«Братська» пропозиція Кремля, або Чому проросійські найманці активізували бойові дії на Донбасі

 Червень 15, 2016

5452_p_01_img_0002Останнім часом ситуація в зоні АТО ускладнилася. Кількість обстрілів позицій українських військ та прилеглих до лінії розмежування населених пунктів зростає. До того ж дедалі частіше противник застосовує заборонене Мінськими домовленостями важке озброєння, зокрема й 120-мм міномети, важку бронетехніку (танки) і, що особливо насторожує, ствольну артилерію калібром 122-мм і 152-мм.

Навіть більше — за інформацією Головного управління розвідки МО України, бойовики суттєво нарощують боєздатність своїх формувань. Причому це стосується не тільки тих підрозділів, які діють на так званій «передній лінії», а й тих, що розташовані у другому ешелоні. Їх доукомплектовують особовим складом та бойовою технікою. Крім того, бойовики активно накопичують запаси предметів матеріально-технічного забезпечення своїх формувань (паливо, БК, запасні частини, інші витратні матеріали).

Не треба бути особливо обізнаним в оперативному мистецтві, щоб співставити всі ці повідомлення й дійти висновку — проросійські бойовики, а також російські формування, що підтримують їх та знаходяться на території окупованого Донбасу, активно готуються до чергового етапу ескалації бойових дій у зоні конфлікту. І вже розпочали загострювати ситуацію на Донбасі.

5452_p_04_img_0001Тож постає цілком слушне запитання: яка причина чергового ускладнення ситуації в регіоні й чого добиваються керовані нинішнім кремлівським режимом бойовики?

Як відомо, між кількістю й інтенсивністю обстрілів українських військ та ходом і змістом мирного врегулювання цього конфлікту існує певний зв’язок. Щойно з’являється бодай мінімальний шанс на реалізацію положень Мінських домовленостей (основного міжнародного документа щодо шляхів припинення збройного протистояння на Донбасі), то міномети та гармати бойовиків помітно нагріваються. Отже, чергові перемовини різноманітних «контактних груп» та дипломатів у «нормандських» та інших форматах втрачають свій сенс і доводиться знову сідати за стіл переговорів, щоб домовитись про припинення стрілянини. Все це супроводжується миролюбними заявами з боку бойовиків і декларуванням ними своєї відданості виключно мирному способу «вирішення всіх протиріч».

У такий «нехитрий» спосіб бойовики та правлячий ними Кремль блокує будь-яке розв’язання конфлікту на українському Донбасі, залишаючи його інструментом тиску та впливу на Київ. Навіть більше — формально Росія виставляє себе непричетною до конфлікту, що дозволяє її керівництву сподіватися на краще у питанні міжнародних санкцій і робити вигляд, що до всіх цих обстрілів та чергових загострень вона не має жодного стосунку.

Водночас треба розуміти таке. «Визнання» цих двох терористичних анклавів (маються на увазі так звані «ДНР» та «ЛНР») Росією так і не відбулося, попри різнобічну їхню підтримку (особливо у військовій сфері). До того ж утримання цих окупованих територій разом з раніше анексованим Кримом коштує РФ значних фінансових ресурсів. Заклик до публічного визнання цих анклавів виключно українською територією нещодавно знову містився у заявах міністра закордонних справ РФ пана Лаврова (це навіть призвело до певного локального занепокоєння в лавах бойовиків). Тож стає зрозуміло, що так званий «проект Новоросія», або план відторгнення від України так званих південно-східних територій, більше не розглядається у Москві як реальний.

Об’єктивний аналіз показує, що після того, як Збройним Силам України вдалося стабілізувати лінію фронту та зупинити агресора після вторгнення регулярних військ РФ (2014 року) задля «порятунку» режимів сепаратистів, до кремлівського режиму нарешті «дійшло», що подальша агресія проти України саме військовим шляхом буде йому коштувати дуже дорого. Причому як у безпосередньо воєнному відношенні, так і в міжнародному, зовнішньополітичному сенсі (Кремль ризикував наразитися на повну міжнародну ізоляцію з усіма фінансово-економічними наслідками). Тому шанси на мир на Донбасі були і є цілком реальними. Вони стали ще більш здійсненними, коли були підписані Мінські домовленості, якими визначений та погоджений план першочергових заходів щодо врегулювання цього збройного конфлікту, на який погодився і кремлівський режим…

Але стріляти на Донбасі після цього не припинили, більше того, інтенсивність обстрілів лише зростає. Навіщо Кремль підігріває войовничість бойовиків та їхніх ватажків у різні способи — від прямих поставок озброєння, спорядження, боєприпасів, палива та інших предметів МТЗ до прямої участі своїх кадрових військових у війні на Донбасі?

Відповідь одночасно проста і складна. Річ у тому, що путінський режим зовсім не відмовився від планів залишити Україну в сфері свого впливу або хоча б загальмувати чи зупинити її «рух на Захід», у бік цивілізованого світу. Просто добиватися цього він вирішив за допомогою такого собі «троянського коня» — нині окупованих ним українських територій. Виявляючи публічно свою «незацікавленість» у них і готовність «повернути» їх Україні (по суті виконати Мінські домовленості), кремлівський режим бажає зробити це виключно «на власних умовах».

Так би мовити, «встромити» в тіло України «отруйний» проросійський регіон. Причому заручитися в цій справі «міжнародними гарантіями» і залишити за собою право впливати на стан справ у ньому, так би мовити, на «законних» підставах. Навіть більше — російський правлячий режим прагне, щоб цей регіон отримав у внутрішньо- і зовнішньополітичних справах у масштабах усієї України своєрідне право всеохоплюючого вето (чим є вимога щодо «федералізації» нашої країни).

Звісно, погодитися на всі ці принади «мирного врегулювання по-російськи», керівництво України не може. Адже тоді про якісь докорінні зміни у країні, особливо у сфері приєднання до цивілізованого світу та реформування фінансово-економічної системи нашої держави, доведеться забути. Ось чому наше керівництво наполягає на мирному врегулюванні саме на українських умовах і не бажає поступатися в такий спосіб (через «другі руки») часткою своєї державної незалежності. І ця позиція цілком зрозуміла…

Але поки що Путін продовжує наполягати на своєму варіанті «мирного врегулювання» і переконує в цьому Київ, стріляючи в українських солдатів на Донбасі, аби як українське суспільство, так і керівництво країни схилилося до думки, що «заради миру і відновлення українського суверенітету над цими територіями», а також внутрішньоукраїнської стабільності (щоб не гинули українські вояки та мирне населення) треба погодитись із його поглядами на майбутнє не тільки самого Донбасу, а й усієї України.

До того ж і в самих окупованих анклавах досить активними темпами ведеться «підготовка» до цього дійства. Тотально «зомбується» у дусі «руського миру» населення окупованих територій, нищиться інфраструктура та промисловість регіону (Україна повинна отримати економічно спустошений регіон), насаджується спосіб життя за російськими лекалами аж до введення в обіг російської валюти. За задумом кремлівських «мрійників», Україна повинна отримати «бомбу уповільненої дії», детонатор від якої буде знаходитись у Кремлі… Ось для чого бойовики щодень гатять по українських позиціях. Нас наполегливо переконують пристати на щиру «братську» пропозицію.

Тим часом ми тримаємо оборону, сподіваючись на мир…

Костянтин МАШОВЕЦЬ

Хроніка неоголошеної війни…

У 14-й Доповіді ООН щодо збройного конфлікту на Донбасі, оприлюдненій 3 червня, зазначено, що внаслідок збройного протистояння станом на 31 травня там постраждали до 31 тисячі осіб. Це 9 тис. 404 загиблих і 21 тис. 671 поранений.

***

Голова представництва Євросоюзу в Україні Ян Томбінський констатує відсутність прогресу в урегулюванні конфлікту на Донбасі.

«Так, ми не бачимо прогресу в Мінських переговорах та бачимо збільшення насильства і порушень режиму припинення вогню. Ми бачимо більше проблем, ніж рішень. Проте це (Мінські угоди) єдина конструкція, яку ми маємо для обговорення майбутніх рішень стосовно того, що, на превеликий жаль, сталося на Сході України для мільйонів українців, які стали заручниками цього конфлікту», — заявив він.

***

Лише 11 червня, з 21.00 і до півночі, ворог випустив із мінометів та гармат по наших захисниках поряд з Авдіївкою та її промисловою зоною близько 400 мін та снарядів.

Схожi записи: