«Повертайтеся живими!» — гасло, що стало покликанням і брендом

 Вересень 23, 2016

5466_p_14_img_0001Українське суспільство має дякувати тисячам волонтерів і небайдужим громадянам, котрі у критичну й найтяжчу годину випробувань підставили надійне плече допомоги нашому війську.

Особлива подяка тим, хто, попри певну втому, брак ресурсів продовжує опікуватися військовими на передовій. Чимало волонтерів цілком правильно і прагматично об’єдналися у громадські організації, фонди, щоб вивести на якісно вищий рівень свою надважливу місію. Напевно, не існує точки на передовій, де бійці не відчували б турботи й уваги представників уже добре знаного Благодійного фонду допомоги армії «Повернись живим».

Лише впродовж двох тижнів цьогорічного серпня тут акумулювали на потреби ЗС України понад 820 тис. гривень. Загалом же організації з початку її діяльності українці пожертвували понад 90 млн гривень. Ці кошти здебільшого витрачені на закупівлю військової оптики — тепловізорів, прицілів, далекомірів, перископів, а також радіостанцій, портативних метеостанцій, планшетів і всього необхідного для роботи згаданого обладнання. І це далеко не повний список приладдя, доправленого нашим оборонцям волонтерами «Повернись живим».

Днями ми завітали до фонду.

Дмитро Мікульський — один з перших волонтерів. Третину часу займається звичною роботою в галузі ІТ-безпеки, за яку отримує зарплату, а далі опікується допомогою війську. Каже, що в цю царину його «затягнув» написаний у Facebook у травні 2014-го пост Віталія Дейнеги про початок збору коштів для армії. Саме соцмережі й «скликали» команду однодумців.

— На початку ніхто про тривалу кампанію не думав, просто хотіли подбати про тих хлопців, які першими встали на боротьбу з тероризмом на Сході, — розповідає Дмитро. — Якось на одному з перших бронежилетів хтось із наших написав побажання «Повернись живим!» Звідти і походить назва фонду. Проте «панцирами» давно не займаємося. Навіть про той доленосний бронежилет майже забули. Та от півроку тому він «сплив», і ми познайомилися з одним із власників цього захисного засобу. Той чудово впорався з функцією оберега — всі, хто його носив, справді повернулися живими!

Проте в команді згодом вирішили визначитися зі спеціалізацією. Допомогла в тому перша поїздка на фронт 2014-го. Бійці запевняли: без «броні» важко воювати, як і без прицілів і тепловізорів. Ця війна почасти є ареною боротьби артилерії та диверсійних груп. І вкрай актуальною стала можливість вчасно помічати ворога, аби давати гідну відсіч.

Тепер за понад два роки роботи у волонтерів накопичився різноплановий досвід.

— Перші півтора року ми просто «затикали дірки»: де починалася активна фаза протистояння — там були наші прилади, здатні розрізняти ціль далі, як за 800 метрів, — максимальну відстань прицільного стрілецького вогню. Доволі швидко зрозуміли, що потреби масово купувати доволі дорогу техніку, що «бачить» на півтора чи два кілометри, немає. Як і передавати її підрозділу назавжди. Практика показала: ефективнішою є своєрідна естафета використання. Це запорука того, що прилади не бездіятимуть. Звісно, є гіркий досвід, що не варто під словесну гарантію віддавати бійцям техніку. Тому і з’явилися «чорні» списки неблагонадійних підрозділів. Зокрема, через пияцтво й недбальство, коли майже вся оптика десь щезала, — зізнається співрозмовник. — Нині ж наносимо на корпуси апаратів спеціальне гравіювання із власним номером.

Оптимальним вибором став виробник тепловізорів «Pulsar». Щоправда, волонтери модернізують їх, покращуючи гідрозахист. Інколи для деяких специфічних завдань фонд купує більш дороге обладнання інших брендів.

— Це для тих, хто вміє працювати зі складними апаратами, — з легкою іронією мовить Дмитро. — Загалом проблемою цієї війни є недостатня кількість людей, здатних ефективно використовувати професійну техніку.

Волонтерський аудит: усе має бути по-чесному

Інший співрозмовник — Андрій Римарук — говорить, що волонтерство — компенсатор неспроможності держави сповна задовольнити попит на той чи інший військовий ресурс.

— Два роки тому й не думав, що з освітою психолога піду з посади менеджера на війну і стану розвідником, — розповідає Андрій. — Ми з тієї когорти людей, які зараз приходять в армію і прагнуть зробити щось нове. Я щойно повернувся зі Сходу України, де ми видавали тепловізори з номерами, що перевищили цифру 630. А ще — сотні прицілів, підзорних труб, планшетів, рацій, впровадження артилерійської програми ГІС «Арта»… Словом, є про що розповісти. Приємно констатувати, що ми допомогли у вирішенні проблеми забезпечення раціями і захищеним зв’язком.

Загалом є багато інших технічних засобів, значно дорожчих тепловізорів, які можуть суттєво полегшити роботу наших вояків. Зокрема, це оперативно-тактичні безпілотники, високоякісні системи прослуховування тощо. Фонду на такі «подарунки» грошей бракує. Тут потрібне втручання держави.

Нині Римарук проводить аудит підрозділів, яким фонд допомагав, вже перевірено значну частину їх.

— У цій історії є як герої, так і антигерої. Прикро, та недбалість окремих офіцерів і небажання змін призвели до того, що подекуди з усього переданого нами в наявності лише 70–80 відсотків. Буває й гірше, — зізнається він. — Так, є бойові втрати. А є втрати, необґрунтовані документально. Як пояснити, що з 7 тепловізорів лишилося два, або із 26 — тільки три? Приходиш до командира, заступників і закликаєш: хлопці, треба ж шукати. Що сказати людям, які віддають кревні кошти, тому хлопчику із проблемами розвитку, який приносить у наш офіс щотижня 4 гривні, що їхню допомогу розтринькали? І де — на передовій! Має бути відповідальність, бо це не наші втрати, а людей, які віддавали не зайві для них гроші. В одній з бригад настільки жахливий стан, що з переданих тепловізорів, рацій, оптики, планшетів тощо в наявності лише чверть. Добре було б, аби командири вчилися бути не лише бойовими офіцерами, а й менеджерами, що повністю організовують життя підрозділу. Залишилося перевірити п’ять бригад, та вже зараз можна говорити про втрати майна на близько 2 млн гривень.

— Це не розчаровує настільки, щоб ви припинили допомогу? — запитую у волонтера.

— Ми не хочемо сваритися. І частині, де зникли тепловізори, і надалі допомагатимемо. Бійці не мають страждати. Але підхід буде значно жорсткішим у сенсі контролю. Багато що залежить від командира. Приміром, в одному з підрозділів заступник по РОС — жінка. Вона докладно, по кожному опорнику дає розкладку, де яка техніка! І навіть показує журнал обліку. Як можна не дати цьому підрозділу ще два тепловізори!?

 

Із діаспори з любов’ю

У фонді «Повернись живим» ми познайомилися з представником української діаспори у Великій Британії Петром Лучкою. Він народився майже 60 літ тому в Ковентрі, але зберіг рідну мову й прихильність до культури пращурів. Ненька ще була під радянським режимом, як українці міста заходилися збирати кошти, які працювали б на визволення України.

— Помагаємо, як можемо. Душа в багатьох українська, хоча ми вже друге-третє покоління мігрантів, — зауважує пан Лучка. — Постійно збираємо в нашій громаді офіру для АТО. За декілька років започаткували кілька громадських «скриньок» для пожертв. Зокрема, в Союзі українців у Великій Британії — найстарішій українській неурядовій установі країни, організації українських жінок. А фонд АТО виник по тому, як мали прибути п’ятеро поранених солдатів з Донбасу, яких наш уряд зголосився прийняти на лікування. Ми зачали збір грошей. Та приїхало лиш двоє вояків, з’явилися «зайві» кошти. Тоді управа української громади Ковентрі вирішила переказати їх до Києва. А ще семеро наших українців їхали на велосипедах із Англії до Франції на Євро-2016 і теж збирали пожертви. Проте ті ресурси не пересилали через банк, а захтіли вручити особисто українській благодійній організації.

Цьогоріч представник діаспори приїхав у Київ на святкування 25-річчя української незалежності. Заразом привіз кошти у «Повернись живим».

— У Ковентрі в липні ми організували свято барбекю, де представили споживачеві справжній український самогон. І написали гасло: «Хто хоче напитися, мусить кинути щось у відро». Так назбирали 120 фунтів, іще 450 акумулював фонд АТО, — із гумором звітує Петро Лучка.

Геннадій КАРПЮК

Схожi записи: