З кондитера — у навідники зенітної «спарки»

 Травень 23, 2016

5448_p_07_img_0001Дмитро Яновський потрапив на передову у зведений загін Повітряних Сил Збройних Сил України «Дика качка»

Молодший сержант Дмитро Яновський круто змінив своє життя в 19 років, коли тільки почалися бойові дії на Донеччині. Недавній випускник кулінарного ліцею, кухар-кондитер за фахом замість шприца для оздоблення тортів узяв до рук ротний кулемет. Щоправда, не одразу: півроку після призову на контрактну службу він докучав командирам рапортами про відрядження в зону АТО, попри їхню вперту відповідь: мовляв, замолодий ще. Однак наполегливість не по роках серйозного юнака взяла гору, і Яновський потрапив на передову під донецьке летовище у зведений загін Повітряних Сил ЗС України «Дика качка».

Найважчим днем на війні Дмитро вважає 22 січня 2015 року:

— Спочатку, коли по нас гатили з півсотню разів за добу, ми думали, що це забагато — розповідає він. — Але після Різдва нараховували вже сотні розривів тільки в межах району оборони. 22-го після масованого артилерійського обстрілу бойовики посунули на нас бойовою технікою… з українським маркуванням. Ми розібралися, що й до чого, коли побачили другу частину їхньої колони із зафарбованими бортовими номерами. Вдарили по них, а реально знищувати терористів почали вже фактично на наших позиціях, на які вони прорвалися…

За словами Дмитра, російські найманці розгорнули проти «качок» бронетанкову групу з піхотою, вивели на пряму наводку артилерію. Це був бій «у лобову». Він розпочався приблизно о 10-й годині ранку і тривав більше семи годин. Українці тоді підбили 2 ворожі танки, знищили 3 бронетранспортери, 4 бойові броньовані машини та 8 вантажівок. Приємним трофеєм стали чотири гармати «Рапіра», одну з яких хлопці пізніше полагодили й застосовували в обороні, а 1 лютого спалили з неї ворожий бронетранспортер.

Яновський протягом усього бою був із товаришем з 95-ї аеромобільної бригади в дозорі на посту «Тернопіль». Десантники поділилися з побратимами трофейним великокаліберним кулеметом. Це був доречний «подарунок». Хлопці вели вогонь по ворогу з двох кулеметів, іноді по дальніх цілях — зі снайперської гвинтівки. Один споряджав патронами стрічки, другий вів вогонь.

— Дмитре, — питаю, — ти свої влучання бачив?

— Важко було б не побачити, як вороги падають, вони ж бо наближались до окопів метрів на 150. Після бою ми зібрали 10 тіл бойовиків явно не слов’янської зовнішності просто на наших позиціях. Ще понад 20 витягли з ближніх полів, у мене є відеозаписи. Далі до летовища загиблих за домовленістю з тією стороною вивозила 95-та бригада — для обміну на тіла «кіборгів».

Десантники та «кіборги», до речі, для Дмитра тема особлива. Він ніколи не забуде, як «десантура» по радіозв’язку виходила на «диких качок» із проханням вести вогонь з танків по їхніх власних позиціях у терміналі. І одночасно викликали на себе вогонь артилерії вищого підпорядкування. Ще й покрикували в ефірі — бийте по наших корегуваннях, у полон не підемо. Невдовзі «качки», а за ними й десантники 95-ї полонили кількох бойовиків, які підтвердили, що проти «кіборгів» воювали так звані «кадировці».

Яновський згадує не тільки про важке. 22 грудня 2015-го йому виповнилося 20 років. Того дня він також стояв на посту, коли отримав наказ командира загону прибути на командно-спостережний пункт. Полковник привітав хлопця з днем народження і трохи ніяково вручив у пакеті по 2 яблука, апельсини та лимони. Командир вибачався, що іншого подарунка немає, а Дмитро радів сюрпризу, як мала дитина, бо не бачив свіжих фруктів, до яких він ласий, аж три місяці.

— Люди на війні геть інші, — ділиться зі мною молодший сержант, — для мене «Дика качка» стала ще однією родиною. Стосунки з усіма, незважаючи на військові звання, як із ріднею. Окопи рили, стоячи поряд, і полковники, і рядові. Командири, коли перевіряли пости, завжди приносили щось смачне й їли з нами з одного казана, ділилися останнім. Війна нікого не робить рівними, але вона неодмінно виявляє в людях або найкраще, або навпаки…

Нині Дмитро знову на ротації в зоні АТО — вже як навідник спареної зенітної установки.

Віктор ШЕВЧЕНКО

Схожi записи: