Очевидиця Бабиного Яру: «Від дитячих криків ставало моторошно…»

 Вересень 28, 2016
Скільки людей тут скінчили свій земний шлях? На жаль, і сьогодні ніхто не може дати достеменної відповіді. Але історики кажуть, що їхня кількість може коливатися від 100 до 200 тисяч

Скільки людей тут скінчили свій земний шлях? На жаль, і сьогодні ніхто не може дати достеменної відповіді. Але історики кажуть, що їхня кількість може коливатися від 100 до 200 тисяч

Завтра — 75-ті роковини початку масових розстрілів, влаштованих нацистами в урочищі Бабин Яр. Там вони знищили понад 100 тисяч євреїв, людей інших національностей, а також полонених червоноармійців

Гітлерівці окупували Київ 19 вересня 1941 року. А через кілька днів у найбільш людних місцях з’явився наказ коменданта міста, у якому, зокрема, було сказано:

«Наказується всім жидам міста Київ і околиць зібратися в понеділок дня 29 вересня 1941 року до 8 години ранку при вул. Мельникова — Дегтярівській (коло кладовища). Всі повинні забрати з собою документи, гроші, білизну тощо. Після санобробки всі євреї та їхні діти, як елітна нація, будуть переправлені в безпечні місця. Тих, хто не підпорядкується цьому розпорядженню, буде розстріляно. Тих, хто займе жидівське помешкання або розграбує предмети з тих помешкань, буде розстріляно».

Люди підкорилися суворому наказу. І протягом двох днів кати під командуванням штандартенфюрера Пауля Блобеля розстріляли майже 34 тисячі осіб. Наймолодшій жертві було три дні, найстаршій — 103 роки…

Розстріли тривали аж до звільнення міста від гітлерівців. Окрім цивільного населення, нелюди знищили й кілька тисяч полонених червоноармійців, серед яких були і матроси Дніпровського загону Пінської флотилії.

Залишаючи місто восени 1943-го, окупанти намагалися знищити сліди своїх кривавих злочинів. Зокрема — спалили тисячі людських тіл, а в привезених із Німеччини спеціальних машинах перемололи кістки багатьох своїх жертв, розсипавши попіл Яром та околицями Києва. Гітлерівці вирізнялися педантичністю навіть у злочинах. Тому врятуватись, опинившись серед потенційних жертв Бабиного Яру, було неможливо.

І все ж таки майже 30 осіб якимось дивом уникнули фашистських куль. Діна Вассерман — одна з них. Ось, що вона писала після війни, згадуючи ті вересневі дні 1941-го: «Перед очима моїми людей роздягали, били, вони істерично сміялися, мабуть, божеволіли, ставали за кілька хвилин сивими. А від дитячих криків ставало моторошно. Немовлят виривали в матерів і кидали вгору через якусь піщану стіну, усіх голих шикували по дві-три людини та вели на якесь узвишшя до піщаної стіни, у якій були прорізи. Люди заходили туди й не поверталися».

Скільки людей тут скінчили свій земний шлях? На жаль, і сьогодні ніхто не може дати достеменної відповіді. Але історики, які досліджують цю трагедію, кажуть, що їхня кількість може коливатися від 100 до 200 тисяч.

Відомо, що, окрім євреїв, у цьому урочищі розстрілювали українців, росіян, представників інших національностей. Правда, як сказав письменник-фронтовик Віктор Некрасов, «лише євреїв і ромів тут нищили за те, що вони євреї і роми».

Після закінчення Другої світової війни влада Української РСР ухвалила рішення про спорудження в Бабиному Яру меморіалу на честь загиблих. Але незабаром у СРСР розпочалася антисемітська кампанія — і про нього забули. Згадали лише восени 1966 року, коли на місці масових розстрілів відбувся мітинг, на якому люди вшанували пам’ять невинно убієнних. Після цього тут встановили пам’ятний знак, а згодом —меморіал, який і сьогодні нагадує нам про жертви Бабиного Яру.

Зі здобуттям Україною незалежності кожного року 29 вересня в Бабиному Яру відбуваються мітинги, на яких згадують людей, котрі стали жертвами нацизму. Сюди приходять перші особи Української держави, відомі політики і дипломати, щоб хвилиною мовчання вшанувати полеглих. На спомин про них створено Національний історико-меморіальний заповідник «Бабин Яр».

******

Бабин Яр — це урочище в північно-західній частині Києва. Вперше під такою назвою воно згадується 1401 року, коли власниця корчми, що знаходилася на території урочища, продала ці землі домініканському монастирю.

На початку ХХ ст. ця місцина називалась Київською Швейцарією і тут навіть ходив трамвай. Саме неподалік Бабиного Яру стоїть найдревніша Кирилівська церква ХІІ ст. Поруч з урочищем знаходилася велика залізнична товарна станція «Лук’янівка». До початку Другої світової урочище використовувалося як звалище, де спалювали сміття. За рік до закінчення війни звідси добували піщаники для цегельних заводів. Сьогодні на місці масових страт людей височить телевежа, а у верхній частині урочища працює станція метро «Дорогожичі».

На території урочища встановлено 25 пам’ятних знаків.

Український композитор єврейського походження Дмитро Клебанов написав Симфонію №1, яку присвятив подіям, що трапилися в урочищі.

В Ізраїлі встановлено пам’ятний знак, який вшановує пам’ять загиблих у Бабиному Яру євреїв.

У 1941–1943 роках тут розстріляно також 621 члена Організації українських націоналістів, зокрема й відому українську поетесу Олену Телігу з чоловіком.

******

Вони стали свідками одного з найжахливіших злочинів в історії людства

Г. Баташева:

— 29 вересня 1941 року. Приблизно о 9 годині ранку ми вийшли зі свого двору, пройшли до вул. Артема, на яку зі всіх інших вулиць сходилися люди і в загальному потоці рухалися до вул. Мельникова і Дегтярівської… Ми трохи затримались, а люди все йшли і йшли суцільним потоком у сторону Бабиного Яру. Година вже була близько 10 ранку, і ми пішли по вулиці Мельникова в загальній масі людей… Добре пам’ятаю, як у цей час на зустріч нам зі сторони Бабиного Яру рухалася колона вантажних автомобілів. Точно не можу назвати їхню кількість, щось приблизно п’ятнадцяти, кожна автомашина була накрита брезентом. У кузовах автомобілів знаходилися по 2–3 фашиста з автоматами. В районі перетину вулиць Мельникова і Пугачова нас взяли під конвой гітлерівські автоматники і назад по вул. Мельникова вже нікого не випускали.

Н. Горбачова:

— Взимку1942 року, не пам’ятаю точно, в якому місяці, до Бабиного Яру гітлерівські солдати привели 65 полонених червонофлотців. Руки і ноги в них були скуті так, що вони насилу могли пересуватися. Полонених гнали зовсім роздягненими і босими по снігу в сильний мороз. Місцеві жителі кидали їм сорочки і взуття, але червоноармійці відмовилися їх брати. Фашисти били їх палицями і прикладами.

Л.Заворотня:

— Наприкінці 1941-го чи на початку 1942 року, пам’ятаю, що було холодно, лежав сніг, я бачила в яру трупи сотень розстріляних людей, серед яких виділялися трупи 70–80 розстріляних моряків. Руки в них були зв’язані колючим дротом. На голові, обличчі у багатьох із них було видно сліди побоїв і ран. Жителі нашого району розповідали, що моряки перед розстрілом чинили гітлерівцям відчайдушний опір.

Сергій ЗЯТЬЄВ

Схожi записи: