Вірші з фронтових окопів присилав sms-ками

 Липень 12, 2016

5455_p_21_img_0002Нещодавно вийшла друком збірка віршів «Рабство у генах лікують повстаннями» поетичного подружжя — львівської поетеси Наталії Крісман та поета з Коломийщини Романа Лесюка. Крім творів, навіяних волелюбними вітрами Революції гідності, до неї увійшли також вірші, написані Романом в окопах АТО.

До кінця 2013-го Лесюк багато років жив та працював у Португалії. Події на Майдані покликали його на Батьківщину. З Наталією Крісман створили сім’ю, народили сина Матвійчика, і чоловік у свої 50 років мобілізувався до 24-ї окремої механізованої бригади.

— Роман пішов на війну, бо він казав: я не можу сидіти на дивані й писати вірші про любов до України, дивлячись, як гинуть молоді люди, — розповідає поетеса. — Зібрався і поїхав. Ми його не відмовляли, як би важко нам не було.

Між боями, а інколи і під свист куль та вибухи снарядів, Роман писав вірші. Про те, що бачив, що пережив, про тих, хто був поряд, хто, на жаль, вже ніколи не повернеться до рідних. А потім брав мобільний телефон і брудними від кіптяви пальцями набирав sms-повідомлення та відправляв Наталії.

— Коли він присилав свої sms-ки, я їх розшифровувала і викладала в Інтернеті, — говорить Наталія Крісман. — Іноді він присилав з війни щось вкрай болюче, гостре. Я казала йому, що коли такі надто гіркі рядки будемо виставляти, люди ще більше будуть зневірюватися. Давай я спробую якось злагіднити їх, ну так — по-жіночому, щоб і до серця, і до розуму дійшло.

Поетичні твори подружжя, що увійшли до згаданої збірки, яку вони, до речі, присвятили своєму дворічному Матвію, лунали на багатьох творчих зустрічах, у військових колективах, друкувались у численних колективних збірках.

Ольга МИРОНОВИЧ

МОЛИСЬ!!!

Ми й не помітили, коли

Весна любові в нас минула,

Бо нині — «Гради» та стволи

У душу пащі чорні тулять.

Чом наші мрії не збулись?

Не встигли спити й келих щастя?

Зламало Зло планетну вісь,

На черепки весь світ зненацька…

Десь там, у травні — наш вокзал,

Де, наче сироти, ви з сином,

Я ж — на Донбасі, як лоза,

Під ста вітрами гнуся сивий.

Комусь пелюстками троянд

Мощено шлях в морозні зими,

А нам — і влітку від утрат

Серця у стигмах болю стигнуть.

Комусь чомусь все сходить з рук,

Хоч руки ті по лікті в крові,

А нам, безвинним, — чорний крук

Віщує смерть в холоднім рові…

Та ради сина, світлих мрій

Розлука наша того варта!

Цілую міцно… знову в бій…

Молись за нас і наше завтра!

Можливо, в ці останні дні,

В калейдоскопі листопаду,

Я завтра чистий, наче сніг,

До ваших ніг Світанком впаду…

Роман ЛЕСЮК (з фронту)

(уривок)

 

Схожi записи: