Чому Росія пожвавлює інформаційну війну проти України?

 Вересень 28, 2016

5467_p_08_img_0001Відносне військове «затишшя» на Сході України стало часом суттєвого пожвавлення інформаційної війни проти нашої країни з боку РФ

Російський агресор продовжує використовувати проти України активні форми інформаційно-психологічного впливу та відверту пропаганду з метою консолідації власного населення, дестабілізації внутрішньої ситуації в нашій державі, а також «легітимізації» своїх агресивних дій на зовнішній арені. Зовсім невипадково впродовж останніх 5–6 місяців ці форми гібридної агресії в арсеналі нинішнього кремлівського режиму стали найбільш вживаними. За даними експертів української недержавної групи «Інформаційний спротив», Центру військово-політичних досліджень, загальна частка інформаційних повідомлень у російському інформаційному потоці про події в Україні сьогодні підстрибнула до 20% від усіх новин та аналітики. При цьому російські журналісти намагаються чітко розділяти події в окупованих невизнаних «республіках» Донбасу (4–6%) та в основній частині України (13–16%).

Таким чином, стає зрозумілим, що фактичне військове затишшя на Сході України стало часом суттєвого пожвавлення інформаційної війни з боку агресора. Водночас активно змінюються її методологія, форми, найбільш вживані тренди та спрямованість. Тобто кремлівський режим вимушений проводити певні зміни в своїй інформаційній діяльності, як кажуть, на марші. Адже стає очевидним, що ефективність російської пропаганди як головного інструмента інформаційно-психологічного впливу на ситуацію навколо її гібридної агресії проти нашої держави починає «розмиватися».

Так, навіть за даними вельми заангажованого російського державного центру соціологічних досліджень ВЦДОМ, відсоток росіян, які тією чи іншою мірою цікавляться подіями в Україні, останнім часом різко впала — з 87 до 67%. Чинному режиму стає дедалі складніше консолідувати російське суспільство темою захисту країни від «бандерівських зазіхань», приваблювати різноманітними вставаннями з колін та будівництвом у сусідніх країнах примарного «руського міра». Істерія під назвою «Крим наш» поступово спадає. Особливо на тлі дедалі глибшої фінансово-економічної кризи в середині самої Росії, коли росіянам стає байдуже до нових геополітичних звершень свого неадекватного «нацлідера». Тож нічого дивного в тому, що агресор протягом останнього часу вимушений різко активізувати спроби інформаційного впливу як на Україну, так і на власне населення, немає. Саме життя змушує його…

Але будьмо реалістами. Головні мета і завдання, які ставить перед собою агресор саме в Україні, навряд чи зазнали докорінних змін. Кремлівський режим і сьогодні прагне якщо не пошматувати Україну, то принаймні влаштувати в Києві зручний для нього владний режим.

У цьому контексті змінилися й інформаційні підходи Кремля до забезпечення його політичних та військових заходів. Нинішній етап інформаційної кампанії Кремля проти України перейшов у розряд пошуку шляхів нав’язування миру нашій державі виключно на умовах Москви. Тож інтенсивна та відверто ворожа антиукраїнська пропаганда Росії часів, коли на донбаських фронтах велися інтенсивні бойові дії, змінилася на методи так званої м’якої сили. Але в чому вона полягає? Чого нам чекати від цієї російської інформаційної трансформації найближчим часом?

Перше, що впадає в око, — майже маніакальне намагання прищепити українцям думку про необхідність скинути чинну владу із численними повтореннями в новинах та «аналітичних матеріалах» тези про погану владу в Києві та ошуканий нею простий український народ. Російські інформаційні закиди у цьому сенсі базуються на низці так званих змістовних посилів для української аудиторії. У них ідеться про нібито відсутність реформ у країні та згортання демократії (за що боролися та гинули на Майдані?), пряму вину чинної української влади у важкому фінансово-економічному стані країни (особливо завзято російські пропагандисти розкручують тему «тотальної корупції влади та майбутнього дефолту України»), кровожерливість та зрадництво керівників української держави, які, мовляв, прагнуть необмеженої війни на Донбасі (причому проти власних мирних громадян), одночасно «торгуючи з ворогом». Усі ці теми постійно фігурують у продукції російських ЗМІ або тих із них, які вважаються українськими, але так чи інакше пов’язані з російською владою чи російськими грошима.

Приміром, 19 вересня, за повідомленням сайту «Стоп-фейк», інформаційний ресурс «Україна.ру» поширив новину про те, що заради траншу МВФ українська влада нібито зобов’язалася «дати старт негайній приватизації земель сільськогосподарського призначення». Інформація в заголовку перебільшена і не відповідає дійсності. Насправді йдеться про проведення пенсійної реформи і ухвалення законопроекту про обіг сільськогосподарських земель. Про «розплату землею» за транш МВФ того ж дня, ніби по команді, написали і українські «Вести». Більше того, «Україна.ру» у своєму матеріалі робить висновок, що в цьому «зацікавлені виключно європейські та американські компанії» (натякаючи на те, що українська влада заради грошей потурає забаганкам західних «партнерів», торгуючи національним стратегічним ресурсом країни). Насправді ж у законопроекті йдеться лише про обіг сільськогосподарських земель. Міністр аграрної політики України Тарас Кутовий, пояснюючи його, неодноразово наголошував: «Наш законопроект передбачає продаж прав на оренду землі, а не прямий її продаж, як планувалося раніше». Те саме стосується і теми пенсій. Насправді йдеться про пенсійну реформу в Україні і відповідне ухвалення кількох десятків окремих документів. Обидва цих фейки спростував і Прем’єр-міністр України Володимир Гройсман в ефірі програми «Свобода слова» на українському телеканалі ICTV: «…Це нісенітниця, що МВФ вимагає від України підвищити пенсійний вік до 66 років. Я офіційно заявляю як прем’єр-міністр України, це — неправда! …І позиція № 2 — ніде не написано про продаж українських земель. Тому це брехня № 2».

Іншим напрямком копіткої роботи російських пропагандистів стала добре відома ще з радянських часів тема спільної історичної спадщини України та Росії. Знову з’явився побитий шашелем тренд про так звані братські народи (іноді він зустрічається у вигляді формули «українці та росіяни — один народ»). При цьому російська пропаганда намагається розмежовувати «братський український народ» і далеко не «братську» українську владу, яка не погоджується мирно віддати на поталу російському режиму частину своїх «ісконно руських територій». Це характерно передусім для матеріалів, присвячених кримському питанню. Окремо роздуваються теми «звірств націоналістичних радикалів» та «безглуздості АТО». Переважна більшість інформаційних матеріалів російських ЗМІ, присвячених цим темам, є відвертим інформаційним брудом, спрямованим на мешканців східної та південної частин України, великих адміністративних і промислових міст та російськомовне населення нашої країни.

Украй шалено російська пропагандистська машина працює проти військово-політичного керівництва України, цілком слушно вважаючи це одним з головних напрямків роботи. Адже різного роду розбрат та чвари у військово-політичному керівництві нашої держави є, на думку Кремля, основною умовою її загальної дестабілізації. Тут застосовуються переважно різноманітні спеціальні інформаційно-психологічні операції, які супроводжуються ретельно підготовленими інформаційними вкиданнями, що здійснюються головним чином через соціальні мережі в Інтернеті або за допомогою заяв офіційних осіб.

І знову російські пропагандисти вдаються до підтасовування фактів, пересмикування, а часто-густо і відвертої брехні та провокацій. Заборонених методів та прийомів для них не існує.

Саме тому практичного матеріалу щодо «кращих зразків» російської пропаганди в Україні вистачає. Зовсім невипадково українські парламентарі та журналісти 19 вересня нинішнього року надали представникам ПАРЄ відео, яке демонструє методи та прийоми російської пропаганди. Про це повідомив голова української делегації в ПАРЄ, голова комітету ПАРЄ з питань науки, освіти, культури і ЗМІ Володимир Ар’єв. Серед представлених зразків — «робота» британського проросійського пропагандиста Грема Філіпса, який, нехтуючи усіма можливими морально-етичними стандартами, знущається над українським полоненим Володимиром Жемчуговим під час обміну полоненими в Луганській області.

Загалом, будь-якому українському споживачу продукту російських ЗМІ треба пам’ятати одну просту річ, яка, об’єктивно кажучи, вже повинна насторожувати щодо достовірності та правдивості. У Росії всі більш-менш популярні ЗМІ є державними (федеральними) або перебувають у власності людей і компаній, які беззаперечно лояльні до кремлівського режиму. Інформація щодо України подається ними переважно за встановленими зразками і має суто тенденційний характер (зазвичай містить лише одну точку зору). Наприклад, коли мова йде про Україну, російські журналісти не гребують такими формулюваннями, як «імовірно», «за деякими даними» тощо. При цьому джерела інформації ними переважно не називаються або за визначенням є необ’єктивними.

Костянтин МАШОВЕЦЬ

Схожi записи: