Що робили у Чорнобилі водолази-розвідники

 Квітень 21, 2016

5444_p_07_img_0001Невдовзі після аварії на ЧАЕС Київський експедиційний загін підводно-технічних робіт отримав урядове завдання: перед пуском першого та другого енергоблоків ЧАЕС провести обстеження всіх гідроспоруд. Згодом від опромінення помер майже кожен другий водолаз

Коли полковнику медичної служби Юрію Рум’янцеву як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС вручали почесну відзнаку «За гуманізм та милосердя», в залі зашепотіли. Учасники урочистостей ніби питали один одного про те, що робив під час ліквідації аварії на ЧАЕС моряк, адже Юрій Володимирович був у флотському однострої. Побачивши вияв такого здивування, посміхнувся. Бо пам’ятає, як 30 років тому сприйняли появу на території Чорнобильської атомної станції військових у водолазних скафандрах. Їх тут дуже чекали і до приїзду ретельно готувалися.

Пригадуючи той час, Юрій Володимирович, розповідає: «Київський експедиційний загін підводно-технічних робіт отримав урядове завдання: перед пуском першого та другого енергоблоків ЧАЕС провести обстеження всіх гідроспоруд». Юрій Володимирович взяв до рук фотографію станції і показує на ній об’єкти, що становили систему замкнутого водозабезпечення реакторів — ставок-охолоджувач, шлюзи, приймальні камери, труби водогонів. Якщо десь у ній виникла закупорка, то без охолодження реактор може вибухнути: «Це добре розуміли ті високопосадовці, які очолювали роботи з ліквідації аварії на атомній станції. Тому до складу загону, яким командував капітан 1-го рангу А. Бабенко, включили професіоналів-водолазів».

Юрій Володимирович з теплотою розповідає про тих, з ким довелося виконувати урядове завдання. Так, старшина водолазної станції Сергій Марц служив на Балтійському флоті. Як водолазу-глибоководнику, йому неодноразово доводилося спускатися в бурхливе море, рятувати екіпажі підводних човнів. Коли він дізнався про аварію на ЧАЕС, одним з перших звернувся до командування з проханням направити його в Чорнобиль. У заяві написав: «Хочу бути там, де я зможу принести більше користі».

До складу цього загону включили і Юрія Рум’янцева на посаду військового лікаря. На той час він був викладачем Київського вищого військово-морського політичного училища, читав лекції з проблем забезпечення життєдіяльності фахівців водолазної справи. Свого часу закінчив медичне училище, служив фельдшером строкову морську службу. А вже з неї вступив до Ленінградської військово-медичної академії, пройшов практику на підводному човні, набув спеціалізацію військового лікаря на кораблі ВМС.

Отже, його відбір до загону з обстеження гідроспоруд атомної станції був закономірним. А от його попередник ганебно втік з Чорнобиля, дізнавшись про велике забруднення гідросистеми станції радіоактивними продуктами. Свій вчинок пояснював тим, що єдиними правилами проведення водолазних робіт заборонялося спускатися під воду в разі виникнення загрози для життя.

Але ж хтось має взяти на себе відповідальність і перевірити стан системи гідроспоруд станції. Саме з цього виходили всі члени водолазної станції. Як зазначив полковник медичної служби Юрій Рум’янцев, він спільно з працівниками союзного Міністерства охорони здоров’я, іншими фахівцями розробив інструкцію щодо безпеки праці водолазів за умов можливого підвищення рівня радіоактивності у воді для охолодження реакторів. Але інструкція і реалії виконання завдання — це різні речі. Приміром, земснаряд, що стояв на річці поруч із атомною станцією, через великий рівень радіації вийшов з ладу. Звісно, нею була забруднена й система гідроспоруд. Про це знали всі військові водолази. Одягнувши гідрокомбінезони і скафандри, вони лопатами розчищали від сміття труби, решітки приймальних камер. На підводних «обладунках» моряків були розміщені спеціальні герметичні датчики радіометричного контролю стану водного середовища. Вони мали сповістити дозиметриста, який на березі спостерігав за кожним кроком водолаза, про наближення до зони високої радіації. Але датчики чомусь весь час мовчали. Пригадуючи подробиці того обстеження, Юрій Володимирович розповідав: «Ми працювали по 12 годин на добу. Знесилені й стомлені, підводні розвідники миттєво засинали в кубрику теплохода «Узбекистан», який надали морякам водолазної станції. Перед завершенням кожної вахти ми дивилися на показання цих датчиків. Вони фіксували мінімальні рівні отриманої радіації. Якось ми розташували їх біля труби станції, де, за нашими даними, забрудненість сягала понад тисячу рентген. Але наші пристрої показали там лише десяті долі рентгена. А насправді забруднення тієї води було дуже високим. Про це добре знав кожен із нас. Але ми свідомо йшли на такий ризик для життя. Як і ті військовослужбовці, що встановлювали роботів для скидання з даху зруйнованого реактора його уламків. Навіть ці сталеві механізми швидко виходили з ладу через пекельну радіацію. А люди були сильніші за неї. Такими ж були й моряки нашого загону. Як ми раділи, коли завершили цю важку і вкрай небезпечну роботу і почули радісну звістку: проведено пробний запуск першого енергоблоку атомної станції. На жаль, згодом від опромінення помер майже кожен другий водолаз…»

Нині полковник медичної служби Юрій Рум’янцев обіймає посаду начальника Військово-медичного інституту, заступника начальника Української військово-медичної академії з навчальної роботи. Він — заслужений працівник освіти України, доктор медичних наук, професор. Участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС відзначена багатьма нагородами, зокрема медаллю «За відвагу». Особливо Юрій Володимирович пишається відзнакою народної пошани «Герой Чорнобиля». Є у нього й зовсім рідкісний знак, якого удостоєні лише 20 учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. І кожна нагорода — вшанування маловідомого подвигу військових водолазів, які виконували урядове завдання.

Володимир ЧІКАЛІН

Схожi записи: