Гаяна Юксель: «Те, що відбувається в Криму — як страшний сон»

 Вересень 24, 2016

У сім’ї члена Меджлісу кримськотатарського народу,  редактора «Агентства «Кримські 5466_p_18_img_0001новини» (QHA) Гаяни Юксель було все, щоб спокійно жити і працювати в Криму. Але через несприйняття анексії Криму, активну громадянську позицію родина була змушена переїхати на материкову Україну

— Гаяно, розкажіть, будь ласка, чому вашій родині довелося залишити Крим?

— Моя сім’я упродовж майже двадцяти років жила в Криму. Ми мешкали у Сімферополі, займались інформаційною діяльністю. Я є керівником «Агентства «Кримські новини», яке з 2006 року діяло в Криму.

На жаль, 2014 року Крим було окуповано. Нас поставили в такі умови, що ми були змушені залишити рідний півострів. 10 серпня 2014-го моєму чоловікові — Ісмету Юкселю — заборонили в’їзд на територію Криму та Російської Федерації, до якої на той момент уже приєднали Крим, на п’ять років. Для нас це було, звісно, шоком.

— Чи чекали ви чогось подібного з урахуванням вашої активної діяльності?

— Ми були готові до тиску, знали, що за нами стежать, що нашою діяльністю цікавляться. Приводом для цього і для розуміння всієї ситуації було те, що ми бачили, як наших співробітників, знайомих розпитують про нас. Мене викликали до ФСБ і до центру «Е», викликали й Ісмета. Але те, що вони вчинять так по-варварськи, у такий нахабний спосіб — стало для нас великим ударом.

По суті, ми не збиралися виїжджати з Криму. В лютому 2014 року ми для себе вирішили, що як би складно не було, ми все одно залишимось у Криму. Але розпорядилися за нас — ухвалили рішення.

— Після цього рішення ви всією родиною залишилися в Україні?

— Упродовж року я вже сама приїздила до Криму. Дуже складно так жити — розділеними. У Криму в нас було агентство, в Ісмета був бізнес. Я працювала викладачем в університеті, захистила кандидатську дисертацію. Звісно, був будинок, родичі, друзі, знайомі. І все це зруйновано одним розчерком пера, нахабним, хамським рішенням.

Найнеприємніше в цьому рішенні ФСБ те, що досі, а вже минуло два роки, нам не озвучили, чому саме, на підставі яких доказів, висновків вони дійшли рішення заборонити моєму чоловікові в’їзд до Криму. І ми зараз судимось із цим органом. У суді він представлений як відповідач.

— Як обжилися на материковій Україні?

— Ми вивезли сюди весь бізнес, продовжили роботу інформаційного агентства. Коли влітку 2014 року було оголошено про те, що всі українські ЗМІ, які здійснювали діяльність на території півострова, мають пройти ліцензування, я прекрасно розуміла, що жодної ліцензії нам не дадуть, тож ми потрапили до так званих чорних списків. Ми для них — проукраїнські сепаратисти, які не прийняли окупацію, анексію, не раділи від «повернення до рідної гавані»… Звісно, для нас перебування в Криму залишається проблемним.

Зараз ми тут і, власне кажучи, все, що відбувається в Криму, нагадує якийсь страшний сон. Для нас Крим завжди був відкритою територією. Це була туристична зона, доступна всім, куди приїжджало безліч народу. Незважаючи на те, що ми жили на півострові, в нас ніколи не було острівної психології. Ми не страждали від проблеми ізольованості. Крим був поліетнічним, цікавим, різним, тут постійно проводили якісь заходи.

А тепер це сіра зона, територія інформаційного гетто. Це одна велика військова база. Місце, де люди бояться відкрито висловлювати свою думку. Де залякують, погрожують, де викликають на профілактичні бесіди, заводять адміністративні та кримінальні справи. Тут переслідується інакомислення. Тому все, що відбувається зараз у Криму, ми сприймаємо дуже болісно.

— А пам’ятаєте той день, коли дізналися, що Крим тепер закритий для вашого чоловіка?

— Якщо згадувати про події 10 серпня 2014 року, то ми на той момент переїжджали. Ми повернулися зі Стамбула до Києва й поверталися з материкової частини України до Криму. В Армянську ми вісім чи дев’ять годин стояли в черзі — тієї ночі там був величезний затор.

Ми пройшли український кордон, вранці під’їхали до російського. У машині нас було п’ятеро — я, дочка, чоловік, брат і його дружина. Російський прикордонник зібрав наші паспорти і сказав чекати. Нас відвели в сторону. Все це тривало півтори години, на всі наші прохання пояснити, що відбувається, ніхто нічого не говорив. Потім підійшов прикордонник і сказав, що ми четверо можемо їхати, а Ісмет — ні, адже для нього в’їзд заборонений. Виявляється, всі півтори години вони проводили перевірку. Я ще там, серед ефесбешників, які були на кордоні, помітила одного чоловіка, який нас раніше допитував у спеціальних вагончиках і проводив профілактичні бесіди. Він спостерігав за всім, що відбувається. Пам’ятаю його задоволений, єхидний вираз обличчя…

Звісно, це був шок. Ми повернулися назад…

Але всі ці труднощі, удари долі тільки зміцнюють. Вони ще раз доводять правильність позиції, допомагають зовсім по-іншому дивитися на життя, знаходити в собі сили й узагалі розуміти, хто є хто.

— Як ви оцінюєте нещодавні події в Криму й заяви ФСБ про загрозу тероризму з боку українських військових?

— Я, як і багато розсудливих людей в Україні та світі, оцінюю це з великим скептицизмом. Це відкриті провокації, заздалегідь сплановані дії, які спрямовані на дестабілізацію, на відволікання уваги від справжніх проблем півострова, а їх — маса, скільки б вони не рапортували про прекрасний регіон у складі Росії. Це ще одне дійство, щоб розв’язати руки й відмовитися від виконання домовленостей і, можливо, навіть перейти до радикальніших дій.

— Чи стануть останні події каталізатором повернення Криму під контроль України за допомогою світової спільноти чи, навпаки, тепер Крим буде перетворено на військовий форпост Росії?

— Уже зараз Крим — це велика військова база, яка на 100 відсотків виконує свої функції. Про жоден прогрес, інвестування чи розвиток економіки не може бути й мови. Великий військовий форпост, а все решта — додаток до цієї військової бази.

— Що побажаєте кримським татарам, які живуть у Криму?

— Меджліс кримськотатарського народу закликав співвітчизників не залишати Крим. Усі ми маємо бути в Криму, ніхто звідти не має виїжджати. За великим рахунком, заборона на в’їзд до Криму офіційно оголошена всього чотирьом кримським татарам. Але, на жаль, величезна кількість кримських татар зараз на материковій Україні. Що вони тут роблять? Розбиті родини, діти, відірвані від батьків — усе це свідчить про те, що, попри переможні фанфари й рапорти про те, як добре дбають про кримських татар, ситуація на півострові залишається поганою. Якщо там усе так добре, то чому так багато людей з Криму нині в Україні, чому кримчани відсилають з півострова дітей? Усе це свідчить про те, що ситуація в Криму погіршується і проблеми з правами людини, свободою волевиявлення, слова, негаразди економічного характеру для Криму залишаються актуальними.

Я всім співвітчизникам бажаю терпіння й сил. І ще — не піддаватися на виверти пропаганди, яка видає уявне за дійсне, не слухати дурниці про те, що тим, хто перебуває на материковій Україні, вигідне погіршення ситуації на півострові. Причина проблем — не ті, хто на материку, вона — всередині півострова.

Підготувала Наталія ТКАЧУК

Схожi записи: