Це «рашизм» чи «православний фашизм»?..

 Листопад 9, 2016

5473_p_20_img_00019 листопада — Міжнародний день боротьби проти фашизму, расизму і антисемітизму

В ніч з 9 на 10 листопада 1938 року в Німеччині влаштували єврейський погром, що отримав назву «Кришталева ніч», або «Ніч розбитих вітрин». Саме тоді був започаткований Холокост — масове насильство стосовно єврейського народу, яке призвело до загибелі близько шести мільйонів євреїв. З ініціативи Міжнародної мережі проти расизму UNITED, що об’єднує понад 500 організацій із 49 країн, у багатьох країнах світу 9 листопада відзначається Міжнародний день боротьби проти фашизму і антисемітизму

Пророчими виявилися слова британського прем’єр-міністра Вінстона Черчилля про те, що фашисти майбутнього називатимуть себе антифашистами. Так і сталося: народ країни, що була найбільшою республікою Радянського Союзу, який переміг фашизм, сьогодні набув усіх ознак німецької нації зразка 30–40-х років ХХ століття.

В останні десятиліття в Росії поширюються неонацистські настрої. І якщо ще років з 15 тому правозахисників і журналістів це непокоїло, то з приходом до влади у Кремлі Путіна та його команди була запущена потужна пропагандистська машина, у мільйонів росіян відбулася підміна понять, а те, що вони ще вчора вважали неприйнятним, сьогодні стало для них нормою життя. 2010 року, коли внутрішньоросійська пропаганда ще не набрала тих обертів, як під час війни з Україною, і правозахисники в Росії насправді займалися своєю справою, Московське бюро з прав людини констатувало, що лише протягом одного півріччя у країні було зафіксовано 90 нападів на ґрунті агресивної ксенофобії, 22 людини загинули і 105 — поранені. За аналогічний період 2009 року було зафіксовано 43 загиблих і 168 постраждалих, 2008 р. — 78 загиблих, 268 постраждалих. Реальна статистика вже тоді ретельно приховувалася й замовчувалася. Тож не дивно, що вже за підсумками 2015 року було офіційно зафіксовано лише 9 смертей та 68 поранених на ґрунті національної нетерпимості й ксенофобії. Утім фахівці стверджують, що за 16 років правління Путіна масштаб ксенофобії й націоналізму в Росії не зменшувався, а навпаки, зростав значними темпами.

На глибоке переконання професора Державного університету Іллі (Грузія) Олега Панфилова, сучасна російська ксенофобія та ініційовані російською владою великодержавницькі націоналізм і шовінізм беруть витоки у спотвореному радянською системою розумінні поняття «інтернаціоналізм», коли начебто «всі люди — брати», утім представники інших національностей та народів для росіянина, який традиційно вважає себе «старшим братом», — «укропи», «гризуни», «чурки», «піндоси», «макаронники» тощо.

Дослідження російського інформаційно-дослідного центру «Панорама» показали, що в перші роки путінського правління найбільш поширеними проявами ксенофобії, або «мови ворожнечі», стали створення образу етнічної або релігійної групи, виправдання історичних випадків насильства та дискримінації, заклики не допустити закріплення в регіоні чи країні мігрантів тієї чи іншої етнічної або релігійної групи. Причому дослідження довели, що найбільше до націоналізму й ксенофобії схильні мешканці півдня й центру Росії — Рязанської області та Краснодарського краю. А тепер згадаймо цих поборників «руського міра» на Донбасі — скільки серед них було і є «вояків» з різних регіонів Російської Федерації.

Дуже показовим є один факт. Коли 1944 року Гітлер вимагав від своїх генералів прибрати зі Східного фронту всіх росіян, перевівши їх на Західний, вони не знали, як дати цьому раду, адже на той час кожен п’ятий вояк вермахту на Східному фронті був росіянином!

Російська Федерація, країна, що залишилася без «братніх республік» на уламках Радянського Союзу, підняла власовський триколор і вже в перші роки свого існування виношувала реваншистські плани щодо відтворення імперії. Та на початку дев’яностих років минулого століття Росія була надто слабкою і могла собі дозволити воювати, а армії — здобувати безцінний бойовий досвід лише із власним народом. У Чечні тривали одна за одною війни, країна-бензоколонка на нафтодолари озброювала й переозброювала свою армію — головну надію й опору Кремля. Водночас багато росіян, ведених вмілою рукою кремлівських пропагандистів, поступово починали ненавидіти всіх навколо. На зміну анекдотам про «тупих чукчів» прийшли анекдоти про хохлів і молдован, естонців та грузинів — так завуальовано, з посмішкою створювався образ ворогів, яких кремлівська пропаганда невдовзі назве фашистами.

Протягом останніх десятиліть у Росії з’явилися й успішно функціонують, а завдяки агресивній політиці Російської Федерації у Грузії та Україні й здобувають бойовий досвід чимало організацій, що сповідують ідеологію фашизму й неонацизму. Лише тих, про які відомо всьому світу й дані про які є у відкритих джерелах, — 53. Вони поділяються на помірковані, радикальні й заборонені, причому у перших і других є можливість вільно проводити свою діяльність. Заборонені лише вісім організацій, та й ті надсилають своїх катів на Донбас і в Сирію, і ніщо їм не стає на заваді. Деякі з неофашистських організацій Росії виступають під гаслами православ’я, що лише посилило непорозуміння між православними українцями, які є парафіянами Київського та Московського патріархатів. Після викриття численних фактів того, як російські, з дозволу сказати, «священнослужителі» приїздять на Донбас благословляти російських окупантів чи найманців на вбивство українців, а надто — таких, які самі беруть до рук зброю та вбивають наших співвітчизників, інакше й бути не може.

Наостанок, «вітаючи» вчорашнього «брата», а нині — агресора із Міжнародним днем боротьби проти фашизму, расизму та антисемітизму, залишається висловити надію, що ненавидіти весь світ та воювати проти всього світу йому навряд чи вдасться тривалий час. Отже, засяє сонце нового життя! Також і крадене сонце Криму й Донбасу!

Олексій ТРИГУБ

Схожi записи: