У п’ятигодинному бою перемогла «Київська Русь»

 Серпень 25, 2016
5462_p_09_img_0002

Бійці 59-ї окремої мотопіхотної бригади після нагородження

Напередодні 25-ї річниці незалежності країни генерали і офіцери Міноборони вручали відзнаки відомства нашим бійцям безпосередньо на «нульових» опорних пунктах

Наша група, якій доручено заохочувати бійців 59-ї бригади, вирушила на визначений «нульовий» опорний пункт. Від заступника командувача оперативно-тактичним угрупованням «Луганськ» полковника Олега Шемчука, який їде з нами, дізнаюся, що незабаром ми будемо працювати в 11-му мотопіхотному батальйоні «Київська Русь».

— Цьому батальйону зараз дістається чи не найбільше за решту, — зауважує Володимир Васильович, — бо він жорстко контролює дуже важливу ділянку лінії зіткнення. Останнім часом на тлі загального загострення ситуації в зоні уваги угруповання «Луганськ» спостерігається наполегливе прагнення окупантів провести суцільне мінування ділянок, де можливі активні дії українських підрозділів. Поряд із тим вони намагаються потіснити нас від зайнятих позицій, для чого використовують численні диверсійні групи. Останнє зіткнення з ними в 11-го було декілька днів тому.

За словами заступника командувача, штурмова група російських окупаційних військ здійснювала таємний вихід на рубіж атаки в напрямку одного з опорних пунктів батальйону. Однак досвідчений комбат давно організував розвідку й бойову охорону на найвищому рівні, тому бойовий дозор зміг вчасно виявити супротивника і попередив про його дії старших командирів. Наша контрдиверсійна група незабаром вступила у бій з російськими окупантами. Обидві сторони відкрили шалений вогонь, у хід пішли ручні гранати. Ворог не витримав контактного бою і почав відходити. Росіяни кинули на полі бою двох своїх убитих.

Ще на командно-спостережному пункті 11-го окремого мотопіхотного батальйону на мене чекає приємна несподіванка. Із нинішнім комбатом майором Володимиром Федченком неодноразово зустрічався на позиціях під донецьким летовищем, де він у складі тієї ж «Київської Русі», але на посаді заступника командира відстоював відомі на всю країну опорні пункти «Зеніт» і «Шахта «Бутовка».

Після вручення відзнак дванадцяти його підлеглим і йому самому розмовляємо з Володимиром про події останніх місяців.

— Найважчий бій був 23 липня, — згадує офіцер. — За п`ять годин протистояння у нас одинадцятьох бійців поранило, а один, на жаль, загинув. Але противнику від нас теж добряче дісталося. Про кількість їхніх поранених говорити не буду. Однак на полі бою ворог залишив сімнадцятьох убитих. Два тіла ми витягли для обміну на наших заручників у Донецьку, решту через високий ризик для моїх хлопців вирішили не діставати. До речі, серед щойно нагороджених майже всі брали участь у тому бою, передусім виділю взвод вогневої підтримки.

Той бій був певною мірою ілюстрацією до слів полковника Шемчука. Ворог зробив прохід у своїх та наших мінних загородженнях, сконцентрував за ним свої сили і готувався до атаки. Але йому й на думку не спадало, що всі його дії — під контролем батальйону.

Вранці бійці спостережного посту виявили пересування однієї з диверсійних груп противника і відкрили по ній кинджальний вогонь зі стрілецької зброї. Двох диверсантів було вбито, чотирьох поранено. Українці доправили тіла загиблих ворогів на свій опорний пункт разом із знайденими при них російською зброєю, мінами та іншими боєприпасами.

Перша невдача не на жарт розізлила окупантів. На позиції взводів протягом кількох годин посипалося майже сотня мін і ще стільки ж протитанкових та інших гранат, працювала зенітна установка. Пізніше до цих обстрілів долучилися самохідні установки з 122-мм гарматами і танк.

Близько другої години дня під прикриттям мінометів в атаку пішла ще одна ДРГ противника з приблизно 20 російських окупантів. Наблизившись до наших позицій на відстань до 50 метрів, диверсанти застосували стрілецьку зброю. Але й ця та ще одна атака були зірвані завдяки грамотній організації бою ротними офіцерами з позивними «Шерман» та «Професор»…

Віктор ШЕВЧЕНКО

Схожi записи: