Мар’їнка:між війною та миром, або Як українські військові несуть службу безпосередньо на лінії зіткнення

 Червень 9, 2016

5451_p_04_img_0002 Коли вперше потрапляєш до Мар’їнки, спочатку здається, що війна десь далеко, а в селищі панує мирне життя. На вулицях чимало мирних громадян, працюють магазини, органи влади, медична амбулаторія, працівники ЖКГ займаються оздобленням території селища. Але це враження швидко зникає, і ти починаєш відчувати напругу…

Особливо це відчутно, коли наближаєшся до східної та південно-східної околиць селища. Забиті дошками вікна, розбиті та спалені будинки, розтрощений вщент, увесь у проломах від артилерійських снарядів та мін місцевий елеватор, який бойовики вважають «головним спостережним пунктом укропів», остови спалених автомобілів, а головне — насторожені та суворі погляди українських військових, яких при наближенні до «нульових» позицій зустрічаєш дедалі більше.

— Так, мирний вигляд селища досить оманливий, — підтверджує мою думку командир мінометного взводу одного з аеромобільних підрозділів Збройних Сил України, який тримає оборону на цій ділянці фронту, молодший лейтенант із позивним «Далас», — бойовики залюбки стріляють і вдень, якщо побачать «вірну» ціль і будуть упевнені, що влучать. Від них може прилетіти 82-міліметрова міна, постріл з СПГ-9М чи кілька зарядів з АГС-17. А буває, прилітає щось більш важке.

У переважній більшості таких випадків наші військовики на ці провокації не відповідають, дотримуючись наказів, які згідно з Мінськими домовленостями жорстко регламентують використання українськими військами зброї. Але коли витівки «захисників руського миру» зі зброєю починають «переходити всі межі», тобто становлять реальну загрозу життю та здоров’ю наших бійців, відповідь українського десанту по команді надходить швидко і жорстко…

— Вони це вже чітко усвідомили. Тим паче, що неодноразово намагалися перевірити наші бойові порядки на міцність, а нас самих — на пильність за допомогою невеликих груп піхоти або диверсійно-розвідувальних груп (ДРГ), — продовжує офіцер, — і жодного разу їм не вдалося заскочити нас зненацька, неготовими до відсічі.

5451_p_04_img_0001Щоб пересвідчитись у тому, про що розповів офіцер із вагомим бойовим досвідом, який, беручи участь у антитерористичній операції, вже встиг дослужитися від рядового до молодшого лейтенанта, достатньо побувати на передових позиціях наших військових, поспілкуватися з ними, подивитись на те, як наші бійці несуть службу практично у безпосередньому «контакті» з противником (на цій ділянці на окремих напрямках дистанція між українськими позиціями та укріпленнями бойовиків становить не більше 600–800 метрів).

— Зазвичай такі спроби закінчуються для бойовиків фатально, тому останнім часом вони намагаються діяти нишком. Зокрема на нашій ділянці з’явилися їхні снайперські групи, серед них і озброєні великокаліберними снайперськими гвинтівками (калібру 12.7 мм — Авт.), — розповідає «Далас», показуючи характерні вибоїни на стінах крайніх будинків.

Наче на підтвердження слів офіцера десь поряд лунають поодинокі постріли, явно не зі звичайної стрілецької зброї.

— Це вони ведуть «профілактичний» вогонь, щоб ми не могли вільно пересуватися по своїх позиціях або навіть, образно кажучи, «підняти голови», — пояснює офіцер. — Такий собі фактор деморалізації. Але даремно стараються. Ми тут оборону тримаємо міцно і за потреби наша відповідь не забариться…

І дійсно, в цьому підрозділі служать достатньо досвідчені та свідомі військовики, здатні виконувати найскладніші бойові завдання.

Ось, наприклад, стрілець-санінструктор старший солдат Василь Журавель. У мирному житті — вчитель історії, який має 23 роки педагогічного стажу і чималу кількість вихованців, яким «дав путівку в доросле життя». У військо пішов свідомо, як сам каже, «…творити історію безпосередньо і особисто…»

— Мене, як, до речі, і всіх у моїй родині, не треба було ні в чому умовляти чи агітувати. В мене і брат, і сестра зараз теж служать у війську. Тут усе зрозуміло. Ворог зі зброєю прийшов на нашу землю, частину захопив і поки не поверне захопленого — будемо його «наполегливо переконувати» в тому, що йому краще таки забратися геть.

Товариша по службі підтримують сержант Юрій Теличко та рядовий Ігор Некрасов. Обидва також служать у цьому підрозділі і мають достатньо міцні переконання щодо свого перебування у лавах українського війська.

Сусідній підрозділ, яким командує старший лейтенант із позивним «Южанін», також тримає оборону в районі Мар’їнки. Коли потрапляєш на його позиції, відразу стає зрозуміло, що тут також служать досвідчені воїни. Грамотно облаштовані та дбайливо замасковані укриття, вогневі засоби, окопи, бліндажі й навіть неординарно обладнані спостережні пункти.

— Зрозуміло, що в нас тут також «не курорт», — розповідає командир одного з взводів підрозділу молодший лейтенант Єгор Кудін, демонструючи вирву від вибуху 122-міліметрового артилерійського снаряда поряд із позицією підрозділу. — Часто ворожі снайпери й міни дошкуляють. Але лізти на наші позиції нахрапом вони побоюються. Адже в разі якихось «ексцесів» ми здатні дати їм належну відсіч.

За словами офіцера, по той бік лінії розмежування є проблеми з комплектацією підрозділів. Ось нещодавно з’явився на нашій ділянці ворожий снайпер, періодично цілком прицільно і професійно обстрілював позиції. Тож довелося вже нашому снайперу «вираховувати» свого колегу. Під час цього імпровізованого «полювання» він помітив пару бойовиків, які пересувалися по краю нейтральної смуги. На вигляд їм було явно не більше ніж 15–16 років. Звісно, можна було їх «зняти» — дистанція та навички нашого воїна цілком дозволяли. Але по суті це були ще діти. Тож український снайпер дозволив їм забратися геть живими… Доводиться лише здогадуватися про ті причини, які підштовхують ватажків бандитів залучати до своїх лав підлітків.

Покидаючи відоме за багатьма фронтовими зведеннями фронтове селище, я помітив символічний знак, який свідчить про те, що навіть такі донбаські селища, як Мар’їнка, які знаходяться безпосередньо на лінії зіткнення, все ж таки мають надію на відновлення мирного життя. Усі пам’ятають із багатьох репортажів та матеріалів вітчизняних ЗМІ прошиту уламками та кулями дорожню стелу із надписом «Мар’їнка» при в’їзді у селище. Сьогодні вона має зовсім інший вигляд — відновлена та пофарбована у синьо-жовті кольори. Розташована на своєму звичному місці (на західній околиці селища), вона переконливо символізує те, що за кожною війною так чи інакше приходить мир…

Костянтин МАШОВЕЦЬ

Схожi записи: