Уроки «на майбутнє», або Чим схожі війна в 60-ті роки минулого століття у В’єтнамі та нинішня гібридна агресія проти України

 Листопад 8, 2016

5472_p_07_img_0001У червні 1962 року Президент США Д. Ф. Кеннеді у промові перед випускниками військової академії «Вест Пойнт» заявляє про нову стратегію США щодо повстань, організованих комуністами за підтримки Радянського Союзу та Китаю в різних куточках планети: «Це тип війни, новий за своєю інтенсивністю і разом з тим традиційний, — війна партизанів, повстанців, змовників, убивць; війна засідок, а не битв; інфільтрації, а не агресії; прагнення перемоги шляхом виснаження і дезорганізації противника замість втягування його у відкриту війну. Такий стан вимагає від нас розробити абсолютно нову стратегію, нові типи збройних сил, нове військове обладнання та спорядження, нові й ефективні методи політики, інформаційних заходів та військової підготовки».
14 червня 2016 року в ході робочої науково-практичної конференції «Уроки гібридної війни: військові аспекти» в Генеральному штабі Збройних Сил України Президент України — Верховний Головнокомандувач ЗС України звертається до керівництва силових відомств держави:
— Ми повинні визначити і забезпечити неухильне дотримання єдиних для всіх силових структур правових і технічних вимог до розробки і прийняття на озброєння нової техніки і поставок військового майна з урахуванням не тільки стандартів армій країн НАТО, а й гібридного характеру агресії проти нашої країни, яка нині триває з боку РФ. Це не тільки наступ і агресія на наших кордонах. Це ще й активна інформаційна і пропагандистська війна, щоб посіяти розбрат, розчарування, пригнічення всередині України. Це активність різного роду диверсантів та терористів. Наводячи наклепи на нашу державу, її керівництво, війська і народ, намагаючись шляхом диверсій та терору залякати наш народ, ворог намагається перенести зусилля на дестабілізацію внутрішньої ситуації в Україні. Розв’язана проти нашої держави гібридна війна вимагає від нас продовжувати застосовувати асиметричне комплексне реагування на загрози. Оборона від гібридної агресії теж повинна бути гібридною. В цьому контексті, питання побудови територіальної оборони з урахуванням досвіду останніх двох років повинно бути ретельно опрацьоване.
Недаремно навів такі розлогі цитати керманичів держав. Між ними та відповідними подіями — 54 роки. Але, як бачимо, теорія та практика так званої гібридної агресії з часів В’єтнаму зовсім не втратила своєї актуальності. Тим більше, що й агресор — майже той самий. Тож зовсім не даремно в даному випадку обидва президенти (і тогочасний американський, і нинішній український) ведуть мову про один вид протиборства — асиметричну (гібридну) війну.
Крім того, виступаючи перед військовою елітою України під час цієї конференції, Верховний Головнокомандувач ЗС України невипадково наголосив на необхідності підготувати інфраструктуру і відповідну матеріально-технічну базу держави, щоб мати можливість за потреби оперативно розгорнути в країні партизанський рух, оптимізувати роботу підприємств оборонно-промислового комплексу, створити нові потужності і виробництва, виготовляти нові озброєння як в умовах повномасштабної війни, так і в умовах гібридної, асиметричної війни.
Звичайно, між гібридною агресією «народно-демократичного» Північного В’єтнаму проти Південного за підтримки та прямої участі Китаю та СРСР і нинішніми подіями у Криму та на Сході України є помітна різниця. Але дещо спільне в них все ж таки є. Насамперед це стосується уроків «на майбутнє», що, безперечно, потребують всебічної оцінки.
Першим і головним є те, що гібридний характер агресії не виникає сам по собі і не є чимсь природним. Це цілком свідома та цілеспрямована стратегія, обрана агресором. Пригадаймо декілька фактів з нашого недалекого минулого, а саме — з початку російської агресії проти України.
Що ж стало приводом для розгортання бойових дій на Сході нашої країни? Це були штучно інспіровані
з-за східного кордону заворушення в кількох великих містах Сходу і Півдня України та активна діяльність російських спеціальних органів (насамперед диверсантів) на українській території. Зайве наводити тут безліч доказів, яких повно як у вітчизняних, так і в закордонних ЗМІ, дотичності правлячого нині у Кремлі режиму до подій на Сході нашої країни, лише нагадаю, звідки взявся у Слов’янську Гіркін (Стрєлков) і хто фінансував потік російських «добровольців», зброї та боєприпасів з путінського «воєнторгу» на Донбас. Все це можливо порівняти із масованими поставками радянської зброї до Північного В’єтнаму і підживлення «партизанського» руху на теренах його південної частини. Цікаво, що ні тоді, ні зараз нападника не зупиняла потреба в прямому застосуванні, нехай і погано замаскованому, в агресії своїх військ. Поява радянських «військових спеціалістів» у В’єтнамі і російських «добровольців» (а часом і кадрових частин та підрозділів) на Донбасі мають спільну методологічну основу — гібридний характер агресії як свідомо обрану загарбником стратегію її ведення. Це також стосується і подій у Криму, де гібридний характер агресії, як свідомо обрана стратегія окупанта, проявився найбільш яскраво у вигляді операції «референдум» та анексії півострова «зеленими чоловічками».
Другим уроком, безперечно, є поява та активне використання проти об’єкта агресії «внутрішнього» фактору. Причому це стосується багатьох сторін — від офіційних, легальних політичних організацій та ЗМІ у країні, до діяльності всередині її диверсійно-терористичного підпілля, диверсантів та розвідувальної мережі агресора та його так званих агентів впливу. Кінцева мета — розхитати ситуацію в країні, влаштувати хаос та безлад, щоб зламати волю її керівництва та народу до опору. Аби переконатися в наявності такого підходу в стратегії агресора, достатньо сьогодні не тільки, наприклад, пригадати обнародувані нещодавно матеріали з таємного листування одного з найближчих помічників нинішнього кремлівського керманича — добре відомого Суркова під назвою «Шатун» щодо дестабілізації ситуації в Україні, а просто уважно придивитися до змісту нинішніх «політичних баталій» як у парламенті країни, так і загалом на її політичній арені. Відверте антидержавницьке спрямування діяльності окремих політичних сил, що апріорі є грою на боці агресора, як і тон окремих вітчизняних ЗМІ, стає дедалі важче замаскувати воланнями про право на політичні та ідеологічні уподобання, свободу слова та інші демократичні цінності. Зв’язок між агресором та цими прибічниками «альтернативного погляду» на розвиток подій стає дедалі очевиднішим (від виступів на телешоу в РФ до саботування прийняття парламентом вкрай важливих для країни законів).
У цьому ж контексті цілком сміливо можна розглядати і організовані за допомогою «внутрішнього» ворога вибухи в кількох містах України (Харків, Одеса) та наполегливі спроби «підняти на боротьбу з хунтою» місцеве населення шляхом провокацій та залякування (влаштовуючи вибухи у військкоматах, на залізничних коліях, в місцях відпочинку, зокрема кафе та нічних барах). Усі ці акції агресор організовує не тільки і не стільки силами своїх спеціальних служб, як значною мірою за допомогою «місцевого контингенту».
Третій урок полягає в тому, що гібридний характер агресії потребує від агресора високого рівня взаємодії його керівних структур із виконавчими «інструментами». Інакше весь сенс надання агресії гібридного характеру втрачається. У цьому сенсі є показовою історія зі збиттям малазійського Boeing-777 рейсу МН-17. Потік сфальшованих версій, різноманітних «інформаційних повідомлень» та просто відвертої брехні про цю трагедію з боку агресора видає його причетність до неї, як то кажуть, з головою. А все через неузгодженість дій різних структур країни-агресора, які так і не спромоглися «народити» більш-менш адекватну причину катастрофи, яка б могла хоч на якийсь час імітувати правду. Всі ці «версії» не тільки суперечили одна одній, вони взагалі не мали ознак адекватності. Як результат — одностайний висновок міжнародної слідчої групи про причини та винуватців трагедії…
Як бачимо, нинішні події на Сході України (а також у Криму) мають певний методологічний зв’язок із подіями минулого. Наприклад, із тим, що відбувалося взимку 1939 року у Фінляндії, з війною у В’єтнамі, подіями на Кубі або нинішніми та минулими подіями на Близькому Сході. Їхні сценарії дуже схожі — виникнення «народної республіки» і подальша війна із центральним урядом за дбайливої і всебічної підтримки (іноді з прямим військовим втручанням) «зацікавленої» третьої сторони. Попри різницю в часі та місці цих подій, їх об’єднує участь щоразу однієї і тієї ж «третьої» сторони. Колись вона називалася СРСР, а сьогодні це Російська Федерація, що сповідує ту ж ідеологію. Час інший, а методи світового агресора змінилися лише в деталях…

Костянтин МАШОВЕЦЬ

Схожi записи: