Понад половину українців підтримують членство України в Альянсі

 Квітень 28, 2016

5445_p_05_img_0002Просування України до членства в НАТО виявилося досить складним і суперечливим процесом. На цьому шляху були й певні зрушення, і перешкоди, і непоправні втрати з поверненням у минуле

Проте, як показує історичний досвід, НАТО була і залишається найбільш дієвою безпековою та оборонною структурою, без членства в якій Україна не зможе надійно забезпечити свою безпеку і оборону. Тому, на переконання професора Дипломатичної академії України Григорія Перепелиці, відносини з НАТО мають бути найбільш пріоритетним напрямом зовнішньої і безпекової політики нашої держави.

— Наближення України до НАТО залежить від тієї ролі, яку Альянс може відіграти в забезпеченні безпеки України, а також від усвідомлення потреб суспільства, — сказав він, виступаючи перед слухачами Національного університету оборони України імені Івана Черняховського в межах XVI Міжнародного тижня. — Євроінтеграційний курс України та російська воєнна агресія ультимативно поставили питання про кардинальний перегляд відносин з НАТО, логічною відповіддю на яке була б відмова від позаблокового статусу та приєднання до Північноатлантичного альянсу. Свого часу це зробили всі центральноєвропейські країни, які в часи «холодної війни» належали до комуністичного табору.

Іншим чинником, який підтримує євроатлантичні прагнення України, на переконання експерта, є кардинальна зміна суспільної думки щодо членства країни в НАТО.

— Під впливом війни суспільство почало усвідомлювати свої національні інтереси. А вони тісно пов’язані з інтересами національної безпеки і оборони, які можуть бути захищеними в системі колективної оборони і безпеки НАТО, — пояснив Григорій Перепелиця. — Усвідомлення цього інтересу сприяло збільшенню кількості прихильників членства в НАТО з 15 відсотків (2012 року) до 51 відсотка (2015 року).

На думку експерта, на сьогодні вже сформульовані ключові принципи безпекової політики України, які безпосередньо стосуються перспективи відносин України з НАТО. Зокрема, йдеться про отримання воєнної допомоги у відсічі воєнної агресії Росії поза межами членства в Альянсі та перспективу членства України в НАТО тільки після завершення реформ і проведення референдуму.

Як зазначає Григорій Перепелиця, членство в НАТО на сьогодні розглядається як гіпотетичне і переважно в декларативному сенсі.

На Саміті НАТО в Уельсі у вересні 2014 року сформульовано спільний підхід до розвитку співробітництва між Україною та НАТО. Цей підхід зводився до основних напрямів співпраці, серед яких засудження Альянсом незаконної і нелегітимної анексії Криму Росією та її цілеспрямованих дій для дестабілізації ситуації на Сході України. Також йшлося про підтримку НАТО зусиль української влади із врегулювання конфлікту політичним шляхом та надання подальшого розвитку Річній національній програмі співробітництва в межах Особливого партнерства між Україною і Альянсом, насамперед у галузі безпеки й оборони.

За роз’ясненням експерта, в цих принципах зафіксована чітка позиція НАТО щодо ситуації, яка склалася в Україні, й окреслені межі взаємовідносин України та НАТО на перспективу.

— Члени Альянсу пообіцяли підтримати зусилля української влади із врегулювання конфлікту виключно політичним шляхом без застосування військової сили. Це означає, що Альянс надаватиме політичну підтримку Україні та здійснюватиме політико-дипломатичний тиск на Росію з метою повного виконання нею Мінських угод з мирного врегулювання конфлікту на Донбасі. Щодо надання воєнного обладнання чи нелетальної зброї кожна країна-член Альянсу вирішуватиме самостійно на національному рівні в межах двосторонніх відносин з Україною. Така допомога не може розцінюватись як зовнішнє втручання у внутрішні справи України.

Подальші відносини між Україною та НАТО мають розвиватися в межах «особливого партнерства» шляхом імплементації Річної національної програми співробітництва.

Експертна думка

5445_p_05_img_0001Доктор Ендрю Монаган, старший науковий співробітник програми «Росія і Євразія», Чатем-Хауз (Королівський інститут міжнародних відносин, Великобританія):

Війна в Україні, а потім втручання Росії у війну в Сирії, підсилили відчуття раптовості та неочікуваності дій з боку Кремля. Західна політика гостро реагує на це, накладаючи низку економічних та фінансових санкцій, припинивши багатосторонні формати діалогу з Росією, намагаючись активізувати НАТО планом дій, гарантуючи підтримку та стримання агресії з боку Росії такими шляхами. При цьому мало обговорюється нова форма російської війни — так звана гібридна війна.

Центральним питанням останніх двох років є забезпечення західної єдності в боротьбі з Росією. Водночас це політичне товариство розділяється на тих, хто захищає відміну санкцій та намагається запроваджувати більш активну співпрацю з Росією в питанннях Сирії та стабілізувати відносини між Заходом і Росією, та тих, хто підтримує більш жорсткий підхід до боротьби з агресором. Останні ж знають, про що потрібно домовлятися і що необхідно виконувати на цьогорічному Варшавському саміті НАТО влітку, і підтримують ідею можливого розширення санкцій через дії Росії в Сирії.

Таким чином, зазначає експерт, Києвом була вироблена формула пріоритетів у відносинах України з НАТО і ЄС, яку можна сформулювати так: «Співробітництво з НАТО як частина євроінтеграційного курсу в ЄС». Водночас фахівці зауважують, що для інших країн Центральної Європи визначення відносин з Альянсом звучить як «Членство в НАТО як євроатлантичний курс включно з членством в ЄС». При цьому стратегія національної безпеки України визначає особливе партнерство основною формою відносин з НАТО.

— Україна розглядає розвиток особливого партнерства з НАТО на основі Хартії про особливе партнерство між Україною та Організацією Північно-Атлантичного договору, підписаної 9 липня 1997 року, Декларації про її доповнення від 21 серпня 2009 року та Річних національних програм співробітництва Україна-НАТО. Особливе партнерство позиціонується як пріоритетний напрям безпекової політики нашої держави, — зазначив Григорій Перепелиця. — Виходячи з довгострокової мети приєднання до загальноєвропейської системи безпеки, основу якої становить НАТО, Україна поглиблюватиме співробітництво з Альянсом з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства в цій організації.

За словами експерта, статті 54 та 55 Воєнної доктрини України обмежують цілі відносин з НАТО тільки досягненнями стандартів та критеріїв членства в НАТО: «Україна буде інтегруватися до європейського політичного, економічного, правового простору з метою набуття членства в ЄС, а також поглиблювати співпрацю з НАТО для досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства в цій організації». При цьому пріоритетним завданням поглиблення співпраці з НАТО є досягнення до 2020 року повної сумісності Збройних Сил України з відповідними силами держав-членів НАТО. Деякі експерти розглядають такі завдання як приховану інтеграцію України в НАТО. Але в самому Альянсі зазначають, що для вступу до НАТО Україна повинна насамперед удосконалити та модернізувати свою армію.

У підсумку слід зазначити, що російська гібридна війна проти України — це виклик не тільки Україні, але й усьому світовому порядку. Насамперед — європейській безпеці, основною опорою якої є Альянс. Якщо ж у НАТО немає бажання захищати Україну від російської воєнної агресії, то вона принаймні має усвідомити рівень загрози для самого Альянсу.

Підготував Вадим КОВАЛЬОВ

Схожi записи: