Завуальовані реалії можливої поліцейської місії ОБСЄ, або Готовність Кремля розв’язувати проблеми Донбасу мирним шляхом наразі обмежується гучними заявами

 Травень 25, 2016

5449_p_03_img_0001Наприкінці минулого місяця Президент України Петро Порошенко повідомив про можливість проведення в зоні збройного конфлікту на Донбасі поліцейської місії ОБСЄ як ще одного етапу процесу його мирного (політичного) врегулювання. За словами українського Президента, на такий варіант його продовження нібито «згодна» й Російська Федерація. Це цілком може відповідати дійсності, принаймні формально, адже Путін ще під час своєї нещодавньої «прямої лінії» позитивно висловлювався щодо саме такого розвитку подій на Донбасі.

Однак не встигли розгорнутися політологічні баталії між прибічниками та противниками такого сценарію, як усіх різко та недвозначно «заспокоїв» ватажок терористичної організації «ДНР» Захарченко. Рівно за два дні після заяви Петра Порошенка він виголосив спіч для «представників ЗМІ» про «озброєних співробітників ОБСЄ», пообіцявши «розстрілювати їх як агресорів». Ця промова все розставила на свої місця: говорити про появу на Донбасі озброєних європейських поліцейських як уже майже узгоджений план подальших дій, м’яко кажучи, зарано.

Окрім того, ні в кого з експертів та спостерігачів, зокрема іноземних, не викликає сумніву те, що Захарченко явно нічого «самостійного» в ефір не видає. Ця проросійська маріонетка навряд чи насмілиться верзти щось «усупереч лінії кремлівської партії», перебуваючи на утриманні російського правлячого режиму. Зрозуміло, що вийти з-під опіки він просто не міг, спираючись на досвід тих ватажків, які тим чи іншим чином суперечили думці нинішніх керманичів Росії. Долі відомих «борцов за русский мир» на кшталт Мозгового, «Бетмена», Дрьомова тощо явно не сприяють опозиційності ватажка «ДНР» до думки Кремля. Тож стає зрозумілим, що ці неадекватні заяви Захарченка обов’язково узгоджувалися з його кремлівськими господарями.

Отже, на сьогодні маємо достатньо дивну ситуацію. З одного боку, безпосередньо в зоні антитерористичної операції (АТО) після нетривалого затишшя, досягнутого завдяки домовленостям сторін щодо припинення вогню на великодні й травневі свята, бойовики знову нарощують інтенсивність обстрілів та збройних провокацій.

Навіть більше — на окремих ділянках фронту ними застосовується зброя, наявність якої є порушенням Мінських домовленостей, — танки, ствольна артилерія (калібру 122 мм), не говорячи вже про менш потужну зброю та бойову техніку, наприклад, різноманітні міномети та гранатомети. «Загуркотіло» майже по всій лінії розмежування…

З іншого боку, нинішній кремлівський режим чимдуж намагається демонструвати свою спроможність домовлятися, погоджуючись на різноманітні «формати» перемовин і навіть на поліцейську місію ОБСЄ. Щоправда, є один нюанс: ця готовність Кремля розв’язувати проблеми Донбасу мирним шляхом наразі обмежується гучними заявами. До того ж реальні справи кремлівського режиму свідчать про наявність у нього зовсім інших, протилежних цій обнадійливій картинці намірів.

Сьогодні ні в кого вже немає сумнівів, що «Мінський процес» на Донбасі загальмовано. Бойовики продовжують обстрілювати українські війська в зоні конфлікту, відверто порушуючи всі формальні та неформальні домовленості, а російська влада, прагнучи послабити санкційний зашморг на своїй шиї, дедалі частіше вдається до розпливчастої та примиренської риторики із заздалегідь неприйнятними для України умовами. Такими, наприклад, як пропозиція вести прямі перемовини з ватажками проросійських незаконних збройних формувань (НЗФ), проводити вибори на окупованих територіях у присутності цих НЗФ та російських військ, не здійснюючи при цьому контроль за перетином російсько-українського кордону на ділянці, яку українська влада нині не контролює. Звісно, керівництво нашої держави навряд чи пристане на ці «умови примирення» по-російськи.

Саме тому бойовики продовжують гатити по позиціях наших військ з усього, що можна, а подекуди і не можна. У такий спосіб вони намагаються примусити українську владу погодитися на те, що пропонує Кремль. Адже затягування та заморожування конфлікту як постійного фактору дестабілізації України, а саме такий сценарій як «запасний» розглядають у Росії, грає не на користь українській владі та гальмує проведення глибинних перетворень у країні.

Звісно, це «примирення по-московськи» неабияк ускладнює реакція міжнародної спільноти, яка вилилася у так звані фінансово-економічні та політичні санкції проти Росії. Та схоже, що влада цієї країни мало зважає на це. «Затягуючи пояси» у власних бюджетних витратах, вводячи жорсткий внутрішній режим контролю за власним населенням, кремлівські керманичі зовсім не збираються відмовлятися від зовнішніх агресивних планів стосовно своїх сусідів. Принаймні не припиняється постачання на окуповану частину українського Донбасу «гуманітарних вантажів» різноманітних калібрів, палива, запасних частин, а головне — зброї та «добровольців». За даними різних джерел, протягом останніх двох місяців «окупаційним анклавам» так званих «ДНР» та «ЛНР» з Росії поставлено тільки бронетанкової техніки не менше батальйонного комплекту (до 33–34 одиниць). Постійно триває оновлення та доозброєння парку важкої бойової техніки, а також озброєння вже сформованих і активних НЗФ на окупованій території. Наприклад, до складу «артилерійських формувань» так званої «Народної міліції ЛНР» на заміну 122-мм РСЗВ типу БМ-21 «Град» із РФ протягом 2015-го та 4-х місяців 2016-го років надійшли більш потужні 220-мм РСЗВ БМ-27 «Ураган» та 300-мм РСЗВ БМ-30 «Смерч» кількістю не менш як 22–24 одиниці.

Будемо відверті, намагання України і світової спільноти перевести конфлікт на Донбасі в русло політичного (мирного) врегулювання наразі наштовхується на, м’яко кажучи, брехливу позицію нашого північно-східного сусіда. Керманичі Кремля проголошують нібито мирні речі, погоджуються на мирне розв’язання збройного конфлікту на українському Донбасі й навіть виказують згоду на такі кардинальні рішення та методи, як «поліцейська місія ОБСЄ» (так, міжнародні санкції негативно позначаються на фінансово-економічному становищі агресора), але насправді мають у цьому питанні зовсім іншу мету, про яку красномовно свідчать 122-міліметрові снаряди та 120-міліметрові міни, які чи не щодня падають на наші позиції у промисловій зоні Авдіївки, а також нові САУ та РСЗВ, вкотре поставлені бойовикам з путінського військторгу…

Костянтин МАШОВЕЦЬ

Схожi записи: