«Парус» для розвідників «залізної» бригади — як вітрило на буремних хвилях війни

 Травень 11, 2016

5447_p_06_img_0001Завдяки начальнику розвідки 24-ї окремої механізованої бригади та його підлеглих командування з’єднання завжди знає, чим зараз «дихає» ворог

З нинішнім начальником розвідки 24-ї окремої механізованої Бердичівської «Залізної» бригади імені князя Данила Галицького майором Валерієм Левченком з позивним «Парус» кореспонденти «Народної армії» познайомилися, ще коли він був «мером мимоволі» міста Сіверськ на Луганщині. На той час — влітку 2014 року — Валерій обіймав посаду командира роти. Він із тезкою, також командиром роти Валерієм Н., у складі ротних тактичних груп із двох сторін атакували цей населений пункт і вибили з нього 400 найманців зловісної бригади бойовиків «Призрак».

Протягом тижня Левченко наводив у Сіверську законний порядок: вивішував над адмінбудівлями державні прапори, відновлював роботу правоохоронців, пожежників, комунальних служб, водо- та електропостачання. Невдовзі по тому його підрозділ здійснював наскрізний стрімкий рейд через луганський аеропорт до російського кордону, брав участь у тривалих важких боях в оточенні під Хрящуватим, втрачав побратимів та друзів.

І тільки на другий рік війни здійснилась його заповітна мрія — служити в тактичній розвідці…

…Першокурсником Валерій напередодні літньої курсантської відпустки отримав «двійку» на заліку з вогневої підготовки. Каменем спотикання для нього стала стрільба з пістолета, до якої він чомусь не був схильний. У ті часи брак старанності в навчанні карався відпусткою при навчальному закладі. Треба було негайно цьому запобігти, а конкретно — відстрілятися хоча б на «задовільно»…

Щиро кажучи, суто відпочинком у колі рідні Валерій не надто переймався. Він, корінний одесит, навчався в Інституті сухопутних військ у рідному місті, тож регулярно бував удома. Головним мотивом стало палке бажання бути в майбутній професії найкращим. Тут йому згодився вроджений талант приймати оригінальні ситуативні рішення. Хтось бігав по кафедрах і вициганював у педагогів «трієчку», хтось залучав до розв’язання проблеми впливових батьків. Валерій же знайшов на профільній кафедрі офіцера-аса з кульової стрільби, ветерана війни в Афганістані. Тому сподобався впертий курсант, і він кілька днів тренував хлопця в тирі. Для тих, хто розуміє: зараз сорокарічний розвідник з 70-ти метрів влучає в центр головної мішені з неабияк примхливого в бойовому застосуванні пістолета Макарова.

Як на мене, в нетривіальності рішень — уся офіцерська та людська суть майора Левченка. Наприклад, перед штурмом Сіверська влітку 2014 року він відправив туди розвідників на мотоциклі та тракторі, замаскувавши їх під місцевих мешканців. Коли ж накопичив достатньо інформації про сили ворога та його позиції, атакував угруповання бойовиків. Останнім не допомогли ні їхня чисельна перевага, ні танковий взвод та інша бронетехніка, зенітні установки і кулемети великого калібру. Ворог панічно тікав з містечка.

За тиждень ротна тактична група під командуванням «Паруса» вирушила в рейд у напрямку російського кордону, де без його чіткого керівництва підрозділу було б непереливки. Основним завданням командування визначило блокування траси Луганськ — Ростов-на-Дону поблизу села Хрящувате.

— У нас було 10 БМП, 3 танки, мінометна батарея, придана штурмова група батальйону «Айдар», — згадує Валерій про ті події. — Ми пройшли через луганський аеропорт, вийшли в заданий район і відразу натрапили на засідку. Одна з наших БМП підірвалась на танковій міні. Айдарівці швидко забрали поранених, а контужені вирішили залишитись у строю. Нас атакували із засідки. Ми ж пішли на них у лобову контратаку і знищили всіх бойовиків, взяли трофеї.

Далі, зі слів Валерія, рішення довелось приймати в шаленому темпі. По підрозділу почала гатити важка артилерія противника, зокрема й реактивна. Її вогонь був настільки щільним, що «Парус» зрозумів: у полі їм не втриматись, треба штурмувати й займати Хрящувате, допоки ротна тактична група не зазнала значних втрат.

Пішли на штурм уже в сутінках. У село заходили з боєм під сильним мінометним обстрілом. Вибили ворога майже блискавично, ближче до ранку вдалось організувати оборону в населеному пункті та на підступах до нього.

— Десь о пів на четверту ранку оскаженілий ворог почав на нас справжнє багатоденне полювання. Противник промацував оборону підрозділу з усіх боків. У перших рядах атакували бойовики, їх прикривали танки і піхота росіян. Взвод старшого лейтенанта Артема Безбородова протягом перших діб знищив три російські танки. Наша мінометна батарея накрила й примусила замовкнути ворожий мінометний підрозділ. Бойові зіткнення поєднувались із масованими артилерійськими обстрілами наших позицій протягом двох тижнів.

З роти «Паруса» з 70-ти бійців через три дні боїв залишилось у строю 60. У «Айдара» — половина особового складу. Незабаром на допомогу мотопіхотинцям підійшла рота з 80-ї окремої аеромобільної бригади. Однак ворог постійно збільшував натиск, тож набагато легше не стало. До Дня незалежності всіх разом залишалося щось із 70 бійців! Уцілів тільки один танк, ворог знищив міномети та переважну більшість бронетехніки. Українці за наказом із бригади пробивалися з оточення, не маючи ані зв’язку, ані води й боєзапасу. На них полювали псковські десантники та російська танкова рота, а маршрути відступу прострілювала їхня артилерія. Однак знищити або загнати вцілілу групу в глухий кут ворогу таки не вдалося. Левченко вивів підрозділ у безпечне місце.

Зараз кавалер ордена Богдана Хмельницького ІІІ ступеня «Парус» командує розвідкою 24-ї бригади. У майора, як я швидко з’ясував на місці, є кілька особистих і доволі жорстких професійних правил. По-перше, служити під його керівництвом зможе тільки той, хто прийме за аксіому, що розвідник не має права на помилку та емоції. По-друге, в нього не затримуються ті, хто не розвивається в цій специфічній спеціальності. Оцінюється все: фізичні та психологічні дані, вміння мислити логічно в залежності від бойової обстановки, універсальне володіння стрілецькою та холодною зброєю. По-третє, у розвідники не потрапляють або швидко перестають ними бути ті, хто має слабкі знання в суміжних спеціальностях — від топографії і до, наприклад, саперної справи. Розвідник має бути універсалом. «Парус» і про себе іноді зауважує: «Мені подобається бути розвідником 24 години на добу. Якщо ти не фанатик — тобі місце деінде». Мабуть, завдяки такому підходу в 24-й бригаді завжди знають, чим зараз «дихає» ворог.

Дозволю собі музичне порівняння: розвідувальні або протидиверсійні міні-групи «Парус» з командирами своїх підрозділів формує, наче акорди підбирає. Якщо хоча б одна фальшива нота — не звучить мелодія, не той результат. А в розвідників це може означати або невиконання завдання з відповідними наслідками для батальйонів і бригади, або загибель групи. Тому право голосу тут мають навіть наймолодші, без урахування чинів і посад. Був прецедент, коли юнак Дмитро за позивним «Гіві» у виході за лінію зіткнення врятував усю групу тільки тому, що досвідчені бійці без вагань миттєво виконали його команду. А, скажімо, досвідченого снайпера з позивним «Кремінь» у розвідроті цінують не менше, ніж соліста в опері. І саме тому нащадку династії морських офіцерів «Парусу» розвідники беззастережно довіряють бути вітрилом на буремних хвилях цієї війни.

Віктор ШЕВЧЕНКО

Схожi записи: