Гетьман, за яким пішов увесь український народ

 Жовтень 14, 2016

5469_p_21_img_00011648 року Богдан Хмельницький на чолі чотиритисячного війська розпочав національно-визвольну війну

Дитинство Богдана Хмельницького пройшло серед сільських дітей на хуторі Суботові. Початкову освіту Богдан здобув у Чигирині, після чого навчався у латиномовному єзуїтському колегіумі. Глибокі знання з латини дозволили йому згодом вільно вести переговори з послами головних європейських держав.

Навесні 1941 року шляхтич Чаплинський захопив усе Богданове майно, чим прискорив смерть хворої дружини Хмельницького Ганни. Місцевий суд, куди той звернувся згодом, став на бік шляхтича. Ось тоді Хмельницькому й урвався терпець…

1648 року Богдан Хмельницький з чотиритисячним військом виступив проти поляків, поклавши початок національно-визвольної війни.

У битві біля Жовтих Вод і під Корсунем повсталі в союзі з татарами розбили польське військо. Хмельницький був проголошений гетьманом і урочисто вступив до Києва.

На початку червня 1651 року відбулася битва під Берестечком, що закінчилася поразкою козацького війська. Восени був укладений Білоцерківський договір, за яким козаки втратили більшість того, що відвоювали. Проте Хмельницький продовжував боротьбу і за рік вщент розгромив двадцятитисячне польське військо під Батогом.

Із основним військом він вирушив на Поділля, з’єднавшись із повстанцями Кривоноса. Назустріч їм зі Львова вийшло польське військо. 6 вересня поляки підступили до Старокостянтинова, де їх зустріла вогнем козацька застава. Та вночі козаки несподівано пішли з міста. Поляки сприйняли це як паніку, але то був хитрий маневр. Їхні війська, втративши пильність, вклинилися в заздалегідь підготовлені Хмельницьким позиції під Пилявцями. Стихійний відступ, що почався в ніч на 14 вересня, переріс у панічну втечу.

Далі гетьман повів своє військо просто на Польщу. Та наближалися холоди, військо було стомлене й не готове битися взимку. Розуміючи, що наступ на Варшаву за таких умов не має шансів на успіх, гетьман почав переговори з поляками. Водночас він зав’язав дипломатичні стосунки з московським царем Олексієм і турецьким султаном Мухаммадом IV. Наприкінці року було досягнуто домовленості з обраним на королівський престол Яном II Казимиром. Обидві сторони своїми універсалами оголосили перемир’я. Але шляхту не влаштовували ті умови, на яких українці погоджувалися на мирне співіснування. Тому, потроху накопичуючи сили, вони розгорнули бойові дії на Волині й Поділлі. У відповідь на це гетьман розіслав у полкові міста наказ про підготовку до нового походу. У травні, коли поляки вже були на марші, а до Києва з півночі підступали сили литовського гетьмана Я. Радзивілла, Хмельницький затвердив свою ставку в Білій Церкві. Послані ним полки зупинили наступ литовців біля річки Прип’ять, відвернувши небезпеку від Києва.

У грудні 1653 року Хмельницький написав царю Московії листа, в якому дав йому зрозуміти, що той має поспішити укласти з ним союз, інакше гетьман звернеться до турків. А вже 8 січня 1654 р. відбулася Переяславська рада. За угодою, ухваленою на ній, Україна зберігала свою територіально-адміністративну автономію й козацько-гетьманське самоврядування із традиційними правами всіх її верств. Козацький реєстр визначався в 60 тисяч. Селяни, раніше підвладні польській шляхті, одержували особисту свободу й землю. За містами визнавалися всі колишні права. Православна церква займала панівне становище. На випадок війни українські козаки мали виступати на допомогу цареві, а той обіцяв захищати Україну від зовнішніх ворогів. Гетьманський уряд зберігав за собою право на зовнішні відносини, але у випадку переговорів і угод з польською і турецько-татарською сторонами мав діяти з відома і за згодою царських представників.

Попри укладену угоду, Богдан Хмельницький був пригнічений. Адже полковники Іван Богун, Осип Глух, Іван Сірко, Петро Дорошенко, Григорій Гуляницький, Михайло Ханенко та інші не підтримали Переяславську угоду й не присягнули московському царю, вважаючи, що «росіяни не вміють тримати слова». Окрім них, категорично проти укладання угоди з московитами виступили деякі козацькі полки і навіть міста, зокрема Чорнобиль, а також українське духовенство на чолі з митрополитом С. Косівим. Не присягала і Запорозька Січ.

Зважаючи на виниклу ситуацію, на розрив з Москвою Богдан все ж не йшов, кажучи:

«Я не надто довіряю московському цареві: московити можуть зрадити будь-коли. Але ж без його підтримки втратимо нашу православну віру».

Православ’я українці зберегли, а ось право бути господарями на своїй землі втратили на цілі століття…

Сергій ЗЯТЬЄВ

Схожi записи: