конфлікту різнотипна розвідка, також і з використанням технічних засобів (наприклад БПЛА), радіоелектронна боротьба (РЕБ), удосконалення систем зв’язку та бойового управління, інженерно-саперного та інших типів оперативного забезпечення військ. Окрім того, обидві сторони активно впродовж усього 2016 року здійснювали інформаційно-пропагандистські та інформаційно-силові акції задля впливу у власних інтересах на загальну військово-політичну та соціально-економічну ситуації як безпосередньо в районі АТО, так і загалом.

Основні події розгорталися в так званій нейтральній, або, як її назвали представники ЗМІ, — «сірій» зоні. Тобто в місцевості між основними лініями опорних пунктів протиборчих сторін. За результатами минулого року багато хто з військових експертів прийшов до висновку, що українська сторона завдяки нарощуванню бойової спроможності своїх частин і підрозділів у зоні АТО перейшла від суцільної «глухої» оборони до так званої стратегії «повзучого наступу», поступово, крок за кроком, відтісняючи формування окупантів.

Наприклад, на Світлодарській дузі 2016 року збройні формування агресора з тих чи інших причин не могли й не намагалися наступати в широкому масштабі, обмежившись постійними обстрілами українських позицій, у тому числі із застосуванням важкого озброєння, яке мало бути відведеним згідно з мінськими домовленостями від лінії розмежування на визначені відстані. Це стосується передусім ствольної артилерії, важких мінометів (калібру 120 мм) та різноманітних зразків бронетехніки, включно з танками. Крім того, на цій ділянці окупанти досить активно діяли невеликими піхотними групами, намагаючись із тактичного погляду поліпшити свої позиції переважно посиленими мотострілецькими взводами та диверсійно-розвідувальними групами.

Однак у реальності все відбулося з точністю до навпаки. Саме українським військам унаслідок запеклих збройних сутичок з окупантами вдалося з тактичного погляду на ділянці селище Лозове — висота 223.2 поліпшити свої позиції. Перший раунд боїв на Світлодарській дузі відбувся влітку минулого року у вигляді серії сутичок у масштабі взвод — рота й завершився в кінці червня «внічию» (обидві сторони вдалися до низки активних наступальних дій, які не спричинили суттєвої зміни лінії фронту на цій ділянці). І зовсім по-іншому завершився другий етап торішніх боїв на цій ділянці, який почався 18 грудня й тривав шість днів. Українські війська просунулися вперед на відстань від 1 до 1,5 км, вибивши противника із цілого ряду опорних пунктів, звідки ворог здійснював постійні обстріли наших передових позицій.

Зі свого боку, Авдіївську промислову зону (південно-східна частина селища), яка також перебувала на «нічийній землі», окупанти активно використовували для постійних обстрілів позицій української армії, а також для проникнення в тактичний тил наших військ на цій ділянці силами своїх ДРГ. У березні 2016-го підрозділи українських військ раптовим кидком уперед зайняли її й там закріпилися, забезпечивши таким чином не тільки припинення обстрілів житлових кварталів Авдіївки зі стрілецької зброї, а й вогневий контроль над важливим рокадним шляхом Донецьк — Горлівка біля Ясинуватської автомобільної розв’язки. Це, своєю чергою, суттєво ускладнило командуванню окупантів матеріально-технічне забезпечення його угруповання, яке діє північніше, у районі, південно-західнішому від Горлівки, і в самій Горлівці. З березня минулого року й по сьогодні противник у різні способи безрезультатно намагається відтіснити українські підрозділи з цієї позиції, залучаючи для цього час від часу ствольну артилерію, важкі міномети та бронетехніку.

На приморському напрямку також було спекотно. Після того як у лютому формування окупантів були змушені залишити селище Широкине, вони не припиняли спроби відтіснити українські війська західніше, до передмість Маріуполя, і вийти на відстань дійсного вогню з піхотного озброєння по самому місту. Діючи з рубежу Комінтернове — Саханка, окупанти протягом 2016 року неодноразово намагалися наступати підрозділами, до роти включно, за підтримки артилерійсько-мінометного вогню та бронетехніки на ділянках фронту в районі Водяного, північніше від Широкиного, уздовж дороги Маріуполь — Тельманове. Але так і не спромоглися досягти чогось вагомого. Крім того, противник активно застосовує на цій ділянці артилерію (122 і 152 мм), важкі міномети (120 мм) по позиціях і тактичному тилу українських військ, які обороняються в районі Павлополя, Талаківки, Гнутового, Водяного та Широкиного, намагаючись завдати нашим військам вогневе ураження й таким чином примусити їх відійти до східних околиць Маріуполя.

Окрім вищезазначених ділянок, окупанти неодноразово виявляли активність на ділянках фронту в районі Докучаєвська, західніше від Донецька (ділянка Мар’їнка — Красногорівка), у районі ДАПу, Пісків, Опитного, західніше та північніше від Горлівки (від Новгородського до Зайцевого та Майорська), у районі Попасної, так званої бахмутської траси, селища Станиця Луганська та ряду інших. Проте на жодній ділянці ворог так і не спромігся примусити українські війська відійти із займаних позицій.

Костянтин МАШОВЕЦЬ

Схожi записи: