Пам’яті Володимира Цірика, “Оса”

 Липень 21, 2016

13690797_501445416718920_3158581727290409332_n93 ОМБр в скорботі…
18 липня при патрулюванні місцевості зі сторони нейтральної території група військовослужбовців 93-ї ОМБр була обстріляна ворожими силами противника, після чого зав’язався бій, внаслідок якого було поранено 3-х бійців. На евакуацію постраждалих була відправлена БМП яка підірвалася на замаскованій противником протитанковій міні. Внаслідок організованої незаконними збройними формуваннями провокації при близькому вогневому контакті загинув один з найбільш перспективних і талановитих офіцерів бригади – командир 9-ї механізованої роти старший лейтенант Володимир Цірик, добре відомий за позивним «Оса». Поранення отримав командир 7-ї механізованої роти старший лейтенант Олександр Сак, позивний «Стафф», а також ще два бійці. В БМП-2, що йшла на допомогу для евакуації поранених, загинув механік-водій Омельченко Роман з позивним “Яша” і ще один боєць був поранений.
Володимир Цірик, як і Олександр Сак, минулого року закінчив Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного. Достроковий випуск… Вони знали, що їх чекає війна. Вони товаришували, і служити теж довелося разом, пліч-о-пліч. 10 місяців оборони селища Піски – найгарячішого місця в АТО на той час. «Оса» в ході боїв отримав кульове поранення, проте відразу повернувся до строю. У «Стаффа» – два поранення, Орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеню.
Командування 93-ї ОМБр та весь особовий склад бригади висловлює глибоке співчуття родичам загиблих за свободу, державний суверенітет та територіальну цілісність України. Пам’ять про їх подвиги назавжди залишеться в наших серцях. Вічна слава Героям!

www.facebook.com/93OMBR

Пам’ятаємо Воїна, яким він був…

«Стафф» і «Оса» — позивні двох друзів-ротних, лунаючи в ефірі, сповнювали бойовиків жахом

5447_p_07_img_0002Друзі з дитинства, а нині командири рот 93-ї окремої механізованої бригади з позивними «Оса» та «Стафф» протягом року пліч-о-пліч воювали в одній із найгарячіших точок зони АТО — селищі Піски. Війна для цих 21-річних лейтенантів розпочалася торік, одразу після випуску з Національної академії сухопутних військ.

Хлопці родом із мальовничого Закарпаття. Потоваришували вони ще на першому курсі, коли навчалися в Мукачівському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою. Потім друзі разом навчалися у військовому виші.

У 93-й омбр бракувало офіцерів, тож молодих лейтенантів одразу призначили ротними. «Стафф» очолив 7-му, а «Оса» — 9-ту роту.

— Прибувши в Піски, ми як командири перш за все мали провести рекогносцировку, грамотно організувати оборону, правильно розподілити вогневі засоби, зібрати максимум інформації про противника, налагодити взаємодію між взводами, позиціями та сусідами. Спочатку в нас бракувало вогневих засобів великого калібру піхотного озброєння (ДШК, НСВТ, СПГ). Лише через три місяці 9-ту роту посилили однією БМП, — пригадують ротні.

Тоді, навесні минулого року, в Пісках було спекотно, наче в пеклі. Бойовики постійно гатили по українських воїнах із танків та іншого важкого озброєння, здійснювали диверсійні вилазки, хотіли перевірити на міцність воїнів, які щойно прибули за ротацією. Але наші хлопці виявилися міцними горішками…

Кількома групами одночасно з кількох напрямків «Стафф» здійснив наліт на ворожі позиції. Піхотинці «зачистили» КП ворожої роти та їхній «опорник». Тоді у бойовиків було майже два десятки загиблих та поранених, було знищено кілька одиниць автомобільної техніки.

Після цього противник вирішив атакувати наші позиції за допомогою артилерії та бронетехніки й за підтримки штурмових груп. Вогонь вівся «з усіх стволів». Від вибухів запалювальних боєприпасів палали всі Піски…

— Ніколи не забуду, як на нас уперше виїхали кілька ворожих танків Т-72, а за кілька хвилин пролунав вибух, — пригадує «Оса». — Я тоді бігав по дахах, корегував вогонь артилерії. Невдовзі один із ворожих танків знищили. Влучним та інтенсивним вогнем нам вдалося змусити противника відійти на свої позиції.

А одного разу, проводячи розвідку, піхотинці помітили нещодавно обладнані позиції бойовиків та зіткнулися з їхньою розвідувальною групою. Після вогневого контакту обидві сторони відійшли. Однак наші хлопці вирішили довести, хто господар у цьому районі й змусити бойовиків триматися подалі від наших позицій.

— Трьома групами (вогнева, штурмова та прикриття) ми здійснили наліт на ворожий «опорник», закидали їхні бліндажі гранатами. Я забіг до ворожого бліндажа, як раптом пролунала черга з ПКМа. Миттєво пролетіла думка — все, кінець… На щастя, кулі пройшли в кількох сантиметрах від мене… Я влучно відповів автоматною чергою, — завершив розповідь «Оса».

Проти підрозділів 93-ї бригади тоді у Пісках воювала так звана бригада «Восток» та 2-й мотострілецький батальйон, який очолював колишній український офіцер ВМС, зрадник, комбат із позивним «Крим». Противник знав, що командири рот, які тримали оборону наших позицій, — молоді лейтенанти. Але наші хлопці так воювали, що згодом позивні двох друзів-ротних «Стафф» і «Оса», які лунали в ефірі, сповнювали бойовиків жахом.

На одній із ворожих позицій піхотинцям дошкуляли добре підготовлені гранатометники бойовиків. Вони просто зі свого бліндажа кілька разів на день вели прицільний вогонь по наших опорниках. Коли терпець урвався, «Оса» разом із гранатометним відділенням (розрахунком СПГ та гранатометом РПГ-7) підібралися якнайближче до ворожої позиції. Кількома прицільними пострілами їхній бойовий пост був знищений. Того дня ротний «Оса» разом із бійцем зайшли на їхню позицію та прихопили трофей — піхотний варіант великокаліберного кулемета НСВТ «Утес».

Під час вогневих контактів та бойових зіткнень сторін у переважній більшості перемоги були за нашими хлопцями. Тому противник із нетерпінням чекав ротації підрозділів «Оси» та «Стаффа».

Бойові офіцери розповідають, що прийшли до своїх підрозділів наймолодшими — тоді їм було лише 21. Чимало з їхніх підлеглих були на десятки років старшими за них — люди різних професій, з різними долями. Але бойові дії відразу показали, хто на що здатен. Молоді ротні завоювали у підрозділах величезну повагу за офіцерську грамотність та чоловічу сміливість.

Валентин ШЕВЧЕНКО

Матеріал опублікований в газеті “Народна армія” 14 травня 2016 року

 

Схожi записи: