«Під водою зникли тисячі селян і солдатів…»

 Вересень 4, 2016

04Сталін наказав підірвати Дніпрогес, намагаючись стримати наступ гітлерівців, але замість фашистів жертвами стали тисячі українських селян і червоноармійців

Улітку 1941-го вермахт стрімко просувалися Україною. Зокрема, танкова армія генерала Клейста рухалася до Дніпра. Завдання — захопити Дніпрогес. Сил, щоб організувати оборону цього стратегічного об’єкту, не вистачало. Але у радянського командування фронтом бракувало і сміливості знищити його. Тоді, як згадував після війни начальник інженерного управління фронту полковник Шифрин, він звернувся до генерала Котляра — начальника Головного військово-інженерного управління Червоної армії — з проханням дозволити підірвати Дніпрогес.

Через кілька днів з Москви прибули 2 літаки, завантажені 20 тоннами вибухівки. Супроводжував вантаж підполковник Борис Епов — вихованець генерала Дмитра Карбишева. Вирішили влаштувати вибух на Дніпрогесі таким чином, аби окупанти не змогли пересуватися плотиною, але щоб після війни об’єкт можна було відбудувати.

Ось як згадував ті драматичні години і навіть хвилини командир взводу інженерно-саперного батальйону Федір Саламахін:

— Фашисти рвалися до плотини. Полк НКВС змушений був відійти зі своїх позицій. Але ми все ж таки встигли закласти вибухівку. Коли Епов почав підпалювати бікфордів шнур, побачив посильного. В його руках був наказ зі штабу фронту: ГЕС не підривати, бо ось-ось розпочнеться контратака наших військ. Але у Бориса Епова був інший наказ підписаний особисто Йосипом Сталіним і начальником Генерального штабу РСЧА маршалом Борисом Шапошніковим: «На випадок крайньої необхідності Дніпрогес знищити».

Вислухавши бійця, Епов чиркнув сірником… Прогримів вибух. Але прогалина, яка виникла, замість запланованих 65 метрів становила 165! Хвиля, висота якої сягала майже 30 метрів, миттєво хлинула Дніпром. Під нею опинилися десятки українських сіл.

«І крики були: рятуйте! Корови ревли, свині кричали, а люди по деревах лазили. Ну, а що він, мокрий, виліз, довго він там просиде?!» — згадує очевидець Олексій Доценко.

А ось спогади іншого учасника тих подій — командувача Південного фронту генерала Тюлєнєва: «Вибух плотини різко підняв рівень води, коли почалася переправа 2 наших армій і артилерійського корпусу. Це призвело до того, що, не зумівши переправитись на протилежний берег і приєднатись до основних сил, значна частина червоноармійців потрапила в полон».

Історики, які досліджують цю трагічну сторінку нашої історії, схиляються до думки, що вода забрала тоді від 20 до 100 тисяч людських життів.

А Радінформбюро повідомило, що «в результаті підриву Дніпрогесу наші війська зуміли протриматися на дніпровських рубежах більше місяця. При цьому в глибокий тил евакуювали чимало промислових об’єктів Запоріжжя»…

Сергій ЗЯТЬЄВ

Схожi записи: