Що заважає нашим сержантам командувати військом?

 Червень 16, 2016

5452_p_10_img_0001Україна нині у побудові нового війська  багато в чому опирається на досвід передових армій світу, де одну з ключових ролей в управлінні військом відіграють сержанти. Сформувати високопрофесійний сержантський корпус в українських Збройних Силах неможливо без абстрагування від стереотипів радянської армії

На полігоні під Житомиром, де нещодавно збиралися головні сержанти й старшини бригад і полків, я отримав нагоду неформально поспілкуватись із ними. В око відразу впало, що це не молоді й «зелені» сержантики-строковики, які на зорі українського війська становили основу сержантського корпусу. Нинішні сержанти — дорослі чоловіки, більшість з яких має досвід бойових дій і які налаштовані на те, щоб зробити свої частини боєздатними і ефективними. Більшість з них за рівнем знань, досвідом і вмотивованістю не поступаються сержантам НАТО, яких ми тривалий час вважаємо взірцем військових професіоналів.

Жвава бесіда від армійських історій поступово переходить до наболілого — як служиться сьогоднішнім сержантам. А вже за десяток хвилин їхні проблеми набувають конкретні обриси: необхідність розмежування повноважень з офіцерами, невизначеність прав по застосуванню заохочень та стягнень тощо. Та найголовніша — необхідність змін стереотипів у відносинах між офіцерами та сержантами.

Відомо, що в радянській, а згодом і в українській армії сержанти, більшість з яких була строковиками, практично не вирізнялися у солдатському строю за рівнем освіченості, професійності та решти якостей, необхідних молодшим командирам. Роль сержанта часто зводилася до читання списку вечірньої перевірки та функцій «старшого, куди пошлють». Сержанти ж з досвідом служби, які в радянські часи йменувались «надстроковиками», а згодом стали контрактниками, у більшості випадків осідали не на командних посадах, а в тилових структурах, на складах, у штабах. Саме тому ключову роль у підрозділах виконували офіцери.

5452_p_10_img_0004Начальник Генерального штабу — Головнокомандувач Збройних Сил України генерал армії України Віктор Муженко вважає питання, що порушують сержанти, результатом позитивних змін у вітчизняних Збройних Силах.

— Вертикаль сержантів — від головного старшини ЗС України до командира відділення — у нас створена. Але фактично вона не працює. На рівні окремої бригади — так, а вище — від бригади до виду, від виду до головного старшини Збройних Сил — процес буксує. Ті питання, які зараз порушуються в низовій сержантській ланці, якраз і є результатом тих позитивних змін, що відбуваються у війську. Раніше таких запитань не виникало, — говорить Віктор Муженко. — Так, у формуванні ефективного сержантського корпусу є проблеми, об’єктивні й суб’єктивні. Деякі з них були зняті з повістки після виступу Президента на Житомирському полігоні, де проводилися збори із старшинським та сержантським складом Збройних Сил України. Це стосується розмежування обов’язків та повноважень, знаків розрізнення, грошового забезпечення тощо. А роботі з сержантами офіцерів також треба вчити, адже довоєнна освіта передбачала дещо інші пріоритети. Тут належить змінити ментальність. Є чимала кількість начальників, які не вважають за необхідне наближатися до цих проблем. Не тому, що вони погано ставляться до сержантів, а тому, що не уявляють, як саме ця система має працювати. За один рік це не змінюється. Але й сержанти також мають впливати на зміну свідомості таких офіцерів. Одним з інструментів, наприклад, можуть бути ради сержантів. Ми стали на важкий шлях докорінних змін у Збройних Силах. І пройти нам його належить до кінця, попри всі труднощі.

На мій погляд, проблема в тому, що сучасна вертикаль сержантської ієрархії, що запроваджується зараз у ЗСУ, не завжди вписується у свідомість офіцерів, вихованих старою системою.

— Неприємно спостерігати таку собі «совковість» окремих офіцерів, вихованих радянською і пострадянською системою, — відверто діляться сержанти. — Схоже, що частина з них досі залишились там, у радянській армії, з її інколи навіть зневажливим ставленням до солдата, сержанта і навіть підлеглого офіцера. У таких слово «старшина» й досі викликає асоціації з посадовою особою, яка відповідає хіба що за підтримання внутрішнього порядку та збереження матеріальних засобів. І якщо на передовій цей «совок» у декого вивітрюється, то з поверненням у ППД, на жаль, усе повертається на місця… Але в нас вже не ті часи. Два роки йде війна, змінилися люди, багато чого вже переосмислено, чимало сержантів мають величезний досвід керування підрозділами, авторитет серед підлеглих.

Ми добре знаємо, яку роль відіграють сержанти в армії США. Тому з проханням поділитись думками з цього приводу я звертаюсь до сержанта американської армії Тараса Вінтоняка. На його переконання, відхід від радянської системи взаємовідносин має стати одним із головних завдань, що стоять перед українським військом.

5452_p_10_img_0003— В армії США офіцер і сержант працюють пліч-о-пліч. Вони радше партнери, ніж начальник і підлеглий. Культивується взаємна повага. Молодші офіцери, які щойно закінчили навчальний заклад, поважають сержантів з 12–15-річним досвідом. Але й сержант не дозволяє собі будь-яким чином принижувати малодосвідчених офіцерів, — говорить Тарас Вінтоняк. — Люди у вас хороші, вмотивовані — і серед офіцерів, і серед сержантів. Але чинна модель неефективна.

Схожа ситуація була свого часу в литовській армії. За 14 років оборонне відомство країни досягло значних успіхів у реформуванні війська і ще 2004 року Литва вступила до НАТО.

5452_p_10_img_0002— Це були роки цілеспрямованої наполегливої праці. Тому ми швидко перейшли від радянської системи до принципів і стандартів НАТО, — говорить сержант литовської армії Вольдемарес Буйвідас. — Змінювати потрібно не лише озброєння, техніку, систему бойової підготовки. Треба змінювати систему взаємовідносин офіцера та сержанта. У нас кажуть: «офіцер має знати, що робити, а сержант — як робити». Тобто, якщо говорити, наприклад, про планування бою, то офіцер складає загальний план бою і ставить його кінцеву мету, а сержант приймає власні рішення на реалізацію цього плану. Звичайно, свою роль відіграє масштаб реформи. Адже наша армія у понад десять разів менша за українську. Але ж принципи не залежать від чисельності.

Заперечити литовцю важко. Особливо, якщо врахувати досягнуті оборонним відомством Литви результати.

Роман ТУРОВЕЦЬ

Схожi записи: