«Промка»: проросійські бойовики проти тиші

 Жовтень 8, 2016

5468_p_03_img_0001Перемир’я на Авдіївській «промці» нині дуже непевне. Як не дивно це прозвучить, навіть нетривала тиша часто наших хлопців лякає, бо якщо підступний ворог мовчить, отже, до чогось готується…

Десантник із позивним «Крим» у районі проведення АТО вже майже півтора року. Каже, що воюватиме доти, поки Крим не стане українським, бо там усі його рідні й близькі. А поки сім’ю кримчанину замінили справжні, щирі і надійні бойові побратими.

5468_p_03_img_0004— Їхній бліндаж від нас за 35 метрів. Звідти вони по нас бити не можуть, тому підходять на 3–5 метрів ближче. Бачите наш прапор? Там періодично з’являються їхні кулеметник, ерпегешник, вчора з підствольника ПОГ (постріл осколковий гранатометний. — Авт.) прилетів і вибухнув на вогневій позиції за метр від цього ДШК, — обійнявши «Дашку» розповідає боєць. — Луплять з РПГ, СПГ, «Утёс», ПКМ, автоматів, через день-два і з танків нас пресують.

«Покемон» із Запоріжжя воює третій рік, спочатку в добробаті, а нині — в окремому аеромобільному батальйоні 81-ї оаембр. Вдома його чекають мама, дружина і двоє синів: старшому, Данилові, скоро 4 роки, меншому, Кирилові, — 9 місяців.

5468_p_03_img_0002— Від наших позицій до лінії ворога — 200 метрів. Вчора нас добряче обстріляли. Десь із півтори години сюди летіло все — від куль до мін, ми це перебули в підвалі під будинком. За півгодини відчули дим від пожежі, висунулися — горимо. Щось врятували, щось згоріло…

«Кузя» з Чернігівщини в зоні АТО теж не від учора. Каже, що окопна війна, яка ведеться нині, трохи втомлює. Хочеться крок за кроком, метр за метром, але рухатися вперед, до своїх кордонів.

— Зараз на годиннику 17-та, поки тихо. Почне вечоріти — повилазять і почнуть гатити, це 5468_p_03_img_0003звичний сценарій на кожен день. Різниця лише в інтенсивності і в тому, чим лупитимуть. Приміром, учора ввечері нас обстріляли з мінометів. Нарахували 20 мін, одного бійця поранило осколком в руку, відвезли у шпиталь.

Бачимо їх уночі в «тепло», як вони пересуваються, метушаться, кидають гранати, щоб ми не підійшли. Знають, що ми не відповідатимемо, бо дотримуємося режиму тиші. Кілька днів тому 120-ті, 152-гі прилітали — отакенні «кабанчики», — розвів руки боєць, показуючи розмір снаряда, ніби справжній рибалка, який хизується впійманим трофеєм. — Є ще невибухлі, неподалік валяються.

5468_p_03_img_0005Про командира аеромобільної роти капітана Віталія Любенка я знав і чув раніше переважно як про учасника миротворчої місії в Іраку, захисника донецького аеропорту під час війни на Донбасі. А тут, на «промці», познайомився особисто. Його позивний «Веселий» яскраво характеризує щирість, людяність і доброту цієї людини. Офіцер, попри отримані в терміналі аеропорту поранення й пройдені кола пекла, вижив і продовжує захищати Батьківщину, рідний Львів, сім’ю.

5468_p_03_img_0006— Коли приїхали на «промку», було дуже важко, особливо в перші два дні. Не могли навіть голови підняти, залягали, відстрілювались, повзали на животі. Потім трошки попрацювали і відкинули противника з його попередніх позицій, зробивши тим своє перебування тут, якщо можна так сказати, комфортнішим. Зараз вони працюють здалеку, постійно провокують на обстріли у відповідь.

Андрій АГЄЄВ

Схожi записи: