Подарунки Нептуну від путінських «асів», або Як росіяни здають без бою володареві морів свої бойові літаки

 Грудень 21, 2016

5479_p_09_img_0001Втрата другого винищувача зі складу авіакрила російського важкого авіаносного крейсера «Адмирал Кузнецов», який перебуває в Східному Середземномор’ї, породила бурхливі дискусії. Різні експерти висловлюють свої думки з приводу причин аварії та боєздатності авіаносця

Основна версія того, що сталося, така: літаки впали внаслідок обриву троса так званого аерофінішера — пристрою, що ловить літаки під час посадки й не дає їм випасти за борт.

Чому саме цей варіант визнано найвірогіднішим, здогадатися неважко. Річ у тім, що проблеми з аерофінішерами є причиною більшості аварій під час посадки літака на авіаносець.

На «Кузі», як називають авіаносний крейсер на флоті, тросів аерофінішера «Світлана-2» чотири. Під час посадки літаків вони піднімаються на 12 см. Перший трос розташований за 46 м від обрізу польотної палуби, далі через 12 м один від одного — решта.

Пілоту, який здійснює посадку, треба намагатися зачепитися спеціальним гальмівним гаком літака за другий трос, а ще краще — за третій. Таким чином, завдання пілота палубної авіації — посадити літак на майданчик завдовжки 36 м із відхиленням від осьової лінії польотної палуби не більше як 3 м. Посадка відбувається на високих оборотах двигунів літака, на швидкості близько 240 км/год. Газ із двигунів прибирають лише після того, як літак зачепився хоча б за один трос аерофінішера.

Останній потонулий літак зачепився за другий трос, пробіг по палубі ще 50–60 м, проскочивши третій і четвертий троси. Коли трос обірвався, чіплятися вже не було за що, і винищувач пірнув у море. Якби двигуни Су-33 були на злітному режимі роботи, то льотчик іще мав би шанс зробити зліт, але, найімовірніше, пілот уже прибрав обороти двигунів.

Попереднє падіння літака МіГ-29КР з авіаносця також сталося після обриву троса аерофінішера. Тоді на посадку заходили один за одним три літаки. Перший сів успішно, другий обірвав трос № 2, який сплутався з тросом № 3, унеможлививши його використання, але зачепився за четвертий і залишився на палубі. Третьому ж літаку заборонили сідати, наказавши триматися в повітрі, аж доки замінять пристрій. Але палубна команда продемонструвала кричущу непрофесійність, затягла ремонт, і як наслідок винищувач спалив усе паливо. У таких випадках реактивний літак падає вниз, як камінь, а льотчикові залишається тільки одне — устигнути катапультуватися. До речі, американці на своїх авіаносцях міняють аерофінішер за дві хвилини.

Щоб не ставити професіоналізм льотчиків під сумнів, росіянам треба було знайти або придумати шкідника. Сьогодні це дуже просто. У всьому винні хто? Українці. Виявляється, аерофінішер «Світлана-2» виготовляли ще до війни на Донбасі з українських комплектуючих…

Та переплюнув усіх інформаційний портал «Лайф». Там підняли матеріали судової тяганини, яку ініціював 2014 року один із постачальників санкт-петербурзького «Пролетарського заводу», що виробляє аерофінішери для «Кузнецова», індійської «Вікрамадітьї», наземних навчальних комплексів у Криму та Єйську. Постачальник, ТОВ «Промислові технології», судився з митницею, яка намагалася притягнути компанію до адміністративної відповідальності за ввезення без необхідних документів продукції військового призначення. Нібито компанія придбала в українського Новокраматорського машинобудівного заводу деталі: вали, шайби, поковки, заготовки тощо. Як з’ясували «пильні митники», ці заготовки були напівфабрикатами для подальшого виготовлення деталей аерофінішера. Однак митниця програла суд.

Проте українського в цьому авіаносці більше, ніж російського. Корабель побудовано в Миколаєві, РЛС виявлення повітряних цілей на ньому створив київський НДІ «Квант» тощо. Та конкретно аерофінішери — це все-таки витвір петербурзьких майстрів, тому, найімовірніше, що або пілот помилився, або умови експлуатації аерофінішера систематично порушували. Словом, винні непрофесіоналізм і російська недбалість.

Судіть самі, за свідченням очевидців, відхилення по осі посадки винищувача було перевищено майже на півметра від гранично допустимої норми. Отже, трос, який пройшов увесь належний цикл випробувань, також і на розрив, не витримав навантаження через помилки, яких припустилися під час приземлення, або обірвався, що й призвело до аварії. Але з огляду на параметри літака в момент приземлення навіть повністю справний трос такого навантаження не витримав би. Саме тому очевидною є помилка путінських «асів» під час пілотування.

Євгеній СИЛКІН

5479_p_09_img_0002Винищувач МіГ-29КР зі складу авіаційної групи «Адмирала Кузнецова» належав 100-му окремому корабельному винищувальному авіаполку, сформованому 15 січня 2016 року.

Однак тренування та освоєння нового палубного винищувача пілоти розпочали тільки в кінці березня. Чи мали вони досвід польотів з авіаносця, невідомо. Та багато експертів зазначають, що в Росії раніше пілотів із таким досвідом були буквально одиниці.

Наприклад, у США повний курс підготовки пілота-винищувача для польотів з палуби авіаносця становить близько двох років.

Слід додати, що винищувач МіГ-29КР — чергова модифікація давнього радянського винищувача МіГ-29, модернізована до рівня покоління 4++. Ці літаки готували до походу «Адмирала Кузнецова» прискореними темпами. Ба навіть вони не закінчили програму льотних випробувань.

Імовірно, одним із завдань походу «Адмирала Кузнецова» до берегів Сирії було випробування літаків в умовах, наближених до бойових. На авіаносці, за офіційно не підтвердженими даними, перебували всього два винищувачі МіГ-29КР.

 

«УКРАЇНСЬКИЙ СЛІД» НА РОСІЙСЬКІЙ «СВІТЛАНІ»

Аерофінішери «Світлана-2», встановлені на крейсері «Адмирал Кузнецов», виробляє петербурзьке підприємство «Пролетарський завод». В основі «Світлани» — гідравлічне гальмо, розташоване під палубою та з’єднане гальмівним канатом через систему блоків та амортизувальних пристроїв із прийомним тросом.

Пристрій має спеціальну систему охолодження для відведення тепла, що виділяється під час гальмування, а також блок підживлення, необхідний для заправлення та поповнення гідравлічних компонентів робочою рідиною. Довжина гальмівного шляху літака, який використовує аерофінішер, становить 90–105 м, максимальна швидкість посадки — 240 км/год.

Єдине підприємство в Україні, що випускає троси, які можна використовувати як «пастку» для літаків, — одеський завод «Стальканат».

— Можу сказати точно: спеціально для авіаносців канати нам не замовляли, але я не можу виключити, що якийсь із наших виробів було використано для оснащення спеціальних пристроїв. Щоправда, троси «Стальканату» просто так не рвуться, у них закладено шести-семиразовий запас міцності, вироби тестують спеціальні прилади. Обрив може статися тільки в разі неправильної експлуатації, — зазначив гендиректор компанії «Стальканат-Силур» Сергій Лавриненко.

Хоч там як, а «український слід» у подіях, що відбулися, безумовно, існує. З 1960 року в складі «Стальканату» діяв науково-дослідний відділ сталевих канатів НДІ метизної промисловості, що в радянські часи займався розробкою тросів спеціального призначення, також і для авіаносців. Канати, які спроектував відділ, використовували на «Кузнецові» із самого початку служби корабля. Не виключено, що розробки одеських канатників застосовують і досі. Але навряд чи одесити причетні до подій коло берегів Сирії.

 

Схожi записи: