Професіоналізація, євроатлантичні стандарти, медицина та логістика, або Про деякі положення проекту Державної програми розвитку вітчизняного війська на період до 2020 року…

 Листопад 9, 2016

5473_p_04_img_0001Найближчим часом на розгляд до Кабінету Міністрів України надійде проект Державної програми розвитку Збройних Сил України на період до 2020 року

Про це нещодавно повідомив представникам вітчизняних ЗМІ на брифінгу в Генеральному штабі ЗС України заступник начальника Головного управління оборонного та мобілізаційного планування Генерального штабу Збройних Сил України полковник Сергій Масловський. Отже, процес затвердження та запуск у дію одного з основних державних програмних документів щодо реформування вітчизняного війська вступив у заключну фазу.

Після схвалення програми Кабінетом Міністрів України її проект буде розглянуто на засіданні Ради національної безпеки і оборони України, і в разі позитивного рішення програма буде затверджена спеціальним указом Президента України — Верховного Головнокомандувача ЗС України. Це й стане моментом її безпосереднього введення в дію.

Процес реформування вітчизняного війська сьогодні знаходиться в центрі уваги українського суспільства. Адже наша держава вже більше двох років протистоїть окупанту, який здійснює гібридну агресію проти неї. І в цьому сенсі Збройні Сили України є одним з основних державних інструментів щодо її відбиття. Тож їхній нинішній, а також майбутній стан та вигляд, які, до речі, змальовує вищеназвана програма, безперечно, турбують переважну більшість наших громадян і мають достатньо вагомий суспільний резонанс. Тож спробуємо розібратися, які цілі та завдання містяться в цьому документі.

— Реалізація Державної програми повинна забезпечити набуття українським військом спроможностей ефективно реагувати на загрози національній безпеці у воєнній сфері, здійснювати ефективну оборону держави та її території. Крім того, програма передбачає досягнення Збройними Силами України євроатлантичних стандартів та критеріїв, які потрібні для набуття нашою країною повноцінного членства в НАТО, — розповідає полковник Сергій Масловський.

Представник Генерального штабу ЗС України зовсім не випадково привернув у ході брифінгу увагу до цих двох головних завдань українського війська, які є актуальними в середньостроковій перспективі. Адже розробка цієї програми є певною мірою відповіддю вітчизняного війська на виклики як сьогодення, так й найближчого майбутнього. Це намагання окреслити той напрямок, куди війську належить рухатися у своєму розвитку протягом найближчих 3–4 років.

Як показали події 2014 року, гарантувати державну незалежність країни та її територіальну цілісність наше військо в тому вигляді, в якому воно тоді перебувало, було просто неспроможне. Його здатність протистояти агресору була досить обмеженою. Саме через цей брак боєздатності українського війська зразка 2014 року в нас був анексований півострів Крим та окупована значна частина Донбасу. Звісно, ситуацію потрібно було якнайшвидше виправляти. І сьогодні можемо констатувати, що завдяки заходам, вжитим військовим і політичним керівництвом країни як у воєнно-політичній сфері, так і щодо нарощування боєздатності війська, агресію вдалося зупинити.

Але будемо відверті, це не є докорінним, фундаментальним способом вирішити дану проблему. Навіть якщо завтра ворог поверне все анексоване та окуповане, зупинить свою гібридну агресію, то сам він нікуди не подінеться. Переселити Російську Федерацію, а надто — правлячий там режим, на якусь іншу планету найближчим часом навряд чи вдасться. Тож і надалі зберігатиметься загроза агресивних дій з її боку. До речі, про це цілком чітко зазначено в останній редакції української Воєнної доктрини.

Тому українській державі потрібен відповідний дієвий механізм, який би принаймні суттєво ускладнював агресору гіпотетичну агресію — як гібридну, так й повномасштабну. В ідеалі, звичайно, хотілось би, щоб цей механізм гарантував безпеку країні та її громадянам у повному сенсі цього слова і робив би будь-яку агресію неможливою (або хоча б малоймовірною).

На сьогодні для цього є два шляхи: перший — суттєво трансформувати вітчизняне військо до рівня високотехнологічного, мобільного і боєздатного державного інституту в сфері оборони, здатного дати відсіч будь-якому агресору, другий — стати частиною потужної системи колективного захисту на міжнародній арені (вступити в Північноатлантичний альянс) і цим убезпечитися від нападів. Другий шлях здається більше воєнно-політичним, ніж суто військовим. Однак він, безперечно, напряму пов’язаний із військовою сферою країни. Саме тому в Державній програмі разом із реформуванням ЗС України передбачається, що воно відбуватиметься разом із набуттям повноцінного членства в НАТО. Тобто у майбутньому механізмі безпеки нашої держави передбачається задіяти обидва названі вище шляхи. Тому можемо констатувати, що часи так званої багатовекторності або примарного «нейтрального статусу» з евентуальним малозрозумілим «імовірним ворогом» минули. Сьогодні цей ворог цілком реальний. Тим більше, що під прикриттям «нейтрального статусу» тривалий час відбувалося зовсім не зміцнення системи національної безпеки та оборони держави, а її деградація…

Проект Державної програми розвитку Збройних Сил України на період до 2020 року розроблено з метою практичної реалізації положень Стратегічного оборонного бюлетеня України, введеного в дію Указом Президента України № 240\2016 від 6 червня нинішнього року. По суті це програмний документ, який деталізує щодо саме Збройних Сил України положення Стратегічного бюлетеня, який стосується загальних сил оборони країни. Він чітко і ясно визначає, що і як буде змінюватися та інтенсивно розвиватися у вітчизняному війську найближчим часом. Тобто буде суттєво трансформовано систему управління Збройними Силами (це стосуватиметься як адміністративного управління, так й оперативного), майже докорінним чином змінено систему оборонного планування та керування ресурсами оборони, запроваджено комплекс заходів щодо планомірного, але достатньо швидкого нарощування спроможностей військ виконувати весь комплекс завдань, які можуть бути на них покладені воєнно-політичним керівництвом держави (насамперед це стосуватиметься їхнього рівня боєздатності й тих факторів, які на нього безпосередньо впливають), запроваджено створення у ЗС України єдиної системи логістики, а також проведено вдосконалення системи медичного забезпечення війська. Окрім того, програма передбачає закінчення процесу професіоналізації українського війська (тобто створення в державі професійної, контрактної армії).

Привертають увагу дві особливості цієї програми. Перша полягає в тому, що до її розробки були залучені вітчизняні та іноземні експерти/радники, волонтери, представники громадянського суспільства держави. Друга — її гранична реалістичність у сфері фінансового та ресурсного забезпечення. Приміром, заходи щодо її реалізації вже прописані в бюджеті на наступний, 2017, рік із чітко визначеними видатками, обумовленими реальними економічними можливостями держави. І на кожний наступний рік також вже визначені відповідні параметри фінансування. Порівнюючи це із минулими «програмами розвитку» війська, які регулярно з’являлись із призначенням нового міністра оборони України і містили фантастичні розміри гіпотетичного фінансування та строки виконання тих чи інших заходів щодо «розвитку» війська, можемо констатувати, що для обережного оптимізму щодо реформування нашого війська є конкретні підстави…

Костянтин МАШОВЕЦЬ

Схожi записи: