Корюківська трагедія

 Вересень 25, 2016

5466_p_19_img_0002Ще зі шкільних підручників ми знаємо про Орадур, Лідіце і Хатинь — населені пункти, спалені в роки Другої світової війни нацистами. Низько вклоняюся світлій пам’яті їх мешканців. Але подібних трагедій, значно масштабніших за кількістю жертв, сталося чимало і в Україні. Бо якщо у французькому, польському і білоруському селах було знищено близько 1200 громадян, то у поліській Корюківці, наприклад, майже 7 тисяч!

1 березня 1943 року. Карателі оточують село і починають зганяти селян до приміщень. А зігнавши, поливають свинцем, після чого підпалюють…

«Моя маленька дочка лежала в мене на грудях, коли в нас почали стріляти. Заганяли, як худобу на бойню. Фашист поцілив мені в око… Більше я нічого не пам’ятаю. Трьох моїх діточок було вбито. Навіть поховати їх не довелося… спалили їх кляті кати», — згадував після війни дивом уцілілий Євген Римар.

Кривава вакханалія тривала добу. Люди, яким пощастило втекти, сховалися у лісі. А через тиждень, голодні й холодні, повернулися вони до кількох уцілілих осель. Та німці, які раптово з’явилися 9 березня, вигнали їх з хат і завели до колишньої конюшні, облили її гасом і підпалили…

Після визволення Чернігівщини було проведено розслідування цього кривавого злочину. З’ясувалося, що за 2 дні нацисти знищили 6700 людей. Щонайменше. А з понад тисячі будівель уціліли менше ніж 10. Незважаючи на такі масштаби трагедії, тривалий час про неї воліли не згадувати. Принаймні — з високих трибун. Постає цілком закономірне запитання: чому?

Справа у тім, що криваву акцію гітлерівців спровокували партизани О. Федорова, влаштувавши напередодні напад на місцевий німецький гарнізон. Втрати гарнізону були мізерними: близько 20 осіб. Натомість майже 7 тисяч поліщуків, серед яких було чимало дітей, заплатили за них своїми життями! Варто сказати, що незадовго до цієї трагедії німці спалили кілька сусідніх сіл, намагаючись відплатити їхнім жителям за дії партизанів.

Історики, які досліджують трагедію Корюківки та інших спалених нацистами сіл, вважають, що партизани могли допомогти їхнім мешканцям. Наприклад, на початку 1943 року з’єднання О. Федорова налічувало у своєму складі 12 загонів загальною чисельністю близько 6 тисяч. А ось німців, які брали участь у каральній акції, було 500–600! Вище партійне і радянське командування, орієнтуючи партизанів на знищення ворога, свідомо не вказувало на необхідність захисту мирного населення. У такий спосіб Москва намагалася «піднімати народні маси на боротьбу з фашистами». А от ціна такого «піднімання» нікого у Кремлі не цікавила.

Підготував Сергій ЗЯТЬЄВ

Схожi записи: