На честь майора Юрія Білоброва відкрито третю меморіальну дошку

 Грудень 24, 2016

«Народна армія» продовжує публікувати конкурсні розповіді фронтовиків в рамках започаткованого нами проекту «Розкажіть про героя свого підрозділу». Сьогодні про своїх побратимів розповідатимуть бійці 30-ї та 93-ї окремих механізованих бригад

 

5479_p_05_img_0002У вересні 2014 року рішенням Ужгородської міської ради (тут Юрій Білобров розпочав офіцерську службу на посаді командира взводу 15-го окремого гірсько-піхотного батальйону 128-ї гірсько-піхотної бригади і звідси відбув на війну) йому присвоїли звання почесного громадянина цього міста. А через місяць Указом Президента України Петра Порошенка офіцер був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Командиру роти капітану Білоброву посмертно присвоїли військове звання «майор». Вже після загибелі Юрія Вікторовича його нагородили почесним нагрудним знаком «За оборону Луганського аеропорту».

Вшанували пам’ять захисника України і встановленням кількох меморіальних дошок. Першу з них відкрили 8 травня 2015 року на будівлі Рокитнянської школи №1, де навчався Юрій. У цьому ж селищі міського типу, що на Київщині, героїчного захисника України й поховали на центральному цвинтарі. А в жовтні того ж року меморіальну дошку на його честь встановили на приміщенні Ужгородського міського військкомату. Нещодавно третю встановили біля центрального входу до Київського військового ліцею імені Івана Богуна, в якому Юрій Білобров навчався у 2001–2003 роках у 3-му взводі 5-ї роти. Він вступив до цього військового закладу за прикладом старшого брата Андрія, який теж закінчив ліцей, брав участь в антитерористичній операції, а нині у званні майора проходить службу в 72-й окремій механізованій бригаді.

Начальник закладу, Герой України генерал-майор Ігор Гордійчук наголосив, що на ратному подвигу Юрія Білоброва буде виховатися нове покоління майбутніх офіцерів, справжніх патріотів нашої держави.

Про те, яким він був, на відкритті меморіальної дошки розповіли колишній командир 5-ї навчальної роти, учасник АТО полковник Сергій Їжак, товариш Юрія по навчанню в ліцеї Олександр Бикоріз, мати загиблого захисника України Любов Григорівна та інші промовці.

Ось як характеризували ліцеїста Юрія Білоброва: «Навчався на «відмінно», грав на баяні, активно займався спортом, був душею взводу, за участь у військових парадах у Києві отримав подяки від Міністра оборони України». А це відгуки про період навчання в Одеському інституті сухопутних військ: «Старанно опановував військову справу. Батьки отримали кілька подяк від командування за взірцеве виховання сина». А ті, хто знали Юрія під час служби в районі проведення АТО, називали такі командирські якості офіцера: був прикладом для підлеглих як військовий професіонал, виявляв турботу про всіх бійців. Він і в останньому своєму бою зробив все, щоб зберегти життя тих, хто просувався за командиром розвідувального дозору в напрямку луганського аеропорту.

Юрій народився і виховувався в сім’ї медиків. Батько — лікар-хірург, мати — медична сестра. Від них він навчився цінувати людське життя. І загинув у бою заради збереження життя своїх бійців.

«Коли увечері зателефонувала Юрію, він повідомив, що все гаразд, — пригадала мати офіцера. — Пройшли один блокпост і вирушили до іншого. Пізніше знову зв’язалася з сином і була приголомшена. Він з бійцями потрапив у засідку. Повідомив, що прийняв бій. Горять підбиті бойові машини, є загиблі… Зв’язок перервався. Я кілька разів дзвонила, а він мовчав. Вранці комбат повідомив, що Юрій отримав поранення, але керував боєм, поки ворожа куля не пробила його бронежилет. Але ціною власного життя він врятував багатьох бійців, які рухалися в колоні за бойовим дозором. Юрій загинув за кілька годин до дня свого народження — 15 липня 2014 року йому б виповнилося 28 років…»

Володимир ЧІКАЛІН

Схожi записи: