«Найважче було, коли ти тягнеш пораненого бійця з поля бою, а він помирає»

 Травень 12, 2016

5447_p_12_img_0002Сьогодні — Всесвітній день медичної сестри

З початком війни Тетяна Кучерова вже мала середню медичну освіту. Коли фашисти наблизились до рідного села у Воронезькій області, пішла до військкомату.

— Я ж була військовозобов’язаною, — говорить Тетяна Василівна. — Прийшла, стала на облік. Не встигла відійти від будівлі, як мені вже вручили повістку. А наступного дня була зарахована до 838-го батальйону 2-ї повітряної армії. Нас відправили обороняти Сталінград.

Фашисти кидали в бій нові й нові частини. Пекло було неймовірне! Зустріч зі смертю на війні була жахливою, хоча і звичною. Поранених з поля бою доводилося виносити на собі під зливою куль.

— Ми робили з полотна «люльки», до них прив’язували бинти, і так витягували поранених бійців, — пригадує фронтова медсестра. — Найважче було, коли ти тягнеш його з поля бою, а він помирає…

Потім була Курська дуга, бої під Прохоровкою, форсування Дніпра і визволення столиці України. Тетяна Василівна й гадки не мала, що після війни Київ стане її рідним містом. У листопаді 1943-го вона разом з іншими медсестрами та лікарями розгортала поблизу заводу «Більшовик» санітарну частину і приймала поранених. А тим часом молоді киянки ставали в чергу до відновлених військкоматів.

— Коли звільнили Київ, ми з п’ятьма подругами пішли до польового військкомату, — розповідає фронтова медсестра Зінаїда Фірсова. — Нас запитали, де хотіли б воювати, і відправили на курси Червоного Хреста. Після трьох місяців навчання потрапила до госпіталю 60-ї армії 1-го Українського фронту.

У подальшому фронтові шляхи Тетяни Кучерової і Зінаїди Фірсової майже співпали: визволення Західної України, Польщі, бої на кордоні з Німеччиною і закінчення війни під Прагою. Різниця була лише в тому, що Тетяна Кучерова допомагала пораненим льотчикам, а Зінаїда Фірсова — піхотинцям. Обидві повернулися до Києва і працювали медичними сестрами. Тетяна Василівна — в 1-й міській поліклініці, а Зінаїда Вікторівна — в Київському військовому госпіталі, де вона 48 років трудилася пліч-о-пліч з відомим лікарем-інфекціоністом Марком Городецьким. Її стиль роботи дуже добре пам’ятають медсестри клініки.

— Зінаїда Вікторівна надзвичайно милосердна людина, — говорить про старшу колегу медсестра Лідія Рабоволюк. — На людях вона була дуже вимоглива, навіть сувора до нас, а в душі переживала за молодих медсестер, допомагала чим могла. Для всіх нас вона була наче бабуся. Баба Зіна — так ми її називали.

Фронтова медсестра і сьогодні бажаний гість у клініці інфекційних хвороб Національного військо-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь». У розмові з молодими колегами ділиться спогадами про народження традицій клініки, розповідає про свою роботу з Марком Городецьким, у зимовому саду радіє величі пальм, що зростали на її очах, а ще обов’язково відвідує госпітальний храм, до відродження якого теж причетна.

— Вона з чоловіком багато працювали в позаробочий час на відновленні госпітальної святині, — розповідає Лідія Рабоволюк. — Та й коштами допомагали зі своєї невеличкої зарплатні.

…Восени 1943-го Зінаїда Фірсова та Тетяна Кучерова в різних районах Києва раділи визволенню столиці України. Одна вже була бойовою медсестрою, інша ж із величезним бажанням намагалася потрапити на фронт. Минуло понад 70 років, і вони вперше зустрілися — дві долі, опалені війною, два жіночих серця, в яких навіки оселилися милосердя та любов до одного разу обраної професії.

Геннадій ПЕРОВ

Схожi записи: