«Служу Господу, солдату й Україні»

 Листопад 24, 2016

5475_p_19_img_0001Настоятель Київського госпітального храму протоієрей отець Олег говорить, що у кожного свій делікатний шлях до Бога, але радить всім молитись перед боєм і під час обстрілів

Якось дуже шанований у родині майбутнього отця Олега дідусь, який у 80-ті роки минулого століття був лектором із атеїзму, подарував онуку радянське видання книги «Кумедна Біблія» француза Лео Таксиля. Дід добре знав про фанатичну пристрасть юнака до історичної тематики й розраховував, що на хлопчика справить враження негатив у історії церкви. Однак, сам того не бажаючи, посіяв у душі допитливого нащадка велику смуту

Завдяки зв’язкам батька, викладача «наукового комунізму» в університеті, Олег тоді захоплено вивчав літературу з архівів про запорозьке козацтво. В старих текстах і схемах серед інших фактів його вразило те, що фізичним центром козацьких таборів і самої Січі завжди була дерев’яна церква. А в козаки на Січі приймали виключно після ствердної відповіді на запитання: «Чи віруєш ти у Бога нашого Ісуса Христа?»

До церкви, як каже сам отець Олег, він невдовзі потайки пішов сам. А згодом з калатаючим від хвилювання серцем повернувся додому, не ховаючи від рідних хрестик на грудях під сорочкою. Діду ж сказав у обличчя, як видихнув: «Я тепер хрещений!» Скандал у родині спалахнув ще той!..

Сплинув час. Отець Олег закінчив духовні семінарію і академію, зараз має сан протоієрея та понад 18 років є настоятелем храму Покрови Пресвятої Богородиці при столичному госпіталі. Окрім цього, він десять років поспіль бере участь у археологічних розкопках на Святій землі, пише наукові праці. Також священик викладає біблійну текстологію у Київській духовній академії, доцентом якої він є, читає курс лекцій у кількох інших українських вишах. Життя його і служба в церкві майже повністю замкнені на війську.

…О другій ночі у квартирі Скнарів пролунав настирливий дзвінок:

— Отче, — пролунав у трубці знайомий голос схвильованої медсестрички з реанімаційного відділення, — покваптеся, в нас хлопець безнадійний із Дебальцевого…

Панотець хутко вдягнувся, взяв «тривожну валізку» із молитовниками та єпитрахиллю (спеціальна частина вбрання, без якої священик не може правити жодної служби) і вибіг на вулицю.

У реанімаційному відділенні, куди, окрім медперсоналу, мають право увійти в надзвичайних випадках тільки найближчі родичі поранених та священнослужитель, протоієрея підвели до ліжка помираючого.

Отець Олег нахилився до хлопця, який був ще при свідомості, але вже не міг говорити, подивився йому в очі й промовив: «Мені твоя мама сказала, що ти хочеш пройти таїнство хрещення. Якщо ти цього дійсно хочеш, заплющ очі…»

Настоятель зізнається, що такі моменти є найважчими у його службі. Передчасні смерті ще молодих військових та людські горе, біль, страх лягають на його плечі непомірною вагою, витримати яку допомагає тільки віра. Він і досі з сумом згадує періоди, коли госпіталь приймав у день по десять «швидких» із важкопораненими під Іловайськом, Дебальцевим та в інших пекельних районах фронту на Донеччині під час різкої активізації бойових дій. Разом із своїми парафіянами та колегами-священнослужителями інших конфесій він майже не спав, підтримуючи як поранених, так і лікарів, які мало не падали з ніг.

Проте бувають у його служінні й радісні моменти. Наприклад, коли двічі вінчав у храмі учасників бойових дій. Другого разу ніхто з присутніх на таїнстві сторонніх людей навіть і не здогадався, що наречений стоїть під вівтарем на… протезах. А ще — коли з парафіянами відправляє у зону АТО тонни гуманітарних вантажів для фронтовиків і дитячих будинків «гарячого» регіону.

— Я часто беру із собою у палати до поранених своїх неповнолітніх дітей Никодима, Соломію і Версалю, — говорить панотець. — Вони повинні знати, що служба Господу — це насамперед не обряди та молитви, а допомога ближнім, яким зараз боляче і скрутно. Заразом і захисники наші бачать, що дітям, за свободу яких воїни проливають власну кров, вони не байдужі.

— Отче, — запитую, — що б ви порадили читачам «Народної армії» на передовій і в тилу? Та навпаки, від чого відрадили б?

— У кожного свій делікатний шлях до Бога. Але всім раджу молитися перед боєм і під час обстрілів! Звертайтеся до Господа своїми словами, якщо не знаєте текстів молитов або забули їх. Наприклад, так: «Господи, якщо я перед тобою і людьми грішний, прости мене, збережи мені життя». Це допоможе навіть атеїсту, бо зміцнить його бойовий дух. А от відрадив би від спілкування із представниками тоталітарних агресивних сект. У госпіталі ми з нашими парафіянами і медперсоналом кілограмами викидаємо їхню зазивну літературу на сміття.

— Вже під час війни я мав розмову з командиром однієї з київських військових частин, який сам звернувся до мене по допомогу, — продовжує отець Олег. — Офіцер необережно допустив непідконтрольне спілкування із солдатами проповідника однієї із сект. Спочатку командир радів, що його підлеглі кинули палити, перестали лаятись і ходити в «самоволку». Проте за кілька місяців двоє з «просвітлених», посилаючись на постулати нової віри, відмовилися брати до рук зброю на планових стрільбах. І це в той час, коли на Сході країни вже лилася кров невинних українців, патріотів!..

Віктор ШЕВЧЕНКО

Схожi записи: