Наступного дня після аварії на ЧАЕС із Прип’яті евакуювали майже 50 тисяч осіб

 Квітень 27, 2016

5445_p_12_img_0001Вже минуло тридцять років від тієї квітневої ночі, коли на 4-му енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції  стався вибух, який призвів до радіаційного забруднення понад 70 районів 12-ти областей України

Утім наслідки були б іще жахливіші, коли б не солдати й офіцери Радянської армії, які першими вступили у смертельний двобій з невидимим ворогом.

1986 року майор Василь Лавренюк обіймав посаду заступника командира полку. На початку травня, перебуваючи в Києві, він отримав наказ на супроводження колони автомобілів однієї з частин столичного гарнізону в район Чорнобильської АЕС. А за кілька місяців знову прибув туди для ліквідації наслідків техногенної катастрофи.

— Мене призначили заступником командира батальйону радіаційної розвідки, — згадує ті дні Василь Самійлович. — Особовий склад — військовослужбовці, які були призвані із запасу. На озброєнні мали БРДМ-2 (бойові розвідувально-дозорні машини), оснащені спеціальною апаратурою, яка дозволяла визначати рівень радіаційного забруднення.

Територію, яка зазнала найбільшого ураження радіонуклідами, назвали зоною відчуження. Всіх жителів найближчих населених пунктів негайно евакуювали. Але життя в цій зоні не завмерло, оскільки солдати й офіцери вперто намагалися знизити рівень радіації. Зокрема підрозділ, де служив Василь Лавренюк, обстежував зону відчуження для створення карти радіаційного забруднення території. Цей документ передавався по команді до вищого командування для подальшої доповіді членам комісії з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, яку очолював перший заступник голови Ради міністрів СРСР Борис Щербина.

Утім солдатам й офіцерам батальйону доводилося виконувати й інші завдання. Наприклад, проводили обстеження транспортних засобів, які працювали безпосередньо на ЧАЕС. Коли рівень радіаційного забруднення техніки зашкалював, її відразу знімали з експлуатації. Також очищали від радіонуклідів приміщення 3-го енергоблоку: знімали штукатурку, бетон, які вивозили за межі станції і ховали у так званих могильниках.

Інколи доводилося працювати цілодобово. При цьому спеціальних або надзвичайних заходів щодо убезпечення від надмірного радіаційного опромінення ніхто не вживав. Навіть більше — інколи не вистачало елементарних засобів захисту.

— Попри це, не пригадаю жодного випадку відмови від виконання наказів, — каже полковник у відставці Василь Лавренюк.

Левову частку робіт, пов’язаних із ліквідацією наслідків катастрофи, виконали військовики з числа запасників. Але в перші дні залучалися і солдати-строковики, і навіть курсанти військових училищ.

— На той час я командував підрозділом батальйону забезпечення навчального процесу Київського вищого військового командного училища, — розповідає ліквідатор Чорнобильської катастрофи полковник запасу Сергій Сухарєв. — Повідомлення, що на станції «щось сталося і туди потрібно відправити курсантів», надійшло до чергового серед ночі. А з першими променями сонця ми вже були неподалік зруйнованого реактора.

Спочатку за допомогою потужного МАЗа курсанти розчищали під’їзди до нього, а потім, на його ж шасі перевозили від залізничної станції автотракторну техніку. Після цього облаштовували контрольно-перепускні пункти, на яких фахівці за допомогою спеціального обладнання перевіряли рівень радіаційного забруднення техніки, яка виходила з району Чорнобильської АЕС.

— Тоді, в перші дні після катастрофи, ми не знали її реальних масштабів. Адже ніяких офіційних повідомлень не було, а чиновники, які увійшли до складу урядової комісії з ліквідації наслідків аварії, цією таємницею з нами не ділилися, — розповідає Сергій Сухарєв.

Поруч з армійцями пліч-о-пліч працювали й цивільні фахівці, зокрема, водії: вже 27 квітня вони зуміли евакуювати з Прип’яті десятки тисяч людей.

— 1986 року я працював начальником автоколони Макарівського району, — говорить Микола Дасевич. — 27 квітня мене та ще кількох колег відправили до Чорнобиля, а звідти — до Прип’яті. Лише там дізналися, що будемо вивозити її жителів у більш безпечні місця. Буквально за кілька годин до інших населених пунктів були вивезені майже 50 тисяч чоловік. Для цього були задіяні сотні автобусів, вантажівок, обладнаних для перевезення людей. Мешканців Прип’яті доправляли до Макарівського, Бородянського, Києво-Святошинського та інших районів Київщини. Оскільки гуртожитків, інших приміщень для постраждалих не вистачало, то їх розселяли і по домівках пересічних громадян. Після того, як був евакуйований останній житель, почали вивозити худобу. На Дарницький м’ясокомбінат…

Кожен прожитий день віддаляє нас від тієї фатальної ночі, коли вибух на 4-му реакторі призвів до найбільшої у світі техногенної катастрофи. Утім ми завжди маємо пам’ятати подвиг людей, які ціною власного здоров’я, а то й життя, приборкували «атомного диявола». Адже вони рятували нас із вами.

Сергій ЗЯТЬЄВ

Схожi записи: