«Точку неповернення в реформуванні війська ми пройшли. Але розслаблятися не можна…»

 Січень 4, 2017

5481_p_03_img_0001Міністр оборони України генерал армії України Степан Полторак в ексклюзивному інтерв’ю на 5-му каналі  в програмі «Погляд» підбив підсумки 2016 року

— Як ви вважаєте, чи не буде спокусою у зацікавлених осіб розглядати ситуацію на Світлодарській дузі, зокрема зміну нашої дислокації внаслідок боїв як порушення Мінських угод. Ми знаємо, що досить специфічно іноді трактують дії сторін у рамках Мінських домовленостей. Чи не надходили якісь сигнали від наших партнерів і посередників, що, мовляв, щось ми порушили?

— Ви знаєте, що стосується Російської Федерації, то вона використовує навіть те, чого немає. Цей приклад, звісно, вона використовуватиме для того, щоб нас звинувачувати. Що стосується наших партнерів, то таких звинувачень немає, тому що їх бути не може по суті, оскільки ми не порушували Мінські угоди. Узагалі, згідно з Мінськими угодами, та територія належить Україні. Тому ми всі пересування робимо на своїй території.

— На початку 2016-го Президент України анонсував сьому хвилю мобілізації як єдину протягом року. Але зрештою і обставини, і стан нашого війська дали змогу її не оголошувати. Чи можемо ми казати, що контрактна армія — то не лише декларація, то реальність.

— Та робота, яку було проведено Міністерством оборони, суспільством, та підтримка армії, яка була 2016 року, дали нам можливість набрати до війська, підписати контракти майже з 70 тисячами військовослужбовців. Якщо порівняти з 2014 роком, то ця цифра становила три тисячі осіб на рік. Тобто, де три тисячі й де сімдесят? Звісно, що такі зміни пов’язані з соціальним захистом військовослужбовців, підвищенням грошового утримання. Люди побачили, що є зміни в забезпеченні, у ставленні, у навченості. І пішли до війська, вони повірили й зрозуміли, що треба захищати свою країну. І такі зміни дали змогу нам обійтися без мобілізації. Але ми чітко розуміємо, які загрози є перед нами, маючи такого сусіда. Тому треба постійно бути напоготові. Ми тільки за цей рік створили резерв зі ста тисяч чоловік. Це люди, які протягом двох-трьох діб готові стати в стрій й захищати свою країну. Це якраз свідчення того, що ми зробили висновки та що здійснювати мобілізацію вже не було потреби.

— Мені згадалися ракетні стрільби в Херсонській області. Це була дуже резонансна подія, і дуже нервова була реакція з Москви на неї. У чому полягала ключова мета цих стрільб із воєнної та політичної точки зору?

— Російська Федерація дуже нервувала. Нас залякували тим, що буде навіть завдано ракетного удару по пускових установках, по наших позиціях. До речі, ми й до цього теж були готові, ми такий варіант теж відпрацьовували. Але це наша справа. То справа незалежної України й Збройних Сил проводити навчання на своїй території, перевіряючи готовність нашої системи ППО, не порушуючи жодного міжнародного договору. Звісно, Російська Федерація нервувала, тому що військові, які проходять службу в збройних силах Російської Федерації, насамперед у військово-повітряних силах, розуміючи стан готовності системи ППО України, не будуть настільки впевненими в безкарності своїх дій, якщо їм таке завдання буде поставлено на території України. Тут реакція Москви, на мою думку, була прогнозованою. Ми провели такі навчання, перевірили готовність нашої системи ППО, перевірили здатність наших ракет уражати ціль, досягли своєї мети, практично не було жодної нештатної ситуації. Ми здійснили це вперше на цьому полігоні за час незалежності України, тому що подібний полігон у нас був у Криму, який було анексовано, і ми, до речі, такі навчання раніше проводили на території Російської Федерації. Тому я оцінюю ці навчання як дуже вдалі, дуже потрібні, й, звісно ж, ми ні в кого питати не збираємося, які навчання нам проводити на нашій території.

— Питання бюджету. Під час його ухвалення було безліч дискусій на рахунок інших напрямків, а щодо оборони всі були одностайні. Проте спецконфіскацію, кошти від якої мали піти на оборонні цілі, так і не було ухвалено. Тому питання: на скільки держава зможе зробити замовлення «оборонці», а підприємства відповідно зможуть його виконати? І тут питання фінансування є ключовим.

— На 2017 рік бюджет становить 64,4 мільярда плюс 4 мільярди державних гарантій. Напевно, я був би поганим міністром, якби сказав, що мені достатньо грошей. Але маємо розуміти, що ми отримали стільки грошей, скільки держава може дати армії. Тут стоїть завдання більш раціонального використання того ресурсу, який ми отримали. Ми проаналізували всі проблеми й недоліки, які в нас були у 2015–2016 роках. Нам удалося здійснити прорив у справі забезпечення Збройних Сил України технікою, озброєнням у кінці року, коли ми підписали контракти, договори з нашими підприємствами оборонного промислового комплексу на мільярди гривень. І на 2017 рік ми забезпечили роботою практично всі наші підприємства.

З мінусів можу назвати відсутність закону про спецконфіскацію, через що ми недоотримали 3,6 мільярда гривень, до речі з них 2,2 мільярда мало бути спрямовано на закупівлю й модернізацію техніки. Через це ми до кінця й не виконали державне оборонне замовлення. Я вже неодноразово казав, що реформи Міноборони залежать не лише від нас, а й від того, якими темпами відбуватиметься реформування нашої економіки та який у нас буде фінансовий ресурс.

— Ви констатуєте, що визначена реформа для Міноборони, ЗС України, тобто все, що було заплановано на 2016 рік, виконано. Які ключові віхи цього реформування ви б відзначили, і що є першочерговим на 2017-й?

— Останній документ, який ми ухвалили на РНБО 29 грудня, якраз завершив прийняття документів Стратегічного оборонного планування на найближчий термін. І я хотів би сказати, що в цілому планування ми закінчили. Спланована робота в Комітеті реформ Міністерства оборони на 2016 рік виконана в повному обсязі.

Ми практично змінили систему та структуру Міністерства оборони, зробили перерозподіл функціональних обов’язків, значно скоротили порядок прийняття рішень, ввели посаду державного секретаря. Перерозподіл функціональних обов’язків, прискорення прийняття рішень — все це дало можливість значно покращити забезпечення Збройних Сил України.

Що стосується реформування ЗС України, Генерального штабу, то в нас було сплановано формування і набуття бойових спроможностей Об’єднаного оперативного штабу, створення нових органів військового управління і набуття ними бойового потенціалу. У нас було сплановано створення нових військових частин, завершення набуття бойових спроможностей Сил спеціальних операцій, покращення оснащення і підготовки ВДВ. Усі ці завдання ми виконали і приступили до реформування самого Генерального штабу. Також було значно покращено систему логістичного забезпечення. Минулого року ми забезпечили весь особовий склад зимовою формою одягу. Зараз змінюємо систему харчування — прийняли рішення (Верховна Рада та уряд) щодо надання можливості приймати рішення відносно змін норм забезпечення речовим майном та харчуванням Міністру оборони України. Це значно спростило і прискорило прийняття рішень, адже раніше, щоб поміняти, скажімо, ґудзик потрібно було рішення Кабінету Міністрів. У 2017 році продовжимо реформи. Ми переходимо на систему нового планування, забезпечення зв’язку, комплектування, навчання. Тобто продовжуємо роботу по всіх напрямках нашої діяльності. Головними з них є, звичайно, перехід органів управління видів Збройних Сил та оперативних командувань на стандарти Альянсу.

— Яка була співпраця протягом 2016 року з НАТО, і які напрямки ви окреслили б як прорив, а які буксували?

— Проривом, у першу чергу, можна назвати прийняття комплексного пакета допомоги. У нас такого ще не було. Він передбачає 13 напрямків у розбудові Збройних Сил України (кібербезпека, зв’язок, медицина, логістика тощо.) Комплексний пакет допомоги було прийнято на Саміті у Варшаві. У нас налагоджена тісна плідна праця з Альянсом, причому не тільки в рамках цього пакета допомоги. Було проведено багато спільних навчань, працює практично на повну потужність Литовсько-Польсько-Українська бригада. Ми продовжуємо співпрацю по трастовим фондам, представники Альянсу надають нам дорадчу допомогу. В нас працюють радники стратегічного рівня зі США, Великобританії, Канади, Литви, які надають мені дуже серйозну допомогу. Співпраця є ефективною та плідною.

— Чи вважаєте ви, що ми вже пройшли точку неповернення у реформуванні, свідомості, концептуальних змінах для країни. Чи, можливо, в нас ще попереду той самий момент істини?

— Я переконаний у тому, що ми точку неповернення пройшли, принаймні в Збройних Силах та Міністерстві оборони. Але я точно знаю, що нам не можна розслаблятися й думати про те, що ми багато чого зробили. Звісно, зробили багато, але недостатньо. Не все для того, щоб не було повернення і не було слабкої армії. Це повинні розуміти не тільки Збройні Сили, а й суспільство, керівництво країни і всі ті, хто проживає в Україні. Тому що Збройні Сили є єдиним організмом, який забезпечує нашу незалежність від зовнішнього агресора. Я вважаю, що точку неповернення пройшло наше суспільство і українці точно не будуть жити так, як раніше. Не будуть терпіти корупцію і спокійно дивитися на проблеми. Українці свідомі і патріотичні. З допомогою наших людей ми дуже швидко досягнемо результатів, які ставимо перед собою. А результати — це захищена, заможна, демократична, вільна країна.

(Друкується зі скороченням)

 

Схожi записи: