Армія для них — наче магніт, силі притягання якого неможливо опиратися

 Серпень 10, 2016

5460_p_05_img_0001На десантників, які роблять перші кроки в професії, тут чекають мозолі, стрибки з парашутом, пізнання азів автономії тощо

Йшла лише третя доба, як «Марусині ведмеді» у 199-му навчальному центрі Високомобільних десантних військ розгорнули нове наметове містечко. Два намети ще належало встановити поряд із кількома «кубриками» та їдальнею. Проте антураж свідчив, що хлопці швидко обжили цей клаптик випаленого сонцем полігона. Табір уже обладнали душовою (бруд — ще один ворог солдата, з яким треба нещадно боротися), а в окремому місці влаштували оригінальну піч для приготування їжі. Із барабана від пральної машини бійці зробили пересувну пічку, на якій можна чудово куховарити. Її перевага в тім, що дрова там швидко розгораються, оскільки у стінках багато отворів.

— Розпалюємо, ставимо баняк — і каша чи борщ у польових умовах вже за якусь годину готові. Смакота неймовірна! Це універсальна річ, яка дозволяє будь-де організувати приготування гарячого. Варили навіть бограч — 40 бійців із казана поїли, — розповідає інструктор «Марусиних ведмедів» рядовий Сергій Орлов (позивний «Німець»). — Я тоді закупив продуктів на 460 гривень — яловичини, сала, овочів, спецій. Собівартість порції такого ситного наїдка становила 11,5 грн! Фактично це якісний домашній харч, який у пересічній армійській їдальні нечасто зустрінеш.

5460_p_05_img_0003Сергій Орлов насправді є цікавою людиною — він належить до тих, чию непересічність виявила теперішня війна.

До Революції гідності він жив і працював у Німеччині, займався серйозним бізнесом. Коли ж Україна повстала, зрозумів: зараз і до перемоги має бути зі своєю країною. Перебування у 36-й майданівській сотні стало першим бойовим випробуванням стійкості його ідей та патріотичної налаштованості. І він не відступив ані тоді, ані коли на Сході запалало вогнище сепаратистського заколоту.

Орлов зізнається: змалечку полюбляє стрілецьке мистецтво, обожнює зброю, знає її від А до Я й уміє з нею «дружити». Таке хобі називає відпочинком від бізнесу, а вчився він у досвідчених інструкторів як в Україні, так і в Німеччині.

— На початку війни активно волонтерив. Уже й не пригадаю, скільки на собі через польський кордон перенесли шоломів, бронежилетів. Допомагали і спецслужбам нашим, в яких були імпортні снайперські гвинтівки, але… бракувало боєприпасів. І досі на них не вгамували «голод» через високу вартість, — розповідає «Німець». — У березні 2016-го підписав контракт із Збройними Силами. А доти приїздив до 199-го навчального центру як інструктор-волонтер. У правильності вибору не сумніваюся ні на йоту. Фактично ми влаштовуємо курс молодого бійця для десантників, які роблять перші кроки в цій екстремальній професії. Тут на них чекають мозолі, стрибки з парашутом, пізнання азів побутової автономії й інших речей, необхідних для самодостатнього «крилатого піхотинця».

Стрілецький коучинг Орлова позбавлений формальностей теорії, бо базується на практиці. Зокрема і його власній. «Німцю» довелося виїздити в зону бойових дій і проводити таку роботу, про яку ще зарано розповідати у пресі. Але це незабутній досвід, який він радо передає максимально можливій кількості українських вояків. І мріє, щоб такий вишкіл, як тут, проходили не тільки десантники, а й усі військові. Це те, до чого дійшли американці, ізраїльтяни, німці, британці, — базова підготовка солдатів будь-якого роду військ. Специфіка коучингу й у тім, що вчитель та учень практично постійно взаємодіють. Тобто «інструктори-ведмеді» мешкають зі своїми хлопцями.

5460_p_05_img_0002Десантник — це той, хто витримує випробування

— Йшов у десант свідомо, знаючи, що тут постійно доведеться працювати над собою, добряче попітніти, — розповідає боєць Максим Максименко з Харкова. — Подобається, що інструктори приділяють кожному з нас увагу. Є відчуття родини, ми практично всі рівні — від рядових до офіцерів. Мій батько дивується й не вірить, що таке взагалі можливе, адже він служив у радянській армії, де діяли інші стандарти. Ті, хто не витримав напруження тренінгу, певних незручностей, покинули розташування в перші ж тижні. Прагну набути бойового досвіду, ймовірно, будуватиму військову кар’єру.

— Курс підготовки підганяю під потреби армії, перебуваючи на постійному зв’язку з різними підрозділами. Ситуація на фронті змінюється швидко, — ділиться досвідом інструктор. — То потрібно робити наголос на саперно-інженерній підготовці, то почалися бої на авдіївській «промці», через що виникла необхідність більше працювати в щільній забудові. Завдяки командуванню ВДВ маю право таким чином корегувати навчальний матеріал.

У цей табір приходять і хлопці, які пройшли АТО, виконуючи там різні обов’язки — хтось місяцями на «нулі» перебував, воював у ДАПі, а інший майже не брав до рук зброї, займаючись питаннями тилу. Але це не применшує важливості завдань, які їм довіряло командування. Армія для них — наче магніт, силі притягання якого неможливо опиратися.

Геннадій КАРПЮК

Схожi записи: