«Ми своїх у біді не залишаємо», або Про життя після війни

 Квітень 12, 2016

gerb-e1449136133645Незадовго після першої хвилі демобілізації в різних куточках України почали створюватися громадські об’єднання учасників антитерористичної операції. Про те, чим це зумовлено і якими питаннями опікуються спільноти колишніх фронтовиків, як їм у вирішенні нагальних проблем допомагає місцева влада, ми поспілкувалися з головою громадської організації воїнів-учасників АТО Києво-Святошинського району Київщини старшим солдатом запасу Сергієм Зінченком. Організація ветеранів АТО розміщується у районному військкоматі.

— На щастя, принаймні від органів місцевого самоврядування, державної адміністрації нашого району, військового комісаріату наші земляки-учасники АТО отримують всебічну підтримку. Звісно, є питання, які органами влади на сьогодні ще остаточно не вирішені, але такого, як було за радянських часів, коли колишнім «афганцям» у високих кабінетах казали: «Я тебе туди не відправляв», немає. Сьогодні ставлення до захисників України — і ми це відчуваємо на собі — дуже тепле, при чому як з боку простих громадян, так і з боку держави. І це значно спрощує процес нашого повернення до мирного життя, хоча на побутовому, особистому рівні кожен зіштовхується з певними труднощами.

— Приміром, з якими?

— Від багатьох побратимів знаю, що типовою проблемою після року перебування на фронті є те, що їм тепер доводиться фактично ще раз знайомитися з власними дружинами, звикати до звичайного сімейного життя. Психологічно це виявляється досить складно.

— І ваша організація допомагає навіть у таких випадках?

— Намагаємося. Тим, хто погоджується на допомогу професійного психолога, ми таку можливість надаємо. На волонтерських засадах з нами співпрацює профільний фахівець і допомагає людям швидше повернутися до нормального життя.

Ми підтримуємо один одного, і в багатьох випадках спільні зусилля допомагають долати труднощі. Хтось після фронту шукає роботу, чиясь сім’я потребує гуманітарної допомоги — намагаємося вирішувати елементарні життєві питання. Наприклад, наш місцевий волонтер Ганна Кот започаткувала проект допомоги сім’ям загиблих та малозабезпеченим землякам — учасникам АТО. Громада збирає для них одяг, взуття, дитячі іграшки, продукти харчування тощо.

— Наскільки потужними є можливості вашої громадської організації?

— На сьогодні в наших лавах понад 250 осіб. Це при тому, що загалом по району на обліку у військовому комісаріаті перебувають 311 демобілізованих учасників АТО. Тобто переважна більшість наших земляків, які брали участь у бойових діях на Сході держави, об’єднані у ветеранську організацію. Я, окрім того, що очолюю наше об’єднання, водночас є радником голови районної державної адміністрації з питань соціального захисту учасників антитерористичної операції. Це суттєво сприяє вирішенню нагальних питань, пов’язаних з набуттям статусу учасника бойових дій, реалізацією соціальних гарантій та пільг, передбачених чинним законодавством для наших побратимів та їхніх родин. Іноді виникають нетипові ситуації, і допомагати вдається навіть тим, хто проживає поза межами Києво-Святошинського району.

— Тобто?

— Упродовж року я служив водієм відділення ПЗРК однієї із зенітних ракетних частин Сухопутних військ. Наш підрозділ боронив небо над Краматорськом, прикриваючи артилерійські підрозділи, брав участь у боях за Савур-Могилу тощо. І тривалий час нам допомагала волонтерка, приватний підприємець з Черкащини. І ось нещодавно до нас звернулися товариші з Черкащини, які також заснували громадську організацію учасників АТО і повідомили, що в неї виникли проблеми — дехто накинув оком на бізнес. Довелося підставити плече — ми своїх у біді не залишаємо.

— А що стосується виділення земельних ділянок для учасників АТО? Як це питання вирішується у вашому районі?

— Поки що дуже складно. І гальмується воно насамперед на рівні Головного управління держгеокадастру в Київській області. Наприклад, свого часу ми підшукали поблизу Тарасівки земельну ділянку, яку можна було б використати для цих цілей, однак наштовхнулися на спротив певних посадових осіб цього відомства. Їхня позиція була категоричною: цю землю під забудову використовувати не можна. Проте минуло зовсім небагато часу і з’ясувалося — ті ж самі посадовці таки надали дозвіл на використання тієї ділянки, але зовсім іншим людям. Довелося ситуацію оприлюднювати в засобах масової інформації і таким чином відстоювати свої права. Нині попереднє рішення по цій землі призупинене і ми чекаємо на справедливе рішення з боку державних органів влади та покарання недобросовісних чиновників.

А загалом хотілося б займатися не відстоюванням власних законних прав на ті соціальні зобов’язання, які взяла на себе держава по відношенню до учасників АТО, а продовжувати робити справді важливі речі — сприяти військово-патріотичному вихованню нашої молоді, допомагати тим, хто ще й досі на фронті.

Бесіду вів Іван СТУПАК

Схожi записи: