Небайдужі серця братів Кузьміних

 Квітень 7, 2016

5442_p_06_img_0001Благодійний фонд братів Олега та Сергія Кузьміних за півроку існування допоміг близько 40 пораненим бійцям, зібравши понад 4 мільйони гривень на їхнє лікування

У червні минулого року наша газета вже розповідала про комбата-десантника, «кіборга» Олега Кузьміних, який провів у полоні терористів 124 доби. Саме під час його перебування в неволі молодший брат Сергій створив Громадянську ініціативу «Комбат», аби допомогти звільненню з полону Олега та його побратимів.

— До нашої матері якось зайшов незнайомий чоловік і передав кошти, як він сказав: «На визволення Олега з полону», — розповідає Сергій Кузьміних. — Але на той час про викуп брата не йшлося, тож було вирішено передати гроші сім’ям бойових побратимів Олега, які теж перебували в полоні.

Одними з перших тоді отримали допомогу сім’ї Руслана Коношенка та Сергія Зулинського.

— Ще задовго до мого полону в мене зародилася ідея щодо створення благодійного фонду допомоги пораненим і сім’ям, що втратили годувальників, — доповнює брата Олег Кузьміних. — Під час боїв біля Савур-Могили буквально на моїх очах загинув командир нашої розвідувальної роти.

22 травня минулого року Олега звільнили з полону, а вже в липні брати Кузьміних оформляли документи на створення фонду. Із самого початку засновники вирішили відмовитись від співпраці з будь-якою політичною силою та народними депутатами. На сьогодні благодійний фонд існує виключно за рахунок жертовності пересічних громадян та представників малого і середнього бізнесу.

— Наша діяльність прозора і зрозуміла громадськості, — пояснює Сергій Кузьміних. — Якщо люди роблять внески, аби допомогти пораненим бійцям, то, думаю, таким чином вони висловлюють і довіру до фонду.

Серед програм фонду левова частка відводиться лікуванню поранених, зокрема й за кордоном. Крім того, здійснюється юридична допомога, соціальна, психологічна. Брати Кузьміних організовують й відпочинок сім’ям учасників АТО, з якими працюють психологи-волонтери. Завдяки зібраним фондом коштам дружина і маленька донечка Героя України танкіста Артема Абрамовича, який загинув під Міусинськом, змогли відпочити в Одесі. На 40 тисяч гривень фонд Кузьміних закупив засоби гігієни, медикаменти та ортопедичне обладнання для пацієнтів Житомирського військового госпіталю.

— Ми не вимагаємо для себе якихось привілеїв і працюємо не задля нагород, — продовжує розповідь Олег Кузьміних. — Ми відчуваємо неабияке задоволення, коли бачимо, що наші підопічні одужують, встають з інвалідних візків, полишають милиці і повертаються до активного життя.

— Неймовірна радість охопила нас, наприклад, коли дізналися, що кавалер ордена Богдана Хмельницького харків’янин Вітя Давиденко, якому наш фонд допоміг коштами на складну операцію на хребті, самостійно робить перші кроки, — доповнює брата Сергій. — В запеклому бою з ворогом він отримав не лише ушкодження хребта, але й сильні опіки шкіри та забиття черепа.

На сьогодні брати Кузьміних створили філії фонду в Києві та Львові, долучили до благородної справи півтора десятка волонтерів, уклали угоду з Військово-медичним департаментом Міністерства оборони, співпрацюють з усіма військовими госпіталями оборонного відомства. А ще встигають особисто відвозити продовольство, спорядження, речове майно та засоби гігієни в зону АТО. Звісно, пріоритетними для них є 95-та аеромобільна бригада та 90-й окремий аеромобільний батальйон.

— Допомагаємо і 30-й механізованій бригаді, — додає Сергій. — Адже в її складі в одному з підрозділів забезпечення добровольцем служить мій 55-річний тесть. Коли було і в мене бажання піти добровольцем, Олег перебував у полоні. Та через поганий зір «забракували» на медичній комісії. Ще й маю троє малолітніх дітей.

Окрім допомоги пораненим, брати переймаються й увічненням подвигу захисників України. Так, наприклад, в Костянтинівці було відкрито Алею пам’яті на честь загиблих бійців 90-го батальйону 81-ї бригади. У планах ще один проект — встановлення пам’ятника землякам-житомирянам, полеглим і живим захисникам Батьківщини.

— Нас часто-густо запитують, на який термін розрахована діяльність нашого благодійного фонду, — каже Олег Кузьміних. — Вважаю, що до тієї пори, доки існує потреба в підтримці наших воїнів-патріотів. Без свідомості громадськості, небайдужості суспільства наша організація нічого не варта. Ми лише акумулюємо внески людей і спрямовуємо їх на потреби тих бійців, які гостро потребують лікування і реабілітації.

Під час нашої бесіди у братів не змовкали телефони: сестра просить допомогти братові, що отримав поранення під Авдіївкою; друзі переймаються проблемою побратима, якому потрібен інвалідний візок; матері й дружини бійців просять доставити рідним на фронт зібрані гостинці… Відпочинок братам Кузьміних лише сниться.

Минулого тижня фонд братів Кузьміних відправив на лікування до Чехії Андрія Дмитрієнка та Руслана Берладіна. До збору коштів на їхнє оздоровлення долучилась молода, але відома поетеса Анастасія Дмитрук, мешканці Житомирщини та небайдужі наші співвітчизники за кордоном.

 

Ізраїльський військовий лікар відмовився від гонорару в 50 тисяч доларів, дізнавшись, що оперує українського десантника

5442_p_06_img_0002Снайпер 95-ї окремої аеромобільної бригади Валентин Ковальський бойове хрещення отримав на горі Карачун. Потім було звільнення Слов’янська, бої за Лисичанськ, а згодом і марш-кидок під Савур-Могилу.

— Саме там у липні 2014-го я отримав поранення, — розповідає Валентин. — Ворожа куля 7,62 увійшла в бік, пробила таз, прошила тіло і рикошетом від пластини бронежилета увійшла в черевну порожнину, зачепивши кишечник.

Після першого оперативного втручання в харківському госпіталі його перевели до Львова. Там десантнику за півтора місяця зробили ще чотири операції і відправили додому. Але значного покращення не сталося, більше того — в пораненого бійця утворилися нові свищі.

Знову госпіталі Львова та Києва, знову операції… Під час восьмої Ковальському видалили кілька метрів кишки. Він катастрофічно втрачав вагу.

Батьки Валентина, помітивши погіршення стану сина, почали шукати допомоги за кордоном. На зібрані самостійно кошти вони відправили його на обстеження до Ізраїлю. А там з’ясувалося, що, окрім проблем з кишечником, у хлопця почали відмовляти нирки. Потрібна була операція, яка коштувала 80 тисяч доларів. Житомирські волонтери порадили батькам Валентина звернутися по допомогу до фонду братів Кузьміних.

— Кошти на лікування ми зібрали доволі швидко, — розповідає Сергій Кузьміних. — Здавалося, що вся Житомирщина відгукнулася на наш заклик допомогти герою-десантнику.

Два місяці інтенсивного лікування дали позитивний результат.

— Я був вражений милосердям тамтешніх лікарів, — говорить Ковальський. — Полковник медичної служби ізраїльської армії Йором Клайн, дізнавшись, що я десантник і постраждав у бою з російськими агресорами, відмовився від гонорару у 50 тисяч доларів за проведені оперативні втручання.

…На сьогодні Валентин поступово набирає вагу та повертає втрачену кондицію. Адже він не полишає мрію повернутися в 95-у аеромобільну бригаду. Поки що медики не дають йому «добро», але Ковальський впевнений, що за деякий час він постане перед ними у відмінній фізичній формі.

 

«Свій броник віддав дівчині-журналістці. А сам не вберігся…»

5442_p_07_img_0002Юрист за фахом Руслан Берладін 13 червня 2014-го брав участь у звільненні від терористів Маріуполя. Готувався до операції ретельно: напакував розвантажувальний жилет ручними гранатами, вивчив план міста та прихопив протитанковий гранатомет.

— Поруч з нами були журналісти, — пригадує Берладін. — Я помітив, що одна дівчина з якогось видання залишилася без бронежилета. От я як джентльмен віддав їй свій. А за кілька хвилин на нашому напрямку почалася стрілянина, яка переросла в запеклий бій.

Коли бійці просунулися до лігва терористів біля готелю «Спартак», Берладін помітив засідку снайпера і приготувався його знищити. Але терористи на якусь мить випередили його, привівши в дію дистанційну фугасну міну.

Поранення отримали п’ять розвідників, але зважаючи на те, що Руслан був без бронежилета, його тіло було пошматоване осколками. Рани були дуже важкі: тупа травма живота, розрив печінки, внутрішньочеревна кровотеча, перелами майже всіх ребер, відкритий багатоуламковий перелом плечової кістки, ураження судинно-нервового пучка в плечі…

— Хлопці нашвидкуруч перетиснули джгутами місця кровотечі і продовжили бій, — розповідає Руслан. — А мене сховали в надійному місці. Весь час, доки хлопці витісняли «сепарів» з центру міста, не полишала думка: я мушу триматися і вижити. Але на всяк випадок витягнув в одній з гранат чеку. Думав, якщо до мене підійде ворог, то я його заберу із собою…

Майже через годину повернулися побратими.

— Якщо відверто, то я не знаю, до яких лікарень вони мене возили, — зізнається Берладін. — Пам’ятаю лише, що в одній з них лікарі хотіли ампутувати мені руку, яка трималася на клаптиках шкіри та пучку м’язів. Але я не дав згоду, відповівши їм, що ще мушу повернутися на фронт.

Одну з основних попередніх операцій мужньому розвіднику робив у Мелітополі донецький лікар з відверто антиукраїнськими поглядами. Але після розмови з українськими бійцями він запевнив, що зробить все від нього залежне, аби стабілізувати стан пораненого. Попри різницю у політичних уподобаннях, лікар залишився вірним клятві Гіппократа.

Згодом Берладіна переправили до Києва на лікування в інститут імені Шалімова. Лікарі зібрали його «по шматках» — провели два десятки найскладніших оперативних втручання, встановили протез плечової кістки, зберегли руку, пересадили шкіру і м’язи на ділянку, де були уражені некрозом тканини, відновили стравохід.

— Дивовижно, але розірвана осколками печінка сама відновила свої функції, тож лікарі відмінили дві операції, — не приховує радості Руслан. — Мене рятував весь персонал клініки Шалімова — від прибиральниць до професорів. Я дуже вдячний усім.

У червні минулого року міський голова Маріуполя Юрій Хотлубей вручив медалі захисникам міста. Серед інших і Руслану Берладіну.

Нещодавно відважний розвідник став ще й Народним Героєм України.

— Мене витягували із смерті спочатку ангели, потім лікарі і ось тепер допомагають брати Кузьміних, — підсумував нашу розмову Руслан.

 

Громадянин США, колишній український офіцер, передав кошти на лікування наших бійців

5442_p_07_img_0003Під час зустрічі з братами Кузьміних кореспондент «Народної армії» передав до фонду кошти на лікування в Чехії Руслана Берладіна і Андрія Дмитрієнка, які надіслав із США офіцер у відставці Сергій Множинський. Свого часу він закінчив Харківське вище військове авіаційне училище льотчиків. Після тривалої служби та звільнення з армії Сергій виїхав на постійне місце проживання до штату Пенсильванія. Але зв’язок із Батьківщиною ніколи не втрачав. Радо сприйняв Революцію гідності і ось уже два роки з хвилюванням стежить за тим, як українські військові боронять суверенітет та незалежність рідної йому України.

— З Інтернету, телебачення, листування із земляками я знаю про непросту ситуацію, яка склалася на Батьківщині, — написав Сергій Множинський у соціальних мережах. — Захоплений мужністю та стійкістю військових, які стримують російську агресію на Сході країни, та щиро ними пишаюся. Хотів би зробити свій невеликий благодійний внесок для тих воїнів, які отримали поранення, але не змирилися із викликом долі та прагнуть повернутися до активного життя. Хай вони знають, що й за океаном про них пам’ятають та зичать здоров’я і миру.

 

Лікарі вилучили з тіла Андрія 16 осколків

5442_p_07_img_0001У кожного пораненого бійця своя сповнена драматизму історія повернення до повноцінного життя. Комусь період відновлення вдається подолати швидко, а в когось на це йдуть роки. Старший солдат підрозділу забезпечення командного пункту Андрій Дмитрієнко отримав поранення у серпні 2014 року, коли російські «Урагани» накрили позиції наших військ під Старогнатівкою. Внаслідок обстрілу тоді загинуло 5 військових, більше десяти отримали поранення.

Андрію осколками перебило ліву ногу в чотирьох місцях. Після обстрілу життя бійця почали рятувати у Дніпропетровську, потім чотири місяці Андрій провів у Львові, після чого його перевели в рідний Житомир. Загалом лікарі вилучили з тіла Андрія 16 осколків. Через надколінний перелом кістка стегна влізла у колінний суглоб, тож ліва нога стала коротшою на 6 сантиметрів.

У Житомирській обласній лікарні травматологи провели остеотомію та встановили на ногу апарат Ілізарова. Протягом 9 місяців Андрій щодня на півтора міліметри самостійно підкручував гвинти.

Довжину ноги вдалося відновити. Нині ж найпроблемнішою залишається стопа, яку осколок розтрощив вщент. Стати на ліву ногу досі не може.

— Обмежене пересування — це для мене трагедія, — в голосі Андрія відчувалася неприхована гіркота. — Скільки вистачить сил, боротимуся з наслідками цього поранення.

Випадково мама Андрія Наталія Олексіївна дізналася про фонд братів Кузьміних. За її словами, це була чи не остання надія поставити сина на ноги.

— Ми відправили всі наявні документи та рентгенівські знімки Андрія до чеської ортопедичної клініки, — пояснює Сергій Кузьміних. — За кілька днів прийшла відповідь: «Це наш пацієнт, готові лікувати». І вказана попередня ціна — 4500 євро. І ми почали збирати кошти.

На біду Андрія відгукнулися навіть старі люди, чий внесок у 10 або 100 гривень був теж важливим.

— Я вдячний фонду братів Кузьміних і всім житомирянам за підтримку, — сказав напередодні від’їзду за кордон Андрій Дмитрієнко. — Дуже сподіваюся, що після лікування в Чехії милиці мені не будуть потрібні. І я зможу повернутися на службу.

 

«Серед самих високих стін — знайди сили. повір у себе»

5442_p_07_img_0004До благодійної справи допомоги пораненим нещодавно долучилася й молода поетеса Анастасія Дмитрук. Вона без вагань відгукнулась на запрошення Олега та Сергія Кузьміних показати поетичну виставу в Житомирі, а зібрані кошти спрямувати на допомогу бійцям.

Навесні 2014 року, в період окупації Криму, Настя вмить стала відомою завдяки своєму віршу «Никогда мы не будем братьями». У тендітної дівчини з’явилися тисячі прихильників і опонентів. Про Анастасію Дмитрук швидко дізнався світ, її полюбили українці, а Росія внесла до списку своїх літературних ворогів. Поезію Анастасії із захопленням сприйняли у Вільнюсі та Ризі, Гамбурзі та Парижі. Її радо зустрічають у навчальних закладах, військових частинах, на фестивалях. Але особливими і найщирішими поціновувачами своєї поезії вона вважає бійців на передовій.

— Сьогодні в кожного свій фронт і кожний воює на своїй передовій, — говорить Анастасія Дмитрук. — Те, що роблять Сергій та Олег Кузьміних, заслуговує на повагу і всебічну підтримку. Тому я привезла в Житомир цю поетичну виставу. Чи може бути щось більш шляхетним, ніж допомога пораненим захисникам нашої Батьківщини?

За словами Анастасії вірш «Світлом будь!» адресовано й пораненим бійцям. Адже в жодному разі не можна миритися з викликом долі — «Серед самих високих стін — знайди сили. Повір у себе».

СВІТЛОМ БУДЬ!

Довго можна чекати змін,

та всі зміни почнуться з тебе.

Серед сірих гнітючих стін

знайди сили, повір у себе.

Роз’їдає брехні смола,

світ руйнує безжальна повінь.

Проти свого і всього зла

віднайди в собі світла промінь.

Світлом будь, не ховай лиця.

Задихається світ від зради.

А ти світлом будь до кінця,

проти вітру іди до правди.

Міцно руку мою тримай,

наш вогонь не зупинить злива.

Обирай свій шлях, відчувай —

розв’яжи за спиною крила.

Не чекай в цьому світі змін —

усі зміни почнуться з тебе.

Серед самих високих стін —

знайди сили. Повір у себе.

Матеріали сторінок підготував

Олександр ТЕРЕВЕРКО

Схожi записи: