Особлива Місія капелана: бути завжди поруч із солдатом

 Серпень 23, 2016
5461_p_18_img_0001

Отець Андрій Зелінський

Військове капеланство зароджувалося в Українському війську не на пустому місці. Наші військові в миротворчих місіях, особливо під час виконання небезпечних та відповідальних завдань, потребували духовної підтримки. В Іраку та Косові у важку хвилину вони мали змогу в молитві звернутися до Бога та відчути духовне плече священика

Особливої ваги душпастирська діяльність набула під час російської агресії на Сході країни. На війні немає атеїстів та конфесійних розбіжностей. Священики допомагають армії матеріально, опікуються біженцями з Донбасу і пораненими у госпіталях, намагаються сприяти військовим у зоні бойових дій.

…Андрій Зелінський зростав у академічному середовищі, старанно вчився і мріяв стати науковцем, але один візит докорінно змінив усе його життя.

— Дуже чітко пригадую сьогодні, як одного разу прийшов на запрошення до маленького гуртка семінаристів. Випускники Львівської семінарії розпочинали свою працю з курсантами й офіцерами Академії сухопутних військ у Львові, — згадує він. — Того дня через КПП тоді Військового інституту увійшов у військове капеланство й до сьогодні його не залишив.

Отець Андрій і досі не може пояснити, чим його привабила співпраця з військовими, але 10 років душпастирської діяльності не змарновані.

Він одним із перших поїхав у район АТО. Розпочинав душпастирську діяльність у польовому храмі під Слов’янськом. Вівтар довелося змайструвати зі столів, замість підсвічників використовували коробки з-під набоїв. Місцеве духовенство подарувало ікони. Щодня бійці приходили і на сповідь, і за порадою, і просто щиро поговорити. Потім були Краматорськ, Піски, Дебальцеве, Маріуполь…

— Коли запитують, що мене найбільше вразило на фронті, я завжди кажу, і це дуже щиро: бачити, як учорашній курсант і безтурботний хлопчисько перетворюється на бойового офіцера, людину, яка веде підлеглих за собою, — говорить отець Андрій. — Я це бачив в умовах бою. Це надзвичайно.

Отця Андрія офіцери та солдати називають «наш бойовий капелан». І це не є перебільшенням. Священик ніколи не залишав своїх підопічних — ні в радості, ні в горі. Для кожного він знаходив особливе слово, аби військовик почувався спокійніше, впевненіше. Особливо, вважає отець Андрій, його підтримка була потрібна під час бойових сутичок у Пісках.

— Піски — це дуже особливий контекст, коли все простріляне, і ти втрачаєш найменше відчуття безпеки, — згадує військовий капелан. — Таке враження, що не лише будинки, паркани, а й повітря довкола тебе все в дірах від куль і осколків. І от у такому «дірявому контексті» дуже важливо, щоби був елемент стабільності, спокою, духовності.

Звісно, не всі військові капелани можуть долучитися до благородної справи підтримки наших військовослужбовців на Сході. З різних причин. Але не менш важливо опікуватися духовним станом тих, кому не сьогодні-завтра вирушати у район АТО.

— Лінія фронту не лише географічна — вона проходить усюди, де ми з вами боремося за якийсь глибший зміст, за нашу Вітчизну, але в різноманітних форматах, — упевнений отець Андрій. — Головне, щоби ми дуже щиро боролись. Я завжди кажу, що тільки любов здатна на перемогу.

Отець Андрій не називає імен. Але не важко здогадатися, кого він має на увазі. Насамперед — свого однодумця і побратима Степана Суса, священика, з яким Андрій Зелінський розпочинав капеланську діяльність у Національній академії сухопутних військ.

5461_p_18_img_0002

Отець Степан Сус

— Отець Степан дуже жертовно, віддано служить, — говорить про колегу отець Андрій. — До речі, він є одним із небагатьох, хто все своє служіння після випуску з семінарії присвятив військовослужбовцям.

На переконання отця Степана, військовий капелан має бути готовий до будь-яких життєвих ситуацій. На відміну від звичайного парафіяльного священика перед ним стоять інші, іноді непередбачувані, виклики.

— Завжди пов’язую з військовим капеланом слово «гнучкий», — ділиться думками отець Степан. — Він не може дотримуватись якихось сталих шаблонів чи форм у своїй діяльності. Він має розуміти, що до нього підійдуть як віруючі військовослужбовці, так і невіруючі, як молодші, так і старші, як ті, яким весело, так і ті, кому сумно. І ти повинен знайти добре слово для кожного.

Для військового капелана лише освіти духовної семінарії замало. Потрібні всебічні військові знання з багатьох дисциплін, щоб вести розмову з військовослужбовцями на рівних.

— Я завжди кажу, що всі зірки військового капелана є на небі, — говорить отець Степан. — Він повинен бути з солдатами солдатом, з майорами майором, а з генералами — генералом.

За п’ятнадцять років капеланства, з яких майже дев’ять минуло в стінах храму архистратига Михаїла, отець Степан став повноправним членом великої родини курсантів і офіцерів Національної академії сухопутних військ.

Для священика немає різниці, якого віросповідання людина. Він однаково з турботою та повагою ставиться до віруючих і невіруючих. Тому авторитет отця Степана дуже високий.

Коли 8 липня 2010 року Львівська міська рада передала у власність Курії Львівської архієпархії Української греко-католицької церкви храм святих апостолів Петра і Павла, настоятелем його очікувано став священик Степан Сус. Храму повернули колишній статус — гарнізонний. А 6 грудня 2011-го року, з нагоди 20-ї річниці Збройних Сил, відбулось його урочисте відкриття і освячення.

— Цей храм пережив дуже багато, — говорить отець Степан. — З 1630 року по сьогоднішній день довкола храму помінявся світ, але всередині він залишився оригінальним, незмінним. Вічні речі не змінюються, святість залишається та сама, духовність та сама і Бог той самий.

День військового капелана розписаний до хвилини, треба встигнути скрізь: благословити бійців, які їдуть на Схід країни, виступити перед колегами-священиками з інформацією про душпастирську діяльність у війську, відвідати у шпиталі поранених, із молитвою провести в останню путь загиблого воїна-героя, який віддав життя заради миру в нашій країні.

У отця Степана, без перебільшення, є своя лінія фронту. Не менш важлива. Під час російської агресії на Донбасі гарнізонний храм у Львові став центром духовної підтримки бійців АТО та їхніх родин, а ще — осередком доброти, сердечності й допомоги нашим героям.

— Ми навіть не зможемо оцінити всієї доброти, зробленої за цей час, — зізнається священик. — Тому що ця доброта включає не тільки ті матеріальні речі, які ми передаємо військовим, а це понад 20 мільйонів гривень, зібраних у гарнізонному храмі на потреби військових, але це також безліч людей, які повернулися до Бога, вперше посповідалися, почали молитися, для яких цей храм став місцем зустрічей і преображення.

Під час прощі української делегації військовослужбовців до Лурда (Франція) отця Степана Суса нагородили Почесною відзнакою «Хрест військового капелана». Нею військові капелани відзначаються за відданість та вірність у звершенні капеланського служіння.

…Потреба у військових капеланах, а надто — в районі бойових дій, дуже висока. Бійцям бракує духовної підтримки. Людина на передовій почувається упевненіше, коли вона підкріплена Христовими таїнствами, власною молитвою і благословенням священика.

Олександр ТЕРЕВЕРКО, Дмитро ПРОКОПЧУК

Схожi записи: