Передовий «Оазис» надійно тримає оборону

 Серпень 18, 2016

5461_p_08_img_0002Від російських найманців нашу позицію відділяють півтора кілометра

А от і наш «нуль», який прикриває Луганський напрям, — промовив заступник командира 25-го окремого мотопіхотного батальйону «Київська Русь», одночасно заглушаючи двигун автомобіля. Полишаючи розпечений салон (температура того дня сягнула 34 градусів за Цельсієм), мимоволі подивився на годинник, зафіксувавши, що були в дорозі більше двох годин. Решту шляху до «опорника» долали пішки. Чим ближче підходили, тим виразнішим ставав запах їжі, яку готували просто неба, підтверджуючи тезу, що війна війною, а обід — за розкладом. Перший з бійців, що помітив, як ми спускаємося з бруствера, повернувши голову ліворуч, голосно промовив: «Худий», до тебе керівництво прибуло…» Тоді побачив фотоапарат, що висів у мене на шиї, та з усмішкою додав: «Для фотосесії…»

5461_p_08_img_0001

Командир «Оазису» із позивним «Худий»

Обводячи поглядом оголені торси бійців, я намагався вгадати, хто ж з них найбільше відповідає цьому позивному. Несподівано на нього відгукнувся кремезний чоловік міцної статури з атлетичною фігурою, який почав рухатися нам назустріч. Як потім з’ясувалося, свого часу він проходив службу на посаді командира взводу в батальйоні спецпризначення Національної гвардії України, де приділялося достатньо уваги фізичній підготовці. Після розформування цієї силової структури 1999 року, встиг попрацювати і водієм, і охоронцем банкіра. Але коли розпочалася антитерористична операція на Сході України, під час другої хвилі мобілізації у червні 2014-го пішов добровольцем до військкомату, яким був зарахований до батальйону «Київська Русь».

— Здоров будь, «Худий», а ти все ніяк не гладшаєш? — із усмішкою промовив заступник комбата. — І тобі не хворіти, «Кавказе», поки так пече, мені це не загрожує, — усміхнувшись у відповідь сказав командир «опорника» та міцно потис простягнуту для вітання руку. І, повернувшись у мій бік, додав: «Вітаю вас в «Оазисі». Побачивши, що я почав озиратися навколо, пояснив: «Хоча води тут і немає, але на цьому місці раніше було болото, яке з часом повністю висохло. Тож за аналогією ми й закріпили таку назву за цією позицією.

На щастя, доба перед нашим відвідуванням видалася напрочуд спокійною, в бік цієї позиції не було здійснено жодного пострілу.

— Але такі дні можна порахувати на пальцях однієї руки, — супроводжуючи мене по «опорнику», продовжив розповідь «Худий». — Зазвичай бойовики обстрілюють нас практично щодень. Причому обстріл може розпочатися будь-якої миті, тож ми завжди напоготові. Якщо ж нашу бесіду перервуть у такий спосіб, то найближче укриття розташоване там (показує рукою напрямок, куди належить рухатися). Найчастіше нас «криють» із 82 та 120-міліметрових мінометів, станкових протитанкових гранатометів, а інколи ведуть вогонь із важкої артилерії калібру 152 мм. Інтенсивність обстрілів теж різна — від декількох годин до двох днів поспіль із невеличкими інтервалами на перезаряджання. Проте це не означає, що ми є хлопчиками для биття, адже щоразу, аби охолодити зухвалість російських окупантів, відкриваємо вогонь у відповідь із не заборонених Мінськими домовленостями зразків озброєння. Після цього, як правило, наступає затишшя.

За розмовою непомітно дісталися до одного із спостережних постів.

— Як обстановка, «Друїде», звернувся «Худий» до підлеглого, який у той момент уважно спостерігав у бінокль за територією супротивника, відстань позицій якого від наших — 1500 метрів.

— Усе спокійно, — пролунало у відповідь, — підозрілих рухів непомітно.

— Проте в нічний час доби нам доводиться підвищувати пильність, коли активізуються диверсійно-розвідувальні групи, — вже мені говорить командир «опорника». — Вони висуваються невеликими групами — до 10 осіб, намагаючись проникнути вглиб території, виявивши слабкі місця в нашій обороні. Але поки що в них не було жодної вдалої спроби.

Як приклад командир пригадав нещодавню ситуацію, коли ворожа ДРГ вночі намагалася прикрити відхід снайпера, який напередодні вранці зайняв позицію і впродовж дня обстрілював наш «опорник», добряче попсувавши нерви хлопцям. Коли це було виявлено, то по групі відкрили прицільний вогонь зі стрілецької зброї, завдавши супротивнику відчутних втрат і змусивши його ретируватися.

— А за дві ночі перед вашим приїздом на тому боці зафіксували велику колону техніки, яка прибувала протягом півтори години. У нас виникло враження, що ворог збирається піти в наступ, тож зайняли вогневі позицій і приготувалися дати гідну відсіч, — продовжує розповідь командир «Оазису». — Але, на щастя, цього не сталося. Припускаємо, що швидше за все в російських окупантів відбулася чергова ротація, тож тепер нам слід очікувати збільшення інтенсивності обстрілів…

…Після відвідин однієї з наших передових позицій з’явилося відчуття, що хоча її захисники і виснажені як обстрілами, так і спекою, але вони все витримають, бо усвідомлюють, що боронять рідну землю, а також упевнені в перемозі. Також хочеться їм побажати, щоб цілковита тиша на позиціях встановлювалася дедалі частіше.

Сергій ВОРОНКОВ

Схожi записи: