Зарубіжні пригоди Кремля ведуть у глухий кут, або Як довго протягне «гра» Путіна у «велику державу»

 Грудень 19, 2016

5478_p_11_img_0001Керманич Кремля вишукує дедалі нові можливості, щоб удатися до спроби налякати світ. У кривому дзеркалі його світосприйняття це має вигляд турботи про те, щоб із Росією нарешті почали рахуватися

Чи хочуть росіяни війни? Можливо, не всі. Але їм потрібен ворог, їм просто необхідно когось ненавидіти.

Тому що ненависть — єдине, що в Росії (за відсутності передової науки, модерних технологічних розробок, сучасних культурних надбань та інших суттєвих факторів) дозволяє об’єднатися й відчувати синхронне загальнонаціональне єднання.

Бо ворожнеча добре об’єднує банкіра й поліцейського, натирача підлоги й відданого путінському режимові працівника телебачення.

Термін «ближнє зарубіжжя», який вигадала кремлівська пропагандистська псевдоінтелектуальна обслуга, такий же ефемерний, як і «русский мир». Але він створює не тільки підґрунтя для Кремля, щоб дестабілізувати ситуації в Україні, Молдові та Грузії, а й привід для спроби заблокувати їм вихід з орбіти Росії.

Здавалося, що все так добре прораховано та розписано красиві й детальні схеми. А переведення стрілок на зовнішнього ворога — Україну в Кремля успішно спрацювало. Однак критичний стратегічний прорахунок Путіна був у тому, що він та його експерти чомусь не врахували можливу реакцію об’єднаної Європи та США на підступну анексію українського Криму й вторгнення на Донбас. Тут він зайшов так далеко, що відмовитися від цього, зберігши своє політичне обличчя, уже дуже проблематично.

За циркове видовище під загальною назвою «Повернення величі Росії», котре Путін улаштував для росіян, тепер повністю доведеться заплатити самому російському народові. А наступного року може настати час, коли пропаганда з телевізора вже більше не зможе перекривати своїм істеричним псевдопатріотизмом реальність спорожнілих холодильників. До того ж ця ситуація здатна накластися на ще один путінський провал на іншому стратегічному напрямку.

Путін так довго силовими методами намагався перевести Росію зі статусу регіональної держави в статус держави глобальної, що вже й сам почав вірити в те, що йому дадуть запровадити новий «гібридний» світовий порядок.

Натомість 2017 рік може стати тим рубежем, коли гру Путіна у «велику Росію» може бути припинено, а ілюзії щодо можливості перерозподілу сфер впливів у світі (на кшталт Ялти-2) остаточно розвіються.

Уже на початку лютого в Москві зможуть побачити, що всі сподівання на те, що США втрачають свій глобальний вплив у світі, виявилися нічим іншим, як примарними міражами, а Росія нездатна кинути виклик Вашингтону як єдиній наддержаві. Бо ніякого «перезавантаження» на умовах Путіна бути не може, хоч би як намагалися його переконати в цьому придворні «геополітичні стратеги», котрі весь час пророкували йому саме те, чого він найбільше хотів почути.

Тому найімовірніші сценарії розвитку подій — це коли «кагебістському політбюро» доведеться визначатися з тим, що робити далі з Путіним. Інакше він сам змушений буде вирішувати, чи не час зачищати своє найближче оточення, використовуючи для цього перевірені сталінські методи. До того ж варто враховувати той факт, що в сьогоднішній Росії зміна політичних еліт демократичним шляхом просто неможлива.

Досі не відбулося палацового перевороту в Російській Федерації тому, що там уже давно всі внутрішньополітичні процеси перебувають під тотальним контролем клану силовиків, який у жодному разі не передбачає відходити від влади. Поле для політичних маневрів у Путіна залишається невеликим.

Та найнебезпечніший період для всіх сусідів Росії, і особливо для України, настане тоді, коли Путін буде змушений ухвалювати стратегічні рішення, перебуваючи в постійному часовому цейтноті. Тут йому може спасти на думку протестувати НАТО на готовність протистояти нападові Росії на його членів, запустивши воєнні провокації на кордонах із Литвою, Латвією або Естонією. Тому конче необхідно продовжувати робити те, що вже почав робити Північноатлантичний альянс, — посилювати міцність кордонів у Східній Європі, збільшувати військовий контингент і перекидати сучасне озброєння, вибудовуючи таким чином безпековий санітарний «паркан» на кордоні з Росією.

А Європейський Союз міг би побудувати й свій «паркан» шляхом поступової відмови від російських вуглеводнів і згортання торговельних та економічних відносин із РФ. Ізоляція може принести свої плоди. І тоді вже Путіну доведеться вгадувати, яким буде наступний крок Заходу.

Нинішня Росія, після путінських експериментів, — це паперовий тигр із напівзруйнованою економікою, який тільки й може запропонувати світові ненависть, корупцію, агресію, рівень життя, що падає, і дешеву горілку.

А через низьку світову ціну на нафту й шалені витрати Путіна на нарощування військової потужності Росії керована ним держава перебуває на порозі банкрутства. РФ має багато ворогів. Іронія полягає в тому, що всі вони, може б, і хотіли мати добросусідські відносини із цією країною, але агресія Путіна відштовхнула їх від неї. Власне, ніхто не воюватиме з Росією. Її потрібно дотиснути економічно.

І коли останній рубль покине останній банк, на цьому й закінчаться фантазії Путіна щодо відновлення радянської імперії. Росія грає в небезпечну гру, відвертаючи увагу своїх громадян зарубіжними «пригодами», щоб приховати цілковитий провал Путіна у створенні життєздатної економіки в РФ.

Віктор КАСПРУК

Схожi записи: