«Немає почеснішої справи у житті людини, аніж захищати свою землю…»

 Жовтень 13, 2016

5469_p_11_img_0001Слова, сказані древнім філософом тисячоліття тому, є актуальними для українців і сьогодні

Ще донедавна ми ремствували на брак у наших співвітчизників патріотизму, мовляв, українці здебільшого мають меркантильні інтереси. Неоголошена війна путінської Росії переконала нас у тому, що українці великі патріоти своєї землі. Цьому є сила-силенна конкретних підтверджень.

Старший лейтенант Іван Бенера по закінченні Харківського університету Повітряних Сил служив у авіаційному полку, який дислокувався під Севастополем. Разом із товаришами по службі навесні 2014 року обороняв аеродром від російських спецпризначенців. Буквально за кілька днів після виходу з окупованого Криму поїхав на Донеччину і відразу влився в один з підрозділів Українського війська. Загинув під час обстрілу блокпоста.

Його ровесник сержант Сергій Майборода проходив службу в Новоград-Волинській механізованій бригаді, разом із дружиною виховував 4-річного Віталія та однорічну Анюту. Діти ніколи вже не побачать батька: він загинув, визволяючи Донбас від російських окупантів.

Обидва бійці походили з різних куточків України, мали різний життєвий досвід, політичні, релігійні та інші погляди, але їх об’єднує те, що вони були військовослужбовцями Збройних Сил України і залишилися вірними присязі до останнього подиху. А ще — любили рідну землю, свій народ.

Павло Козлов був цивільною людиною. Маючи престижну роботу, почувався впевнено. Але навесні 2014-го отримав з військкомату повістку і наступного дня прийшов до комісаріату. А буквально за кілька тижнів його батько, колишній прикордонник, пішов до військкомату і попросив, щоб і його призвали.

— Хочу бути поруч із сином, — сказав майор у відставці Микола Козлов офіцерам комісаріату. — Разом ворога бити легше.

Але чоловікові відмовили, делікатно натякнувши на його вік і стан здоров’я. Проте пан Микола все ж потрапив на війну. На жаль, в одному з боїв ворожа куля обірвала життя цієї мужньої людини. Сьогодні з терористами воює Олена — донька Миколи Козлова. За словами жінки, вона давно мріяла про кар’єру військового, але з різних життєвих обставин обрала іншу професію.

— Тепер надолужую згаяне, — посміхається Олена.

Раніше Валерія Бурлакова працювала в одному з мас-медіа. Та коли почалася неоголошена війна проти України, вирішила змінити і професію, і все подальше життя, ставши бійцем-гранатометником одного з підрозділів, які воюють на Сході України. Більшість її колег і знайомих не зрозуміли цього вчинку, вважаючи, що війна і жінка — речі несумісні. Сама ж Валерія дотримується іншої думки.

— Кожен, хто здатен тримати в руках зброю, має захищати свою країну, — переконана вона. — Так завжди було в нашій історії.

Серед тих, хто сьогодні захищає Україну, є чимало людей, які давно зняли армійські однострої або ж узагалі ніколи не служили у війську. Віктор Гордієнко — один з них. Коли на Донбасі почалися відомі події, він пішов до військкомату і попросив призвати до війська. Після перепідготовки потрапив служити до особливої прикордонної комендатури, яка дислокується у районі міста Бердянська — неподалік адміністративного кордону з тимчасово окупованим Кримом. Спочатку Віктор був начальником кулеметної групи, а згодом перекваліфікувався у розвідника.

— Я хотів справжньої бойової служби, — говорить Віктор Гордієнко, — тому написав рапорт із проханням перевести мене до Збройних Сил і відправити в одну з частин, що перебуває безпосередньо в районі бойових дій. Моє прохання задовольнили.

Тож сьогодні Віктор Володимирович — головний старшина взводу 53-ї механізованої бригади.

Давньогрецький філософ Сенека зазначав: «Немає почеснішої у житті людини справи, аніж захищати свою землю». Ці слова є вкрай актуальними сьогодні для нас, українців.

Згадаймо часи Української Народної Республіки, коли російсько-більшовицькій орді протистояли пересічні українці, котрі щиро бажали мати власну державу і бути в ній господарями.

А вояки Української повстанської армії були змушені воювати на два фронти — проти Сталіна і проти Гітлера… Мені можуть дорікнути, що вони не перемогли. Попри те незалежна Українська держава, за яку наші діди і прадіди проливали кров, все ж постала на політичній карті світу. Тож хіба це не є перемогою?.

Неоголошена війна проти України, розв’язана Путіним, виявила: і сьогодні Україні не бракує захисників, готових зі зброєю в руках захистити рідну землю. Це саме завдяки їм захлинувся на початковій стадії проект господаря Кремля під назвою «Новоросія». Це насамперед вони зупинили ворога на східних рубежах нашої країни.

Сергій ЗЯТЬЄВ

Схожi записи: