«Хочемо жити у своїй країні…»

 Серпень 24, 2016

Напередодні 25-ї річниці набуття Україною незалежності кореспондент «НА» зустрівся з представниками різних верств населення і запитав, що вона для них означає

5462_p_05_img_0002Віктор ТЕРЛЕЦЬКИЙ, полковник, заступник командира 101-ї окремої бригади охорони ГШ ЗС України по роботі з особовим складом, учасник бойових дій:

— Незалежна Україна — це насамперед можливість служити на своїй рідній землі й захищати свою Батьківщину. Сьогодні чимало вояків нашої бригади воюють на Сході країни. Вони, зокрема, супроводжують конвої, несуть службу на блокпостах і взводних опорних пунктах, виконують інші відповідальні завдання командування. На превеликий жаль, 11 солдатів та офіцерів загинули. Кожному, хто заходить на територію частини, про них нагадує пам’ятник, на гранітних плитах якого викарбувані імена героїв.

5462_p_05_img_0005Василь КІЗКА, заслужений журналіст України, волонтер:

— Сьогодні українці переживають найдраматичніші дні у своїй новітній історії. Адже після закінчення в лютому 1989-го так званої афганської війни до наших осель не надходили «вантажі 200». До недавнього часу я був спокійний за сина, знаючи, що йому не доведеться виконувати ніякі «інтернаціональні обов’язки» за тисячі кілометрів від нашого Поділля. Помилявся… 2014 року мій Богдан пішов захищати Україну. Служити випало у механізованій бригаді, яка брала безпосередню участь у бойових діях. Разом із ним воювали сотні подолян. Скажу чесно: коли б не вік, погане здоров’я, то і я був би серед цих хлопців. Тому вирішив допомагати їм так, як можу, і став волонтером.

5462_p_05_img_0003Микола ЖИБАРЄВ, контр-адмірал у відставці:

— Скажу відверто: я не уявляю свого життя поза межами України. Тому 1992 року, коли проходив службу на Чорноморському флоті, без вагань присягнув на вірність Українському народу. Відтоді минуло майже 25 років, проте не було в моєму житті дня, щоб пошкодував про цей вчинок.

 

5462_p_05_img_0006Юлія БОГУШ, лейтенант, заступник командира роти по роботі з особовим складом:

— Проголошення у серпні 1991 року державного суверенітету дозволило багатьом українцям реалізувати свій творчий, професійний потенціал. Спілкуючись із підлеглими, спостерігаючи за їхніми успіхами в опануванні фаху військового, у цей буремний для України час бачу, що країну є кому захищати.

5462_p_05_img_0007Михайло ФЕДОРЕНКО, головний сержант роти, учасник АТО:

— Усвідомивши, що країна у небезпеці, я і мої товариші після строкової залишились на контрактній службі. Переважна більшість військовиків нашої бригади виконували і продовжують виконувати відповідальні завдання в районі проведення антитерористичної операції. Я теж двічі там побував. І анітрохи не шкодую про це: якщо хочеш жити у вільній країні й почуватися в ній вільною людиною, її треба захищати від ворога.

5462_p_05_img_0004Руслана ІСЬКОВИЧ, викладач, м. Рівне

— Хоч виросла в радянські часи, але ніколи не шкодую, що Радянського Союзу не стало. Згадую черги за продуктами… Щоб купити холодильник, килим чи швейну машинку також треба було відстояти чергу за записом в кілька місяців. Нескінченні черги скрізь і за всім — ось мої спогади про СРСР. Разом з незалежністю ми отримали волю і великі можливості для кожного з нас. Тож День незалежності для мене і всієї моєї родини завжди світле та радісне свято.

Бліц-інтерв’ю провів Сергій ЗЯТЬЄВ

Схожi записи: